Інвестори не хочуть бути «безземельними»
Димлять труби заводів. Правий берег Дніпра, вгору від готелю «Парус» у Дніпропетровську — промисловий район. Вигляд працюючих підприємств наводить на думку про інвестиційну привабливість України і регіонів. Останнім часом — це улюблена тема для політиків і економістів. З проханням порівняти декларації з реальністю «День» звернувся до голови Дніпропетровської міської асоціації промисловців і підприємців, генерального директора Дніпропетровського електровозобудівного заводу (ДЕВЗ) Валерія ЧУМАКА.
— Про інвестиційну привабливість регіонів говорити якоюсь мірою стало модно. Восени дніпропетровський бізнес-клімат мають намір оцінювати інвестори з Прибалтики. Але перш, ніж вони винесуть свої вердикт, хотілося б почути вашу думку. Як ви вважаєте, наскільки сприятливе сьогодні інвестиційне середовище на Дніпропетровщині? Куди треба вкладати гроші?
— Насамперед туди, звідки можна отримати прибуток. Це залізне правило економіки. Сьогодні на Дніпропетровщині дійсно дуже багато працюють, щоб поліпшити інвестиційний клімат. Особливо малий і середній бізнес. Державні підприємства намагаються від нього не відставати. Ми, наприклад, маємо намір залучити великий капітал на ДЕВЗ. От і займаємося розробкою нових технологій, оновленням виробничих потужностей. Адже якщо не йти в ногу з часом, можна все життя з сохою топтатися, і ніколи нічого не досягнеш. А, змінивши технологію, можна отримати результат. Багато хто з інвесторів говорять, що вкладати гроші почнуть «завтра». Але термінів не уточнюють. Чекають, коли ж буде знято мораторій з продажу землі. Поки земля не буде товаром, вони не хочуть нічого вкладати. А коли він купить землю і буде знати, що вона його, тоді й можна далі працювати.
— Український промисловий бізнес модернізує виробництво, щоб на рівних грати за світовими правилами. Якщо пам’ятаєте, одна з вимог СОТ довести ціни на енергоносії до світового рівня. Як це позначиться на економічному потенціалі, зокрема, Дніпропетровської області? Адже тут дуже багато металургійних підприємств.
— Я не можу говорити про всю область. Ми нещодавно провели засідання асоціації з ефективного використання ресурсів. Хочеться, щоб і міська влада й банки інвестували в цю програму. Сьогодні всі програми спрямовані на те, щоб довести економію ресурсів як мінімум до 20%. Ми на тепловозах, які виробляємо, намагаємося економити не постфактум: вдосконалити до того, як щось створили. Починаємо про це думати ще на стадії розробки техніки. Наш електровоз 20% електроенергії, яку споживає, повертає в мережу. Це дуже серйозно. Ми починаємо економити потроху. А на всіх дорогах на Придніпровці у нас працює понад 20 машин. Мільйони кіловат економії. Це дозволяє нам завантажити інші потужності. Сьогодні активно зростає малий і середній бізнес. А без енергоносіїв вони не можуть. Всі існуючі підстанції і трансформатори розраховані на певну потужність. Використання повинно бути ефективним, щоб не було перевитрат, щоб не було віялового відключення.
Сьогодні на металургійних підприємствах дуже багато проводиться робіт з ефективного використання ресурсів. Вони енергоємкі. І ті, кому дозволяють площі й ресурси, намагаються будувати власні електростанції. Люди нарешті почали рахувати. І я дуже радий тому, що настав час, коли запозичення досвіду не є чимось негожим. Ми в асоціації намагаємося переймати все, що у когось є хороше. Не замикаємося. Адже багато хто часто сидять у своєму болоті, варяться в своєму соку і не можуть збагнути, що є люди, які давно все зробили. І навіщо винаходити велосипед. Мені часто говорила мама: «Синок, вчися на помилках чужих. А то помреш і всі свої не встигнеш зробити».
— Власних помилок ми якраз наробили масу. От, наприклад, своїми декларативними заявами, ставленням до малого і середнього бізнесу, реприватизацією самі відлякуємо інвесторів.
— Я вважаю, що ні в якому разі підприємства, що є податкоутворюючими для держави, не можна було спочатку приватизувати, а потім реприватизувати. Пуд як був 16 кілограмiв, так і залишився, він не зміниться. Є сьогодні результат праці — він є, він розподіляється правильно, тому що держава отримує від результату праці й свою частку. Коли воно вкладає, розвиває, то й отримує ще більше. Приходить інвестор. Його мета — отримати прибуток. Чому в ім’я блага когось одного ми хочемо все змінити? Одним буханцем хліба не можна всіх нагодувати. Це неможливо. Те, що треба вкладати, інвестувати, це зрозуміло. Те, що у держави не вистачає ресурсів — також зрозуміло. Значить треба чітко встановити пріоритети, вибрати потрібні напрямки. Уряд загнав себе в складну ситуацію, але вона не безнадійна, вийти з неї можна.
— Повернемо державі НЗФ і відновимо мир і спокій в державі, регіоні. Як цей лозунг сприймають на Дніпропетровщині?
— Невже один Нікопольський феросплавний визначає мир і спокій в державі? У нас про нього ніхто не говорить, про нього нічого не чути, і я не знаю, що вони там ділять. Бог мені дав здатність трошки бачити наперед, тому підприємство, яким я керую, чисто державне, ніким не приватизоване. Якщо хтось нападає, я просто прошу захистити державну власність. Адже кожен вибирає в житті свої шляхи. Один хоче отримати гроші, почесті, хоче бути багатою людиною, я вважаю, що бути багатим — ще не значить жити в суспільстві. Треба створювати такі умови, щоб всі нормально жили. Не можна все одному. І потім, якщо вивчити уважно історію, видно, що не уживаються в суспільстві дуже багаті люди, у них починається перерозподіл. Адже треба не тільки «гребти», треба намагатися більше добра людям зробити. Це моя позиція, і я з нею живу. А життя у нас з вами дуже коротке, з собою туди нічого не забереш — ні гаманця, ні золотих копалень. Так навіщо це?
Всі говорять «Європа, Америка». У нас люди можуть працювати добре і жити добре, отримувати регулярно зарплату. Сьогодні у нас на машинобудівному підприємстві середня заробітна плата — тисяча п’ятдесят гривень. Це дуже добре.
— З приходом нової влади посилився чи послабився податковий прес?
— Коли приходиш на ринок і щось купуєш, хочеться купити дешевше. Я часто порівнюю державу і підприємство. У мене є своє спостереження: той хто продає, йому здається, що він продає дешево, а той, хто купує, думає, що купує дорого. Це закономірність. Так само будь-який підприємець, керівник, який хоче добра своєму колективу, завжди говорить — податки великі. Які б вони не були. Така наша психологія. Є великі складності, але є й золоте правило: є податки, їх треба платити. Ми навіть взяли собі за правило не приймати до асоціації підприємства, у яких є заборгованість з податків, з зарплати. Щоб вступити до лав промисловців і підприємців у директора повинен бути рекомендаційний лист: хто за нього поручається. Ми хочемо, щоб все було чесно, справедливо й правильно.
