Грунт для «квантового стрибка»

Верховна Рада на засіданні 21 липня прийняла в першому читанні так званий законопроєкт про локалізацію (№ 3739).

Він передбачає преференції при державних закупівлях з вимогою локалізації 25?40% з 1 січня 2021 року з подальшим підвищенням ще на 15 процентних пунктів з 2024 року. Законопроєкт поширюється на чотири підгалузі машинобудування: залізничний транспорт, міський пасажирський транспорт, комунальну техніку і спецтехніку, енергетичне машинобудування. Якщо законопроєкт буде прийнятий у другому читанні і вступить в силу, локалізація стане кваліфікаційним критерієм для участі в закупівлях. Згідно із законопроєктом, методику визначення ступеня локалізації буде затверджувати Кабінет Міністрів.

«Рівень проникнення імпорту в публічні закупівлі за цими галузями машинобудування в Україні сягає 50%. За даними експертів, в середньому для всіх публічних закупівель по Україні цей показник становить 38%, тоді як у публічних закупівлях розвинутих країн (США, ЄС) імпорт складає не більше 4?5% всіх закупівель. Кожна така публічна закупівля — це черговий удар по потенціалу розвитку промисловості та всієї економіки», — йдеться в пояснювальній записці.

Голова представництва ЄС в Україні розкритикував законопроєкт. Він направив на адресу прем’єр-міністра Дениса Шмигаля і спікера Верховної Ради Дмитра Разумкова лист, в якому заявив, що преференції українському машинобудуванню при держзакупівлях суперечать взятим Україною зобов’язанням в рамках Світової організації торгівлі. В ЄС вважають, що законопроєкт порушує принципи недискримінації, а з урахуванням пропонованого рівня локалізації до 60%, фактично позбавляє іноземну продукцію можливості участі в держзакупівлях. Але експерти переконують, що це не так.

КОМЕНТАР

Iгор ГУЖВА, економіст-міжнародник, експерт CMD-Ukraine:

— Положення законопроєкту та обставини його запровадження відповідають базовим рекомендаціям ОЕСР і вимогам міжнародних економічних організацій та угод щодо впровадження таких заходів.

По-перше, локалізація має тимчасовий характер і запроваджується строком на десять років.

По-друге, на внутрішньому ринку наявна конкуренція між вітчизняними виробниками за всіма товарними позиціями, передбаченими в законопроєкті, відтак, публічні підприємства матимуть широкий вибір альтернатив при здійсненні закупівель.

По-третє, є недискримінаційним: вимоги щодо локалізації висуваються однакові як для вітчизняного виробника, так і для іноземного, що зумовлює стимул інвестувати у відкриття своїх виробництв на території України або використовувати українські складові з метою виконання вимог щодо локалізації.

На таких засадах компанії, перш за все європейські, які на сьогодні вже беруть участь у галузевій чи міжгалузевій виробничій кооперації, отже, мають відповідний рівень локалізації в Україні, лише посилять свої позиції на ринку нашої країни. Адже за відсутності обов’язкової вимоги щодо локалізації в предметі закупівлі європейські компанії, що виробляють спільний продукт з українськими компаніями, програють за ціновим критерієм китайським та іншим товарам нижчої якості.

Водночас згідно з найкращими світовими практиками, законодавчу ініціативу щодо локалізації в публічних закупівлях важливо доповнити положеннями про «експортну дисципліну». Тобто передбачити, що починаючи, наприклад, з 2025 року, окрім вимог до локалізації, виробник повинен мати певний відсоток експорту у питомій вазі продукції, що підпадає під норму законопроєкту. Таким чином, це значно підвищить якість та оптимізує ціну предметів закупівель.

Разом із цим важливо зазначити, що інструмент локалізації в публічних закупівлях доцільно застосовувати разом з іншими інструментами економічного розвитку, зокрема це такі:

• податкові, митні та фінансові стимули для індустріальних парків;

• модифікації митно-тарифної політики в інтересах національної економіки;

• створення банку розвитку та активізація державних цільових програм для забезпечення сталого фінансування запуску та масштабування випуску продукції переробної промисловості;

• запровадження безоплатного приєднання до інженерних мереж;

• повноцінний запуск експортно-кредитного агентства для страхування, гарантування та кредитування експорту високотехнологічної продукції;

• створення мережі торгових представництв України за кордоном для оперативної міжурядової взаємодії в інтересах українських підприємств, зокрема просування їх інтересів на зовнішніх ринках, попередження дискримінаційних заходів тощо.

При поєднанні зазначених інструментів економічного розвитку, а також за умови ефективного державного менеджменту у середньостроковій перспективі буде можливо досягти справжньої європейської інтеграції, зокрема в термінах доходів та якості життя населення.