Сюжет кінодрами «Квартет», створеної 2012 року, засновано на однойменній п’єсі знаного британського письменника, драматурга й сценариста Роналда Гарвуда, котрий, зокрема, адаптував для екранного втілення «Один день із життя Івана Дєнісовича» Солженіцина, а також – для Романа Полянського – сюжет Диккенсового «Олівера Твіста».
Ну й сам фільм утілено у Великій Британії з британськими ж акторами. А зняв його як режисер, що цікаво, знаменитий американський актор Дастін Гофман.
Дія «Квартету» розгортається в ошатному притулку для старих акторів оперної сцени, де щорічно 10 жовтня своїм концертом вони відзначають день народження композитора Верді. Та ось нова постояльниця, колишня примадонна, категорично відмовляється брати в такому концерті участь. Але свято відбудеться...
Дійсно, у фільмі «Квартет» колишні британські оперні актори мешкають у розкішній, мало не казковій заміській резиденції – насправді не відомо, чи й такі існують. Але увесь цей антураж правдиво відтіняє головні сюжетні проблеми.
За всім цим блиском і достатком ще ліпше, на контрасті, можна розгледіти звичайних самотніх людей старшого віку. Вони віддали усе своє життя мистецтву – і в більшости з них нема ні родини, ні дітей, які б могли про них піклуватися у старості.
Зрештою, і той самий щорічний концерт до дня народження великого Джузеппе Верді, навколо якого сюжетно збурюється конфлікт, є концертом благодійним й насправді лиш завдяки йому, завдяки вирученим коштам, та ще й за участи примадонни Джин Гортон, є шанс сплатити за оренду притулку протягом наступного року.
Якщо вести мову про драматургію фільму, то вона, в порівнянні з однойменною п’єсою, дещо полегшена, навіть спрощена – драма персонажів та їхніх стосунків, сказати б, розбавлена комедійними номерами, що ті час від часу переривають натягнуту нитку драматичних переживань.
Дастін Гофман, для якого «Квартет» є першим його завешеним режисерським фільмом, у якості постановника очевидно і свідомо згладив гострі кути і створив на екрані, сказати б, тихомирний, повітряний, легкий настрій.
Оператор асистував йому відповідною колірною гаммою зображення у м’яких тонах і соняшних відтінках, яке надає елегійности і впевнености глядачеві, що все закінчиться славно. А саундтрек, що є міксом класичної музики та сучасних ритмів м’яко доповнює загальну картину.
До речі, Гофман як актор у «Квартеті» не з’являється. Він гарно запам’ятав свій невдатливий досвід 1978 року, коли взявся режисувати стрічку «Виправний термін», у якій виконував головну роль. Через кілька днів подібної практики він тоді вирішив, що краще бути по якийсь один бік кінокамери.
Таким чином, на екрані правлять бал усуціль британські актори, пластика й гумор яких особливі й неперевершені. До того ж, більшість виконавців другорядних ролей є справді колишніми професійними музикантами, оперними співаками та співачками.
Одна ж із головних ролей, тієї самої примадонни Джин Гортон, – у блискучої актриси Меґі Сміт, котра є яскравим виразником британського характеру, британської ментальности, принаймні, котроїсь із її екранних іпостасей ще від середини 50х років ХХ століття. Саме про її творчість і йтиметься в програмі у спеціальному сюжеті.
Окрім усього іншого, створення «Квартету» можна вважати даниною поваги Дастіна Гофмана й усіх творців цього практично елегійного фільму людям, що віддали своє життя високій, класичній музиці, опері. Але стрічка не тільки про них.
Бо нехай це кіно і позбавлене якихось особливих одкровень, та воно нагадує нам усім про ті прості, але наріжні речі й цінності, про які не варто забувати – що старість не є кінцем життя, а його продовженням. І вона також здатна дарувати щось особливе й приємне.
Більше того, старість не перепона, аби знайти своє справжнє щастя – нарешті...
Володимир ВОЙТЕНКО
Фото надано програмою «Арґументкіно»
