Нація без державности є покалічений людський колективний організм.
Володимир Винниченко, український прозаїк, драматург, політичний і державний діяч. Перший голова Директорії УНР

Час динамічного навчання

Кабінет Міністрів України схвалив Порядок визнання професійних кваліфікацій, здобутих в інших країнах, який розроблено Національним агентством кваліфікацій і подано Міністерством освіта та науки України
7 червня, 2021 - 13:17
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
Тетяна СЕМИГІНА

За даними Світового економічного форуму (2021 р.) , половина всіх актуальних працівників до 2025 року потребуватиме оновлення вмінь та навичок. При цьому відбудеться заміна до 40% теперішніх ключових умінь (скілів, як каже сучасна молодь). Ідеться про те, що ми живемо в час невпинних перекваліфікацій та динамічного навчання.

Власне, концепція навчання впродовж життя – уже не нова. В Україні, як і скрізь у світі, про неї багато говорять. І це зрозуміло. Бо ми постійно вчимося чогось іншого, здебільшого нового – і в побуті, і на роботі. «Оператор комп’ютерного набору» - більше не професія на ринку праці (лише замшілий, припалий порохом запис у допотопному вітчизняному Класифікаторі професій). Працювати з комп’ютером – базова цифрова компетентність для всіх, а будь-який офісний працівник мусить ще й володіти низкою програм роботи з документами і даними. Верстати і механізми з «числовим програмним керуванням» - не рідкість, бо важко навіть уявити виробництво без комп’ютерних технологій. Так само, як і логістику, збут, рекламу, бухгалтерію… Світ стрімко й почасти драматично змінюється, зазнають змін також уявлення про професії та вимоги до професійних компетентностей. Трансформуються й шляхи набуття таких компетентностей. Дедалі більше люди здобувають нові знання й уміння в межах коротких навчальних програм (сертифікатні програми, курси підвищення кваліфікації, тематичне навчання), навчання на робочому місці, самонавчання.

Сучасний світ також характеризується більшою індивідуалізацією трудових відносин, переходом від сталих організацій до командних та проектних форм роботи. GIG-економіка диктує свої, подекуди вищі, вимоги до професійних кваліфікацій і посилює міжпрофесіональну мобільність робочої сили, створює запити на часткові кваліфікації ба навіть мікрокваліфікації.

Ми також є свідками міжнародної інтеграції ринків, посилення міграційних потоків, трансформації уявлень про «місце роботи», особливо яскраво це проявилось під час пандемії з її по-справжньому карколомною віртуалізацією. Тут також доцільно згадати глобальну тенденцію стандартизувати все і вся, зокрема й вимоги до професійних компетентностей, щоб у різних країнах їх можна було зіставляти між собою.

Тож мобільність, експресія, долання різноманітних реальних кордонів та віртуальних меж стала прикметною рисою нашої «нової реальності». І освіта, і державне управління, і подекуди формальний ринок праці намагаються встигнути за цими швидкоплинними змінами. Постала потреба в інституціоналізованих механізмах: транскордонного визнання професійних кваліфікацій, офіційного підтвердження освітніх та професійних кваліфікацій, здобутих неформальним шляхом, простих та ефективних процедурах, які стимулюють розроблення професійних стандартів, осучаснення класифікатора професій і впровадження реєстру кваліфікацій.

Усім цим зараз в Україні опікується Національне агентство кваліфікацій, створене на виконання Закону України «Про освіту». З його ініціативи розроблено проєкти нормативно-правових актів, які покликані допомогти запустити діяльність кваліфікаційних (сертифікаційних, екзаменаційних) центрів, які, у свою чергу, займатимуться підтвердженням та присвоєнням професійних кваліфікацій, здобутих, зокрема, в неформальній освіті, визнання тих професійних кваліфікацій, які вже пройшли процедури підтвердження в інших країнах. Такі центри можуть діяти як на базі закладів освіти, так і створюватися зацікавленими роботодавцями чи професійними самоврядними організаціями. Схожа практика присвоєння та визнання професійних кваліфікацій існує майже в усіх європейських країнах, стираючи умовні кордони, межі між освітою та ринком праці.

Перший у низці документів, що покликаний унормувати питання професійних кваліфікацій в Україні, нещодавно схвалено на засіданні Кабінету Міністрів 2 червня. Це «Порядок визнання професійних кваліфікацій, здобутих в інших країнах», який підготовлено робочою групою Національного агентства кваліфікацій і внесено до уряду Міністерством освіти і науки України. Документ визначає критерії та процедури визнання таких кваліфікацій.

Зазначимо, що нині в Україні відсутня процедура визнання професійних кваліфікацій, здобутих в інших країнах. Через це в українців, які повернулися з-за кордону, іноземців та осіб без громадянства виникають проблеми з працевлаштуванням. Завдяки затвердженому Порядку будуть створені сприятливі умови для повернення і працевлаштування українських мігрантів. Також це допомагатиме іноземцям, особам без громадянства, зокрема біженцям, і тим, хто потребує додаткового або тимчасового захисту, офіційно працювати в Україні.

Разом з тим залишається невизначеною процедура присвоєння професійних кваліфікацій, здобутих в Україні. Йдеться як про присвоєння таких кваліфікацій після опанування освітньої програми (зараз відсутнє регулювання цього питання, і заклади освіти переважно роблять це на свій розсуд), так і практику присвоєння професійних кваліфікацій поза суб’єктами освітньої діяльності.

Отже, на часі – ухвалення цілої низки інших нормативно-правових актів, які дадуть змогу Україні створити сучасну систему визнання професійного досвіду, набутого на українському ринку праці чи за кордоном, присвоювати професійні кваліфікації у зрозумілий та прозорий спосіб, а також підтримати практичними кроками впровадження ідей навчання упродовж життя, без якого неможлива перекваліфікація працівників.

Тетяна СЕМИГІНА
Рубрика: