Суспільство без віри і любові втрачає здатність розрізняти добро і зло
Євген Сверстюк, український літературний критик, есеїст, поет, мислитель, філософ

«Це – артефакти постмодернової економіки, які в світі ми ніде не побачимо»

Відповідь на перше питання «Звідки взялись олігархи?» за матеріалами дискусії в редакції газети «День»
1 квітня, 2021 - 19:22
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

За два роки при владі і одного «круглого столу» — з початком 2021 року — Зеленський фактично дійшов до того, що за часів раннього Порошенка гордо називалось деолігархізацією. «Прізвища тут не мають жодної різниці. Це Медведчук, Коломойський, Порошенко, Ахметов, Пінчук, Фірташ чи будь-хто інший. Важливо одне — ти готовий працювати законно і прозоро або хочеш і надалі створювати монополії, контролювати засоби масової інформації, впливати на депутатів та інших державних службовців. Перше — підтримується, друге — закінчується», — заявив Зеленський, вітаючи санкції США про свого колись бізнес-партнера і палкого симпатика Ігоря Коломойського.

Чи означає це початок великої битви з олігархами, і чи вдасться президенту Зеленському уникнути долі свого візаві із серіалу «Від любові до імпічменту»?

Редактор газети «День» Лариса Івшина у відповідь на  питання щодо деолігархізації якось сказала просту істину, у відповідь на нарікання: «Вихід там де вхід». Озброївшись цим знанням ми вирішили поговорити з очевидцями становлення чинної економічної, політичної, банківської систем про те, а що взагалі таке це явище «олігархія» в Україні? Чиї «діти» українські олігархи? І хто той «дорослий», хто справді зможе змусити їх грати за правилами?

Співорганізатором круглого столу погодилась стати відома журналістка, дослідниця приватизацій, автор книги «СальДо великих грошей» Алла КОВТУН.

До дискусії долучились фахові банкіри з колосальним досвідом Юрій БЛАЩУК , Олександр Падалко, Бори КУШНІРУК, екс-міністр економіки Віктор СУСЛОВ, головний редактор «Дня» Лариса ІВШИНА та президент Асоціації українських банків Олександр СУГОНЯКО.

Українська вікіпедія дає наступне визначення «українським олігархам»: «група осіб, що набула статків чи збагачується завдяки контролю влади в цілому або її гілок, непотизму, корупції та іншими нелегальними шляхами, яка з’явилася на економічній і політичній арені України після здобуття нею незалежності в 1991 році». Тобто за версією Вікі — олігархи народились в момент відновдення української незалежності. Натомість міністр економіки того часу Володимир ЛАНОВИЙ — в інтерв’ю «Дню» назвав іншу дату — 1994 рік. На його думку з 1991-го по 1994 — це період ренесансу української економіки. А «в 1994-му відбулась контрреволюція» — вважає Лановий.

Чи згодні з цим наші учасники, і як вони детермінують це визначення — прямою мовою.

«В 1991 РОЦІ ОЛІГАРХИ ВЖЕ МАЛИ МОЖЛИВІСТЬ ВПЛИВАТИ НА ВЛАДУ»

Юрій БЛАЩУК, екс-голова правління Вабанку, Міжнародного іпотечного банку:

— В 1991 році олігархи вже мали можливість впливати на владу. Щоб зрозуміти чому, я б рекомендував почитати книгу нашого видатного філософа Михайла Мінакова «Республіка кланів. Або еволюція української політичної системи». Мені здається, що вона найбільш глибоко дає розуміння цього феномену.

«Я БУВ ДЕПУТАТОМ ДРУГОГО СКЛИКАННЯ ВРУ —З 1992 РОКУ. І В ЦЬОМУ ПАРЛАМЕНТІ БУЛИ ЛЮДИ ПІДКОНТРОЛЬНІ ФПГ ТА КРИМІНАЛІТЕТУ»

Віктор СУСЛОВ, екс-міністр економіки:

— Я б не пов’язував появу олігархату з моментом відновлення  незалежності України. Я дивлюсь на це явище з економічної точки зору. Ми пам’ятаємо, що Україна перебувала в складі Радянського Союзу. Була однією з найбільш розвинених Республік, в тому числі в промисловому розумінні, мала великі природні багатства. Тому виникнення олігархів потрібно розглядати зі сторони процесу приватизації: перетворення соціалістичної державної власності в приватну. За ті багатства, які Україна успадкувала від УРСР почалась запекла боротьба. Партійні, комсомольці, працівники силових структур і криміналітет —це середовище, яке народило олігархат. Плюс партійно-господарський актив —директора крупних підприємств —в яких, об’єктивно, був доступ до розпорядження державним майном.

Але це лише основа олігархату.

Адже ми повинні вважати олігархами не лише тих людей, які оволоділи крупним бізнесом, привласнили крупні підприємства, але й тих, які отримали колосальний політичний вплив в той час. Адже і для збереження бізнесу, і для того, щоб захопити нові об’єкти власності, потрібен був серйозний політичний вплив. І медійний вплив теж, звичайно: потрібно було впливати на громадську думку, домагатися підтримки суспільства в своїх діях.

Потрібно було контролювати певні політичні сили в тому числі в Верховній Раді.  Процес пішов. Я думаю, що почався він реально з 1992 року. Але до 1998 року олігархат в нас був достатньо слабкий.

Тому що лише в 1998 році, коли Україна ввела вибори до парламенту по партійним спискам. І коли однозначно стало ясно, що крупні фінансово-промислові групування (ФПГ) уже заводять свої партії та фракції в парламент. З цього моменту я веду відлік потужного становлення олігархату в Україні.

Я був депутатом другого скликання ВРУ —з 1992 року.  І в цьому парламенті були люди підконтрольні ФПГ та криміналітету. Але вони, повірте, не мали реального впливу на Раду.

Те, що ми зараз бачимо, реально почалося в 1998 році. І я вважаю його наслідком псевдоринкових реформ, які були проведені в Україні в кінці 80-х на початку 90-х.

Олександр ПАДАЛКА, екс-банкір:

— Я спробую виступити асиметрично — зі сторони  «адвоката диявола».

Я сторонник класичного грецького визначення олігархії як влади небагатьох. Без розбавлення —чорне це біле, добре чи погано. Що краще демократія чи олігархія? Дискусії до сих пір йдуть. І переможця в них не видно. Диктатури та авторитаризм демонструють успіхи. І демократії зазнають поразок.

Щодо наших історичних кондицій, як «адвокат диявола» скажу, що тим первісним бульйоном, з якого виросла олігархія —це наші «державні службовці». Це та колоніальна модель адміністрування, яка процвітала на території радянської України.

Український чиновник за часів Шелеста виторгував для себе преференції горизонтальних і просторових планувань, тобто мислили галузями, територіями, але не простором , але не якістю життя.

З 1987 до 90-х наш державний службовець не знав що робити не лише з державною власністю, але й як планувати і що робити. І тоді розторопність стала витребувана часом.

Згоден, заочно, з паном Лановим, що відлік можна вести з 1994 року, тому що після зміни  з Президентів і чехарди з прем’єр-міністрами, з’ясувалося, що українського високого державного посадовця жоден проект, який займає часу більше ніж фарбування паркана, вже не цікавить. Тому що він може втратити бенефіціарство від цього проекту. Тому він має винести свої преференції з цього активу в ту зону комфорту, де вона буде захищена.  Пан Віктор пам’ятає ті часи. І йдеться не про те, що комсомольці були більш розторопніші. Їх просто було більше на ринку  —готових організаційно. Але перший олігархат —це були видавлені державні чиновники і їх наближені. До прикладу, брати Борисовські, Бабіч, Бортнік, Янковський, Чабанов... Можна згадати багато прізвищ людей, які просто продовжували свої митропольні планування тут в Україні. Це  і була перша зоря тих, кого ми зараз називаємо олігархами.

З тої першої хвилі вже нікого немає.  Меркулов, Щербань Євген Олександрович не мали шансів дожити до нашого часу олігархами... Вони не вели себе так як ведуть себе Пінчук, Ахметов чи Порошенко.

Олігархат і його поява в Україні —це якраз ті артефакти постмодернової економіки, які в світі ми ніде не побачимо. Це витребуваний ресурс самої дефектності української держави, яка саме розвивалась як колоніальна адміністрація при втрачені митрополії. І оскільки при владі залишились всі колоніальні чиновники вони і будували модель, яка була їм зрозуміла.

Борис КУШНIРУК, економічний експерт:

— Це іронія — і я б хотів, аби всі її зрозуміли коректно, але «батьком» української олігархії я вважаю Віктора Ющенка. Чому? Насправді до 1998  року ми скоріше мали ситуацію, коли були так звані «червоні директори», які збагачувались на власних заводах, і був криміналітет, який мав можливість встановити контроль за тими чи іншими підприємствами, як правило, опосередкований, і був пов’язаний з експортом тієї чи іншої продукції.

Чому я з певною іронією згадую Віктора Ющенка? Тому що коли відбулась дуже суттєва — в три рази — девальвація національної валюти — з 1,7 гривні за долар до 5 гривень за долар, в цей момент в цих «бізнесменів», які займалися експортом певної продукції,  з’явилась величезна додаткова гривнева маса, бо вони отримали внутрішні фактори в гривні, а еквівалент експортної виручки в гривні став дуже значним. Це дозволило їм закумулювати величезні гроші, які можна було спрямувати саме на масове придбання українських підприємств за безцінь.

1998 рік —це рік формування олігархічного капіталу —капіталу прямого впливу. І в цей же момент починається процес формування політичного впливу, коли вони отримали можливість впливати на українську політику, і рішення,  які ухвалювались в Україні.

Алла КОВТУН, журналіст, автор книги « Сальто  великих грошей»:

— Ми нічого не придумали. Раз греки вдали визначення олігархії, значить і олігархи були тоді.

Олігархи були в Америці, і були в Європі.

Тому я б воліла вести дискусію в категорії «трансформації» :  трансформації впливових людей і їх тіньовий вплив на владу. В певний період становлення держав ці люди проходили свою трансформацію. Основа —це тіньовий вплив, це намагання отримати найбільші преференції собі.

Насправді олігархами можна назвати директорів великих підприємтсв —особливо металургії і енергетики —де були можливості присвоювати собі ренту. Тому в нас Донецьк та Дніпро були плацдармом боротьби. Завжди. Південмаш, до прикладу, володів власними газетами, які формували вплив на регіональні змі, громадську думку, вони ще в радянський час протягували вигідні для них рішення. От радянський період закінчився до 1991 року. А в 1991-му почалась чергова трансформація цих багатих і впливових людей. До 1991 року їх політичний вплив був солідний, але напівкримінальний. Коли почалась приватизація цей тіньовий вплив вони трансформували у конкретну власність.

Лише процеси приватизації показали хто є хто в Україні. Олігархи просто зацементували свою владу

В 1994 році великі політичні клани та директори підприємств потихеньку проводили своїх людей у ВРУ, і протягували рішення, які їм були потрібні. Тому я не згодна з Борисом, що Ющенко —творець олігархії.

«ЦЕ —ЗЛОЧИННЕ ТВОРИВО ВИПЕЩЕНЕ НАМИ, УКРАЇНСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ»

Олександр СУГОНЯКО, голова Асоціації українських банків (АУБ):

—Хоч тема філософська, бо вимагає докопатися до суті  складного суспільного явища нашого життя під назвою —олігархи і олігархат. Частиною цього утворення є ми всі: учасники Круглого столу, ті що називали себе 25%, ті що —73%,  вся чиновна і депутатська рать від низу до верху суспільства, ну і сам владно-бізнесовий мутант теж. 

Зразу окреслю своє розуміння  результату  функціонування олігархату, як форми нашої влади. В найзагальнішому вигляді він мені бачиться таким: країна знаходиться в коматозному стані у всіх базових сферах її життєдіяльності, від духовно-інтелектуальнї , через культурну, фінансову і економічну до екологічної включно. Стан, який характеризується  суттєвою втратою населення, території, економічного потенціалу, практичною втратою контролю над власною землею. 

Звідки взялася ця біда на нас, під назвою олігархат з його ключовими постатями — олігархами?

Це — злочинне твориво випещене нами, українським суспільством. Як ми могли самі себе цим злоякісним утворенням нагородити, стати його прародителями, утримувачами і годувальниками? Що це означає? Це означає, що той стан свідомості української людності, стан моралі, культури, освіти, науки, економіки і політики, стан державних і суспільних інституцій, які  дісталися нам після розвалу СССР, породили таку руйнівну систему влади.

Відповідь на питання «Що з ними робити?» читайте у продовженні матеріалу в наступному номері «Дня».

Алла ДУБРОВИК-РОХОВА. Фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Газета: 
Рубрика: