Кінець дешевизні вуглеводнів?

Уже понад місяць у РФ діє система біржових торгів власною нафтою. Ця подія може набути значення глобального масштабу, тому увага до скромних поки що об’ємів торгових операцій залишається доволі високою. Особливої гостроти ситуації додає анонсований недавно намір Ірану створити аналогічну біржу. Якщо обидва проекти виявляться успішними, то економічний вплив провідних світових країн у євразійському регіоні міг би бути частково девальвований за рахунок зміцнення позицій РФ й ІРА. Україна ж відчує вплив енергетичної політики російського уряду не стільки на геополітичному рівні, скільки безпосередньо в економічній сфері.

Ідею організувати біржову торгівлю нафтою, нафтопродуктами і газом неодноразово озвучували російські чиновники, однак її відкидали учасники ринку й уряд. І тільки після того, як особисто Володимир Путін у щорічному посланні Федеральним зборам 10 травня надав відповідні документи, Федеральна антимонопольна служба та мінекономрозвитку знайшли в цій ідеї раціональне зерно. Торги в «Російській торговій системі» (РТС) почалися 8 червня 2006 року. Щоправда, йдеться виключно про внутрішні поставки нафти — торгівлю експортною російською нафтою планують почати до кінця 2007 року. Зараз, згідно з інформацією РТС, на товарній секції FОRTS уже обертаються розрахункові ф’ючерси й опціони на золото та нафту, а також контракти на дизельне паливо, авіаційне паливо та мазут із виконанням у липні, серпні, вересні, жовтні 2006 року і так далі — аж до червня 2007 року. Розрахунки відбуваються в рублях. Термін обігу контракту — місяць. Мінімальний розмір гарантійного забезпечення для учасників ринку становить 5% від вартості контракту. Комісія, яку стягує РТС, становить 1 рубль за контракт.

Оперативність, із якою російський уряд узявся втілювати ідею президента, з самого початку викликала не стільки захоплення працездатністю чиновників, скільки стурбованість якістю отриманого результату. Перший місяць нафтових торгів на РТС повністю підтвердив ці побоювання. Однак це лише перший етап реалізації проекту, й російський уряд тепер має можливість проаналізувати помилки.

Але інтерес до ситуації полягає в іншому. Як зазначає більшість російських експертів, нафтова промисловість РФ від цих нововведень у кращому випадку не зазнає збитків. Самі ж учасники ринку ідею про проведення біржових торгів сприйняли досить прохолодно. У перший місяць торги не викликали в них особливого ентузіазму. Нафтові компанії практично не виказали інтересу до участі в торгах. Це й прогнозувалося ще до відкриття торгів.

Рішення уряду РФ пустити нафту на біржу явно суперечить тенденціям, що спостерігаються в російській нафтовій промисловості. Найбільш вагомим контраргументом проти біржових торгів є вертикальна інтеграція російських нафтових структур. Іншими словами, видобуту ними нафту вони ж переробляють та продають, що забезпечує додаткові прибутки.

Щоб стимулювати пропозицію нафти на РТС, уряд РФ натякнув на можливість інтервенції на ринок нафти «державної» нафти. За словами заступника директора Департаменту держрегулювання тарифів і інфраструктурних реформ мінекономрозвитку Росії А. Гладкова, на першому етапі держава може забезпечити обсяг торгів на біржі не менше 130 мільйонів тонн за рахунок того, що вона є акціонером «Роснафти» й «Газпрому», і ради директорів цих компаній можуть ухвалити рішення про біржові поставки. Згодом у торгах братимуть участь і незалежні постачальники. Одночасно, щоб збалансувати пропозицію, російський уряд готовий частково сформувати попит, вийшовши на біржу для закупівлі нафти для держпотреб.

Однак ці наміри знов-таки суперечать реальній ситуації. «Газпром», придбавши «Сибнафту», може і сам забезпечити переробку видобутої нафти. До всього іншого, газовий монополіст останнім часом активно намагається поглинути московський НПЗ. У разі успішної операції з урядом Москви, «Газпром» радше відчуватиме нестачу нафти, аніж її надлишок. Друга державна компанія «Роснафта», також не потерпає від дефіциту переробних потужностей. За такого розкладу, ймовірність того, що 130 млн. тонн нафти потечуть на біржу, практично дорівнює нулю. Ідея біржі становить інтерес для нафтовиків лише в тому випадку, якщо торги нафтою на РТС будуть вигідніші за експортні поставки. Однак цього не може бути в принципі внаслідок об’єктивних обставин.

У цьому контексті резонно виникає запитання про доцільність створенні власної нафтової біржі та виштовхування на неї національних нафтовидобувних компаній. Урядові чиновники стверджують, що ринкові торги нафтою допоможуть ліквідувати практику цінових змов нафтовиків, сповільнити зростання цін на паливо, ліквідувати ціновий розрив між марками нафти Urals і Brent, підвищити конкуренцію малих і середніх нафтовидобувних компаній, а також відкрити інвесторам нові можливості для ведення бізнесу в РФ.

Безумовно, певні позитивні тенденції позначаться на всіх перерахованих проблемах, однак існують набагато ефективніші методи їх вирішення. Наприклад, сповільнити зростання цін на паливо, яке, до речі, не перевищує фактичного рівня інфляції в країні, можна шляхом ослаблення податкового тиску. Ціновий розрив між марками нафти Urals і Brent зумовлений об’єктивними характеристиками їхньої якості. На початку тижня котирування наявної нафти Brent становило $73 за барель, російської Urals — $68 за барель. Тобто цінова різниця — $5. Навряд чи заради цього доцільно витрачати колосальні ресурси на створення власної нафтової біржі. Нові можливості для інвесторів швидше з’являться тоді, коли замість ліцензування буде введений договірний принцип відносин із російською владою. Зараз розвиток малих і середніх нафтових компаній, у які охоче йдуть інвестори, позбавлений сенсу, оскільки видобуток нафти в РФ вимагає значних фінансових ресурсів. Таким чином, вагомих аргументів на користь створення біржі для нафтовиків уряд РФ знайти не зміг. Очевидно, їх просто не існує.

Але насправді нова ідеологія енергетичної політики Росії, результатом якої стало створення власної нафтової біржі, свідчить про кардинальний перегляд ролі нафтової та газової промисловості в структурі економіки країни. Якщо наприкінці 1990-х і в першій половині цього десятиріччя ці галузі вважалися локомотивами економіки, то зараз вони сприймаються як джерело фінансових ресурсів для країни. Нафтова промисловість нині розглядається в РФ як інструмент розвитку економіки загалом.

Ухвалюючи рішення про створення власної нафтової біржі, російська влада здебільшого керувалася загальноекономічними інтересами країни. Попри те, що реалізація цієї ідеї доволі невизначено вплине безпосередньо на російську нафтову промисловість, у теорії позитиви для всієї економіки країни компенсують галузеві втрати.

По-перше, створення власної нафтової біржі, де укладатимуть також і міжнародні контракти, — це дуже важливий крок на шляху перетворення російського рубля на конвертовану світову валюту. Це завдання, власне, й поставив президент Путін у своєму останньому зверненні до Федеральних зборів. Із цього погляду торгівля російськими енергоносіями на російській біржі справді доцільна та допомагає досягнути поставленої мети. До речі, зміцнення та розширення ареалу впливу національної валюти — одне з пріоритетних завдань російської влади. Кінцева мета — примусити імпортерів російських енергоресурсів купувати їх не за долари (як це тепер відбувається з російською нафтою та газом на Нью-Йоркській і Лондонській фондових біржах), а за рублі.

По-друге, створення досить великого торгового майданчика на території Росії сприятиме посиленню Москви як ділового центру євразійського регіону. Остання теза досить чітко простежувалася у вищезазначеному щорічному посланні Путіна. Саме зміщення центру ділових контактів, щонайменше в енергетичній сфері, з європейського простору на територію Росії принесе найбільше дивідендів. Імідж ділового центру та стабільна валюта — ось що є лейтмотивом створення російської нафтової біржі.

Водночас ці плани ще не знаходяться навіть на стадії реалізації. Безумовним досягненням створення власної нафтової біржі РФ на цей час є виключно сама ідея. Цілком імовірно, що цей амбіційний проект так і залишиться лише черговою гарною ідеєю.

Перше, що заздалегідь наводить на такі песимістичні прогнози, це те, що основою для ухвалення рішення послугували не об’єктивні процеси та «запити» російського ПЕКу, а вказівка президента. По суті, нафтова промисловість Росії розвивається в протилежному напрямі, тому найбільші компанії галузі можуть чинити ідеї Путіна хоч і пасивний, але все ж таки відчутний опір. По-друге, поспіх і бажання якнайшвидше відрапортувати про виконання завдання часто призводять до спотворення заданих цілей. Наприклад, чого варті наміри кількох впливових чиновників викинути на ринок 130 млн. тонн нафти. За ціни в $65 за барель у російській економіці знадобиться близько 150 млрд. рублів. Попит у такому обсязі на російську валюту з боку іноземних інвесторів обвалить і долар, і всю російську економіку. По-третє, не можна не враховувати деструктивного впливу відмови нафтових компаній добровільно виставляти свою нафту на нафтову біржу. Звісна річ, уряд може погнати їх туди адміністративною палицею, але в цьому випадку втрачається сенс самого біржового ціноутворення.

Відсутність інтересу учасників ринку пов’язують також із тією обставиною, що немає ясності з питанням доставки купленої на біржі нафти. Графіки поставок по трубопроводах «Транснафти» жорстко регламентовані, і зараз ніхто не знає, як туди вписати відправку партій, куплених на біржі. До всього іншого, в РФ досі відсутні юридично оформлені стандарти на цю саму нафту марки Urals. Адже дієвий біржовий механізм вимагає накладати жорсткі обмеження на відхилення від якості.

Нарешті, слід врахувати, що ціни на нафту на Нью-Йоркській і Лондонській біржах визначаються не на спотовому ринку (там, де торгується, власне, нафта), а на ринку ф’ючерсному, тобто, по суті, на фінансовому ринку. Зараз у Росії укладають разові ф’ючерсні контракти, але вони не прив’язані до фізичних поставок нафти. Цивілізовані європейці просто не можуть зрозуміти особливостей російських ф’ючерсів. Чи зможуть у Росії удосконалити законодавство, яке досі не приділяло особливої уваги таким операціям?

І все ж таки, незалежно від результатів реалізації проекту створення власної нафтової біржі, сьогодні можна стверджувати, що РФ останнім часом узяла курс на тотальну раціоналізацію та намагається отримати максимальну віддачу від наявних на її території природних ресурсів. Схоже, дотримуючись світових тенденцій, ера російської дешевої нафти закінчується. Насамперед — для України...

ДО РЕЧІ

Президент нафтової компанії «ЛУКОЙЛ» Вагіт Алекперов в інтерв’ю «Российской газете», опублікованому в середу, заявив: «Я не бачив жодної біржі, яка організовувалася б адміністративними методами. Я не бачив жодної комерційної структури, яка прийшла б на біржу через батіг. Цей механізм не працюватиме».