Врятуймо мову — мова врятує нас!
Юрій Іллєнко, кінорежисер, сценарист, актор, оператор, продюсер, Народний артист України 1987 року

Закон «збереження корупції»

Михайло ГОНЧАР: «Схеми купування Кремлем української політики через газ більше не існує... Але вона успішно корумпує європейську еліту»
5 липня, 2018 - 19:16
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Центр глобалістики «Стратегія ХХІ», який очолює Михайло ГОНЧАР — лектор Літньої школи журналістики «Дня»-2018 — опублікував відкритого листа до Ради ЄС, Європейської Комісії, Європейського парламенту, урядів країн-членів ЄС та НАТО, урядів країн-учасниць Договору Енергетичного Співтовариства та програми Східного Партнерства. проти будівництва «Північного потоку-2».

«Ви отримуєте те, на що заслуговуєте», — це найголовніше, що треба пам’ятати, маючи справу з агресивними країнами», — йдеться в тексті листа. 

За словами авторів, до цього часу Росія отримувала опосередковану винагороду за свої агресивні дії проти своїх сусідів: Молдови — 1992 року, Грузії — 2008 року та України, починаючи з 2014 року й донині. 

Адже після агресії в Україні, після вбивства 298 невинних унаслідок збиття пасажирського літака рейсу MH-17 над окупованою територією України, після брутальної агресії в Сирії, Росія... підписує контракт на будівництво «Північного потоку-2» та отримує Чемпіонат світу з футболу 2018 року.

«З мовчазної згоди ЄС російські політики сприймають і розуміють це як винагороду за свою агресивну поведінку. Ця схема заохочення працюватиме, допоки не стане очевидною світова агресія Росії, яка загрожує втягненням усього світу в Третю світову війну», — йдеться в листі.

Під текстом звернення вже підписалися 40 осіб із числа українських та міжнародних експертів, журналістів, громадських активістів. Серед них — редактор відділу економіки газети «День» Алла Дубровик-Рохова.

Михайло Гончар на зустрічі пояснив, що особливої реакції від європейських політиків у Центрі глобалістики «Стратегія ХХІ» не очікують... Чому — детальніше в тексті розмови.

Iрина ПIЦЬ, (Кам’янець-Подільський національний університет імені ІIвана Огієнка):

— Лариса Олексіївна в ефірі Одеського телебачення сказала, що Росія веде війну не за нафту і газ, а за наше місце в історії. Чи згідні ви з цим твердженням? І чи правильно розуміти, що російський газо- і нафтотрубопроводи — це ще одна зброя у війні проти нас і цивілізованого світу? Якщо так, то що ми маємо зробити, щоб виграти цю війну?

— Я не бачу протиріччя в цитаті Лариси Олексіївни. Росія в прямому сенсі не веде війну за нафту і газ, тому що в неї свого цього вистачає. Але Росія намагається знищити або ж підлаштувати під себе конкурентів. Сьогодні вона це робить із Азербайджаном, наприклад. І в такий спосіб зайняти своє місце в історії, тому що тоді можна зробити ідеальну ситуацію, коли вона стає найбільш потужним гравцем, а інших опускає нижче плінтуса.

Що ж до України, то так. Вони давно претендують на наше місце в історії. І ми для них — Малоросія — частина їхньої історії. Хоча насправді навпаки.

Але у війні проти України теж є «енергетичний мотив». На Чорноморському шельфі був започаткований колосальний проект із компанією ЕксонМобіл з розробки родовищ газу, а також два проекти на сході — Олеське та Юзівське родовища. Це були мегапроекти, розраховані на 50 років. Видобуток газу мав становити десятки мільярдів кубів. Звичайно, це не конкуренція «Газпрому», але вже цього було достатньо, щоб Україна зіскочила з голки газової залежності. За ці ресурси в Кремлі, звичайно, не боролися, натомість вони боролися за те, щоб ці ресурси залишилися в надрах і не вийшли на ринок.

«ЯКЩО ЄВРОПЕЙЦІ ЗАРАЗ НЕ ЗУПИНЯТЬ РОСІЮ НЕВОЄННОЮ СИЛОЮ, ТО ПОТІМ ЇМ ДОВЕДЕТЬСЯ ВОЮВАТИ»

А щодо того, як протистояти, то я європейським колегам завжди кажу: ви можете поставити Росію на коліна за 45 днів. Вам це дорого не коштуватиме.

Країни Європейського Союзу з часів нафтової кризи 1973 року створили стратегічні нафтові резерви. Кожна країна ЄС мала 90-денний, а сьогодні фактично це вже 120-денний недоторканний запас нафти й нафтопродуктів. Якщо б ЄС просто захотів перевірити як працює цей механізм, а тому вирішив розпочати використання нафтопродуктів із нафтового резерву і відмовитися від імпорту цих товарів на 90-денний період, то що відбудеться з російським експортом нафти?

Потрібно розуміти, що експорт нафти — це річ, яка прив’язана до видобутку та транспортування. А видобуток — це процес неперервний. Російський експорт нафти й нафтопродуктів на три чверті спрямований на європейський ринок. Відповідно, трубу з Європи на Китай не розвернеш. Так, у Росії є резервуарний парк, куди можна закачати певні об’єми. Але за моїми оцінками загального запасу резервуарних парків у Росії вистачить на 45 діб. Тоді як Євросоюз може триматися без поставок мінімум 90 діб. А багато країн мають запас розрахований на 120—150 діб.

Якщо переповнюватимуться сховища, куди дівати нафту? Треба глушити видобуток. А глушити видобуток — це дуже затратна справа. Для цього треба знову ж таки, щоб Європа не ідентифікувала Росію як: ось тут Росія воює, а тут ми з нею торгуємо. Адже воює ж вона десь там на пострадянському просторі, а не в нас, тому ми з нею торгуємо. 

Я кілька разів представляв цю концепцію на різних конференціях. Але, звичайно, якщо немає консенсусу в Європейському Союзі та НАТО, то вони боятимуться навіть думати в цей бік. Але це не означає, що цього не слід їм говорити. Потрібно! Потрібно показувати, що якщо ви зараз не зупините Росію невоєнною силою, то потім вам доведеться воювати. І будуть гинути не тільки українські солдати, а й ваші.

ВНУТРІШНІЙ ГАЗОВИДОБУТОК ГАЛЬМУЄ... ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ

Юлія ДОВГАЙЧУК, (Київський національний університет імені Тараса Шевченка):

— Ви, посилаючись на розрахунки американських експертів, зауважили, що Україна здатна себе забезпечити власним газом. Що для цього потрібно? Має видобувати державна компанія, чи віддати це на ініціативу приватним компаніям? Чому?

— У цьому напрямі Україна вже зробила певні кроки, хоч і запізнілі.

Один — прийняття Закону про дерегуляцію надрокористування. Інший — зниження ставки рентної плати.

Перший закон потрібен, щоб зробити газовидобуток привабливим для інвесторів бо це недешеве задоволення; другий — це дерегуляція, отже, зменшення кількості різних погоджень, дозволів і т. д.

2012 року на конференції у Варшаві канадський інвестор, що приїхав у Польщу, скаржився, що них, у поляків, усе якось так організовано, що він цілий рік потратив, аби всі дозволи і узгодження отримати, на буріння однієї свердловини. В Канаді це можна зробити за 6 тижнів. В Україні, для порівняння, щоб пройти всю процедуру погоджень, а це 45 інстанцій, потрібно було чотири роки. Сьогодні це вже виправили.

На цьому тижні здійнявся галас щодо того, що Верховна Рада не проголосувала за законопроект про запровадження ініціативи прозорості видобувних галузей. Відразу вам скажу прямо і грубо — це «пурга». Апокаліпсиса не сталося. Я кажу це авторитетно, як людина, яка 2009 року разом зі своїми колегами писала проект постанови Кабінету Міністрів про приєднання України до ініціативи прозорості видобувних галузей. І ця постанова була прийнята. Але зверніть увагу, я завжди говорю так, що коли якусь гарну ініціативу намагаються формалізувати, то ні до чого хорошого це не приведе. Назва — ініціатива прозорості видобувних галузей... Ініціатива! Вона добровільна, а в нас її намагаються зробити нормативом. 

Ця ініціатива була придумана для країн, які є суто видобувними. Видобувають, наприклад, нафту й газ і продають. У нас не так, у нас ресурси видобуваються і переробляються: вугілля, газ, залізна руда.

Мета ініціативи дуже правильна — поглянути, як використовуються фінанси, що генеруються від видобутку. В нас — олігархічна система економіки. Олігархи використовують сировину, не маючи з неї великого прибутку. Прибутки і надприбутки генеруються і зосереджуються після того, як сировина переробиться, отримається продукт.

Так ось ця ініціатива прозорості видобувних галузей не бачитиме, де цей прибуток сформувався, куди його вивели і як використали через приватну кишеню. Без відповідної адаптації ця ініціатива та усі зусилля в парламенті — марні. Це тільки створить додаткові проблеми. 

Ми якраз вивчали це питання сім років тому, коли зробили опитування серед приватних компаній. Вони казали: ви нам нав’язуєте ще одну форму звітності в нас уже є податкова, бухгалтерська, а ви робите ще одну. Але ініціатива добровільна, вона не досконала. Вона сильно не впливає на процес збільшення видобутку газу. Результатом є стрімке зростання експлуатаційного буріння в першому кварталі цього року, а також робіт з інтенсифікації видобутку.

Цього року ми не матимемо великого приросту видобутку, буде десь півмільярда кубів. Але ті роботи, які будуть виконані, дадуть ефект на майбутнє десятиріччя. Себто потім піде стрімке зростання видобутку.

Проблема виникла тільки в одному, паралельно з децентралізацією з’явилося бажання місцевих удільних князьків заробити додаткові «відкати». Наприклад, аби пробурити свердловину, потрібне погодження з місцевою радою. А вони говорять: «А що це ви нам дасте п’ять відсотків від того, що потім отримаєте». П’ять відсотків їм мало, хоча вони і ними не зможуть розпорядитися. Вони хочуть п’ятдесят відсотків. І блокують процес. Наприклад, Полтавська облрада з 71 заявки на нові свердловини минулого року, які їм подала Укргазвидобування — державна компанія — відхилила 69.

«ВИ НЕЗЧУЄТЕСЯ, ЯК БУКВАЛЬНО ЗА 5 РОКІВ У ВАС НА ДАХУ З’ЯВИТЬСЯ ГЕЛІО-ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ СОНЦЯ»

Анастасія КОРОЛЬ, (Донецький національний університет імені Василя Стуса):

— Альтернативна енергетика — це досить дорого. Як Україні, яка є досить бідною країною, розвивати альтернативну енергетику? Де їй взяти на це гроші?

— У ваших батьків є вільних десять тисяч євро? З’являться.

Ми в межах Європейського консорціуму проводимо дослідження, яке дуже пов’язане з сонячною енергетикою. Й були здивовані скільки в нас з’являється дорогих дахових сонячних електростанцій. Це «щастя» коштує 10 тисяч євро. І з’являється це, звичайно, не в великих містах на багатоповерхівках, а якраз у сільській місцевості. Звичайно, що для пересічної родини 10 тисяч євро — це немаленька сума. В тумбочці їх вільних немає. Але люди їх знаходять, і вкладають. Чому? Тому що зелений тариф у нас вигідний.

Сьогодні ми маємо прекрасну ситуацію з точки зору розвитку альтернативної енергетики.

Ба більше, десь під Львовом ми наштовхнулися на садибу, де не використовують ні газ, ні електроенергію, нічого з традиційних енергоресурсів. Лише дрова — на всякий випадок. До того ж будинок, який називається смарт-хаус, і вся система встановлена так, що вона регулює, що коли треба використати. Це тільки в Данії є. Навіть у Німеччині цього мало. Тому це — наш український парадокс: бідні, але розвиваємо дорогу альтернативну енергетику. 

Ви незчуєтеся, як буквально за 5 років, якщо ви живете в котеджі, у вас на даху з’явиться вже електростанція сонця. І вона вже не коштуватиме 10 тисяч євро.

«НАФТОГАЗ» ІЗ ТЯГАРЯ ДЛЯ БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ ПЕРЕТВОРИВСЯ НА КЛЮЧОВОГО ДОНОРА БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ»

Дар’я ЧИЖ, (Київський університет імені Бориса Грінченка):

— Пане Михайле, як ви оцінюєте роботу НАК «Нафтогаз» в Україні?

— Двояко. З одного боку, треба віддати їм належне, тому що в НАК «Нафтогаз» є два фундаментальні досягнення. «Нафтогаз» із тягаря для бюджету України перетворився на ключового донора бюджету України. Це — перше.

Друге — це те, що в протистоянні з Росією, він уперше виявився ефективним. Уперше! Бо, як правило, «Нафтогаз» програвав завжди. Й ми розуміли, що цей програш програмно, системно закладений.

Але. В нинішнього менеджменту «Нафтогазу» запаморочилося від успіхів. І тому вони вже відірвалися від реальності, і по суті, під обгорткою європейської реформи вони намагаються зберегти своє домінуюче становище.

Тому в цьому сенсі моя оцінка негативна, але поки що позитив переважає над негативом. Тим паче, виграш у Стокгольмському арбітражі безпрецедентний.

«ПІД ВИГЛЯДОМ ШВЕЙЦАРСЬКОЇ КОМПАНІЇ GLUSCO В УКРАЇНУ ЗАХОДИТЬ «РОСНЄФТЬ»

Вікторія ГОНЧАРЕНКО, (Дніпровський юридичний ліцей):

— В інтерв’ю «Дню» Олег Рибачук розповів про схему корумпування Кремлем політики в Україні через газ і трубу на прикладі «РосУкрЕнерго». Газові контракти Тимошенко 2009 року з тієї ж логіки? Чи сьогодні газ є джерелом корупції Кремля в Україні? В чому це проявляється?

— Схеми корумпування Кремлем української політики через газ більше не існує. Перше.

Друге — схема «РосУкрЕнерго АГ» і умовно «схема Тимошенко» — це різні схеми. У випадку зі схемою «РосУкрЕнерго АГ» — вона спрацювала ефективно.

У мене є дві роботи, одна з них написана спільно зі словацьким колегою, де ми детально аналізували усю схему «РосУкрЕнерго» ще 2011 року. Ви можете зайти до нас на сайт, вона є в електронному вигляді, називається «Україна і Словаччина у посткризовій архітектурі енергетичної безпеки Європи» і там цю схему проаналізовано. В іншій — «Війни ХХІ: полігібридна агресія Росії» — є додаток, де є оновлення цієї теми.

Так от «РосУкрЕнерго» немає уже, тому ця схема в нас не працює. Але вона працює в Європі й успішно корумпує європейську еліту.

У нас працюють інші схеми, і вони подібні до «РосУкрЕнерго», але я б сказав, більш досконалі.

Сьогодні немає прямих закупок газу в «Газпрому», то вони не можуть нічого зробити. Закупки газу з Європи здійснюються не від якогось там «ЄвроГазпрому», а від багатьох компаній, які поставляють нам газ. Там різні договори, різні умови. Навіщо невеликій компанії, яка постачає малу кількість газу, корумпувати когось в Україні? Грошей не вистачить. Тому корупція пішла, але вона нікуди не зникла.

Я завжди кажу про закон збереження корупції за аналогією із законом збереження енергії: якщо вона звідкись зникла,треба дивитися, де вона з’явилася.

А з’явилася вона потужно через сферу торгівлі нафтопродуктами. І нам під виглядом швейцарської компанії Glusco заходить та сама російська компанія «РосНефть». Державна російська компанія, яка є не менш небезпечною, ніж «Газпром». Навпаки. Це — потужніша компанія. В неї є своя тактика і стратегія.

ЕКСПЕРТИ СЕРБІЇ ПРОТИ «ПІВНІЧНОГО ПОТОКУ-2»

Христина САВЧУК, (Київський національний університет імені Тараса Шевченка):

— Центр глобалістики, який ви очолюєте, підготував звернення до європейських політиків із вимогою припинити будівництво «Північного потоку-2». Як ви оцінюєте ефективність цього інструменту — публічне звернення — на європейську бюрократію, і якою є взагалі ваша мета?

— Ми не переоцінюємо це звернення. Не думаємо, що вони прочитають і скажуть: «Ми ж не знали!»

Розуміємо, що ефект від нього не буде потужний. Але такі звернення повинні бути. Бо на основі цих звернень той же Європейський парламент, єдина інституція ЄС, яка займає непримиренну позицію щодо «Північного потоку-2,» буде задіювати якісь інші інструменти, щоб цього проекту не відбулося. Вони будуть казати чиновникам Єврокомісії, політичним лідерам європейських держав: дивіться, є голос народу — експертів, журналістського середовища, а ви нам тут розповідаєте казочки про те, що це — бізнес-проект, але є інший погляд, що це не лише/не тільки/ зовсім не бізнес-проект, і ми маємо це врахувати.

Ми це не спеціально сиділи і придумували це звернення. 18 червня в Одесі була конференція, яку проводив наш Центр спільно з Фондом Аденауера та представництвом ЄС в Україні — «Російський новий імперіалізм: витоки, генезис та наслідки для країн Південно-Східної Європи». І ми були приємно здивовані, коли про виклики, загрози та ризики «Північного потоку-2» заговорила Сербія, яка вважається чітко проросійською. Після цього з’явилася ідея зробити звернення, як фідбек цієї конференції. 

«ЄВРОПЕЙСЬКІ ЛІДЕРИ КЕРОВАНІ ОБИВАТЕЛЬСЬКОЮ ЛОГІКОЮ»

Iрина ЛАДИКА, (Львівський національний університет імені ІIвана Франка):

— У зверненні, ви зауважуєте, що «Північний потік-2» — це загроза монополії Росії на європейському газовому ринку, який і так майже на половину залежить від російського газу. Чому політичним лідерам Європи бракує політичної волі йому протистояти? 

— Вони не розцінюють цей проект як загрозу для себе. Я пригадую дискусію 2015-го року в штаб-квартирі міжнародного енергетичного агентства, коли зібрали багатьох енергетичних експертів. Там відбувалося моделювання ситуації — що буде в Європі, якщо Росія припинить постачання газу в Україну і транзит через Україну в Європу. Так от німецький експерт, який не представляв ні уряд, ні німецькі компанії, з піною на вустах доводив, що всі ми там неправі. Що Росія газових криз не влаштовувала, бо Німеччина завжди отримувала газ від «Газпрому». Після цього він додав, що російський газ — найдешевший газ. В цей момент литовці і поляки зауважили, що це для Німеччини газ — найдешевший. А для інших — навіть дуже дорогий. Але німця це не переконало. Німецьке сприйняття Росії зовсім інше. Дійсно, Росія їм не перекривала газ, хоча під час газової кризи Німеччина теж недотримувала газ. Але російська пропаганда спрацювала таким чином, що німці свято вірять, що то українсько-російські чвари псують європейцям життя. Їхня логіка: «Ми платимо за газ, ми повинні його отримати. І нас не стосується, що у вас там проблеми. Ми навіть не хочемо в них заглиблюватися». Це — те, що треба Росії. Кремль переконує Європу: з цими українцями ви, європейці, ніколи не зможете розібратися, з ними зможемо розібратися тільки ми, віддайте їх нам, у вас буде — газ, а у нас — гроші.

На жаль, сучасні європейські лідери мають таку обивательську логіку. І це проблема Європи. Таких політичних титанів, які були на «олімпі» в часи Міттерана або Тетчер, зараз просто нема. Європейський політичний клас здрібнів. Навіть, коли ми говоримо про Меркель, то кажемо, що вона виразник того, як міщанське мислення, було перенесене у високу політику. Вони вважають, що час геополітики вже пройшов. Френсіс Фукуяма в 90-му році написав: «Кінець історії. Конфліктів більше не буде. Все нормально. Мир, дружба, взаєморозуміння...» І вони досі цьому вірять. Їм зручно в це вірити.

Я нещодавно перечитував книгу «Осажденный Севастополь», написану Михайлом Філіпповим про Кримську війну 1853—1854 років. Цю книгу він написав в кінці XIX століття. Там є цікавий епізод. Відень. Дипломатичний бал. Світські розмови сильних світу цього. І хтось каже: все війна в наш час — час пари і локомотивів — вже неможлива. Однак війна спалахнула. І буквально за кілька років. Чому? Тому що не було адекватного усвідомлення процесів, що відбуваються. Так ж ситуація і зараз.

Ми в Україні говоримо про агресію Росії, а в Німеччині, у Франції на сайтах МЗС ви не прочитаєте терміну «російська агресія», там будуть визначення Ukrainian crisis (українська криза — з англ.), conflict in Ukraine (конфлікт в Україні — з англ.).

Софія ПОСТОЛАТIЙ, (Сумський державний університет):

— Чи може імпорт американського сланцевого газу змінити залежність Європи від Росії?

— Може, і думаю, змінить. Але з приходом до влади в США Трампа, в ЄС змінилось ставлення до американців. І вони тепер, завдяки, в тому числі, російській пропаганді, дивляться на американський скраплений газ як на те, що Америка хоче «впхати» їм дорогий газ. Але питання в тім, що Штати нарощують експорт свого газу, хоч він і дорожчий. Проте чим більше його буде з’являтися, тим він буде дешевший.

Більше того, наступного року, а в 2020 особливо, Австралія вийде на ринок з колосальними обсягами скрапленого газу. Цей газ прийде на ринки Японії, Китаю та Індії. І американський, і катарський газ стануть більш конкурентоздатними саме на ближчих дистанціях до Європейського ринку.

«ГАЗПРОМ» НАМАГАТИМЕТЬСЯ СКОРИСТАТИСЯ СТОКГОЛЬМСЬКИМ АРБІТРАЖЕМ У ГІБРИДНІЙ ВІЙНІ

Владислава ШЕВЧЕНКО, (Національний університет «Києво-Могилянська академія»):

— В Амстердамі відбулися слухання щодо намагань «Газпрому» ухилитися від виплат за рішенням у Стокгольмському арбітражі. Який розвиток цих подій ви бачите?

— Цього ніхто не бачить. Коли йдеться про арбітражні розгляди, навіть серед юристів є дуже мала група, яка може розуміти, що там відбувається.

Але ми можемо поглянути на все це з іншої точки зору. Всі спроби «Газпрому» зараз  знівелювати досягнення Нафтогазу треба розцінювати як таку своєрідну тактику затягування настання сплати за цей газ, перше Для  чого це потрібно? Для того, щоб зробити додатковий тиск на Україну в рамках якихось офіційних, неофіційних переговорів. Запропонувати, те, що називається, розійтись по доброму. Мовляв, ви знімаєте свої претензії або навпаки, ми вам заплатимо, але Крим наш.

Це — відповідає технології введення гібридної війни.

Нафтогаз намагається діяти достатньо грамотно, але ми розуміємо, що сили нерівні. Особливо, якщо врахувати ті обставини, що «Газпром» використовує свій корупційний потенціал.

Я не говорю про те, що Кремль корумпує Стокгольмський арбітраж — це нереально. Але він може діяти через інші механізми. Грубо кажучи, рішення ж в арбітражі приймають арбітри, а це — живі люди. Тобто що треба зробити Росії? Сформувати правильний склад арбітрів.

Андріана БIЛА, (Київський національний університет імені Тараса Шевченка):

— Чи є в України важелі впливу, щоб змусити «Газпром» виконати рішення Стокгольмського арбітражу негайно?

— В таких речах негайно не буває. Негайно — це кілька місяців. 

Минув 90-денний термін після рішення Стокгольмського арбітражу, «Нафтогаз» подав відповідні позови через національні судові інстанції в Швейцарію, в Голландію, трохи пізніше в Британію на предмет заморожування активів «Газпрому», продаж яких в сумі покриє компенсацію, яку передбачив Стокгольмський арбітраж. Звичайно, це не означає,що там одразу візьмуть і відчужать ці активи, або «Газпром» — злякається і все заплатить. Але схема, за якою діє НАК «Нафтогаз України» грамотна. Хоча на який час вона може затягнутися — думаю — навіть юристи не можуть дати чіткої відповіді.

Дар’я ЧИЖ, Ірина ПІЦЬ, Літня школа журналістики «Дня»-2018
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments