Володимир ЦХВЕДІАНІ, АТ "Українські цінні папери"
Більшість українських аналітиків фондового ринку, зокрема, ті, котрі працюють у компаніях "Альфа-капітал", "Фінанси та кредит", "Українські цінні папери", сприйняли вибори, які відбулися, досить спокійно. На їхню думку, виборами спровоковано лише незначне тимчасове падіння ринку, проте в довготерміновій перспективі можна розраховувати на впевнене зростання. Трейдери-професіонали поставилися до результатів голосування більш скептично. Воно і зрозуміло: на невизначений час відкладається вже давноочікуваний бурхливий підйом українського ринку, а ці люди явно скучили за минулорічними грандіозними прибутками внаслідок підйому ринку влітку - на початку осені.
Вибори, які відбулися 29 березня, стали відображенням настроїв, котрі панують у суспільстві: нинішній економічний стан не може викликати почуття задоволення. Усіх невдоволених можна умовно поділити на три категорії. До першої, найчисельнішої, належать ті, хто відчуває явну ностальгію за минулим. Друга категорія молодша за віком від першої. Це люди, які не мають чітких суспільних ідеалів і поки що не знайшли свого місця в житті, свій вибір вони роблять ніби "всупереч" владі. Громадяни перших двох категорій мають побічний стосунок до фондового ринку, обмежуючись лише вкладенням приватизаційних та компенсаційних сертифікатів. І в цьому головна біда нашого уряду, який так і не зумів привести фондовий ринок до цивілізованих норм. У нас фактично ще не з'явився, подібно до більшості розвинених країн, численний клас дрібних інвесторів, який був би небайдужим до становлення і розвитку вітчизняного фондового ринку. Тому, голосуючи на виборах, цих громадян найменшою мірою турбувало питання: як це відіб'ється на курсовій вартості цінних паперів? як відреагують на результати виборів інвестори-нерезиденти? Вимоги переглянути результати приватизації і навіть провести повну націоналізацію, які містяться в передвиборних програмах деяких лівих партій, їх анітрохи не бентежили.
Третю групу, найменшу за чисельністю, становили ті, кого не задовольняє млявий темп реформ і суперечливе вітчизняне законодавство. Проте якихось явних симпатій не було і в цієї категорії громадян. Дехто підтримав правоцентристські та центристські рухи, виходячи із принципу, "аби не крайні ліві", хоча, якщо бути відвертим, конструктивної економічної програми не було в жодної партії навіть із числа "реформаторських". Якщо в Росії виразником інтересів цієї частини суспільства є досить зріла партія "Яблуко", то народжений незадовго перед виборами її український аналог - "Реформи і порядок" - так і не спромігся заволодіти умами близької йому за духом частини електорату і не подолав 4-відсоткового бар'єру. Багато хто із цієї категорії голосував або за Рух, або за СДПУ(о), вбачаючи в них противагу крайньому "полівінню" української законодавчої влади. Результати виборів багато в чому прогнозувалися: як і очікувалося, перемогли ліві, що закономірно для більшості постсоціалістичних країн. Україна має перехворіти "дитячою хворобою лівизни", оскільки уряд не спромігся виробити імунітет у населення за рахунок підвищення матеріального добробуту.
Для розвитку української економіки і фондового ринку це не матиме серйозних наслідків. Навіть дуже цього бажаючи, соціалізм радянського типу в Україні вже не вдасться побудувати. Комуністи навряд чи вирішать прийняти на себе відповідальність за тяжкий стан країни, не маючи реальних важелів впливу на економіку, оскільки основні капітали (а це і є реальні важелі) їм не належать. Що ж до масової націоналізації, то це просто нереально, до того ж в останні 10 - 15 років подібних прецедентів узагалі не було у світовій практиці. Цілком очевидно, що після виборів Україна матиме досить сильну парламентську опозицію нинішній виконавчій владі. Головний висновок із виборів, які відбулися, такий: пертурбації, що відбуваються у владних структурах, із кожним роком дедалі менше впливають на економічне життя країни. Роль держави в житті суспільства постійно зменшується, вона фактично вже перестала виконувати соціальні функції (хто із цим не згоден, нехай спробує прожити хоча б тиждень на "середньостатистичну" пенсію), розбухлий поліційний апарат фактично перетворився на державу в державі і годує сам себе, самі себе підгодовують податкові органи і численне чиновництво. Але існує така історична закономірність: будь-яка суспільна надбудова, яка схиляється до паразитизму і не виконує своїх суспільних функцій, стає заручницею економічної ситуації. І тоді економіка розвивається вже за своїми законами, пристосовуючись до вимог ринку.
Фондовий ринок у нашій країні відбувся, він буде існувати незалежно від будь-яких політичних бур, які торкаються законодавчої або виконавчої влади.
