ПОЗИЦІЯ
Країна трьох економік
Офіційної, паралельної та тіньової
В'ячеслав КРЕДИСОВ, кандидат економічних наук, член Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України, член координаційної ради об'єднання підприємців "Нова формація"
Останніми роками в Україні активно мусується проблема "тіньової" економіки. Якщо 1996 року влада декларувала наміри "легалізувати тіньовий сектор", то вже на початку 1997 р. через різке зменшення надходжень до бюджету ситуація змінилася. Пролунали заклики до боротьби з тіньовою економікою, вилучення нелегальних прибутків. Нинішнього року виконавча влада одним із своїх пріоритетів вважає скорочення тіньового сектора.
ВИТОКИ
Частка неофіційного сектора економіки, за різними оцінками, становить від 43% до 100% ВВП. У свою чергу, його можна розділити на "паралельну економіку" і "власне тіньову" (яка є, по суті, економікою кримінальною або "чорним" ринком). За визнанням головного "податківця" Росії O. Починка, близько 75% усіх російських підприємств негайно розорилися б, якби сплачували всі встановлені згідно із законом податки. В Україні таких заяв не робили, але можна передбачити, що у нас цей відсоток буде не менший, а то й більший, зважаючи на ще більш важкі, порівняно з Росією, економічні умови.
Формуванню й розвитку неофіційного сектора багато в чому сприяла діяльність держапарату. Коли почали з'являтися підконтрольні йому комерційні структури, їм створювали "тепличні" умови: дешеві бюджетні кредити, гарантовані держзамовлення, ліцензії, квоти, пільги щодо приватизації тощо. Прибутки перерозподілялися пропорційно "гродській значущості" апаратників. До конкурентів застосовувалася тактика залякування, для чого використовували кримінальні структури (тісно зрощені з чиновництвом) або вдавалися до переслідувань з боку підконтрольних правоохоронних і податкових органів. "Бізнес по-українськи" дав змогу сформуватися регіональним кланам, які сьогодні правлять бал не тільки в економіці, а й в політиці. Клани спираються передусім на середні та нижчі ланки бюрократичного апарату, що зберіг свою владу, тоді як вища його ланка доволі часто трансформується (за роки незалежності у нас було 8 урядів).
СВОБОДА, ЯКОЇ НАС ПОЗБАВЛЯЮТЬ
В основі виникнення та існування величезного неофіційного сектора економіки, - безумовно, відсутність економічної свободи.
Сьогодні, за підрахунками західних експертів, для реєстрації малого підприємства необхідні кошти в розмірі $1069 (реєстрація, ліцензії, обов'язкові платежі). Що робити людині, котра не може або не хоче працювати в державному секторі або залишилася без роботи? Грошей, щоб зареєструвати своє підприємство, у неї немає, й вона, в кращому випадку, йде торгувати на базар. Переважною більшістю ж люди продовжують чекати зарплати або не соромляться жити на державну допомогу з безробіття. Однак діяльних громадян у нас усе ж більше. Тих, що торгують на базарах, в Україні близько 3 мільйонів. Тоді як зареєстрованих безробітних - 678 тисяч.
ЩО ВИХОДИТЬ
Неофіційна економіка співіснує паралельно з державною і зовсім не страждає від того, що ледь не щомісяця створюються нові структури, покликані контролювати підприємницьку діяльність і поповнювати бюджет. Регулюються і контролюються, як правило, чесні платники податків. Підприємець та його підприємство після всіх перевірок нагадують вичавлений лимон й або перестають працювати, або частково чи повністю йдуть у "тінь".
Прикладом тіньової діяльності можуть бути медичні послуги. Зареєстровані як безкоштовні, до 40% з них оплачуються готівкою. Уникає оподаткування до 80% обігу побутових послуг. Не реєструється 70-75% послуг з ремонту квартир і будівництва будинків, 60% - з ремонту автомобілів, 40% - ремонту побутової техніки й меблів. У державних торговельних підприємствах 50% товарообороту "не показується". За даними Центру економічного розвитку, "неофіційний обіг" в машинобудуванні - 5-10% (незареєстровані замовлення), нафтопереробці - до 10% (більш глибока переробка сировини), пасажирських перевезеннях - 15-20% (незареєстровані пасажири). Обсяг неофіційної зовнішньоекономічної діяльності можна оцінити, порівнявши офіційну статистику імпорту/експорту України та відповідної країни - партнера України. Практично не буває такого, щоб дані співпадали. Чи варто дивуватися, що, за деякими підрахунками, з країни вивезено $20 млрд.
НАША ВІДПОВІДЬ
Зі сказаного можна дійти висновку, що паралельна економіка, яка існує поряд з офіційною, - це вимушена реакція підприємців на систему державного рекету (збирання податків, ліцензіювання, регулювання тощо). На період тривалої економічної кризи та законодавчого хаосу паралельна економіка - єдиний засіб виживання (але не розвитку!) нації.
"Паралельна" економіка не передбачає якихось довгострокових вкладень, не стимулює виробництво. Її існування призводить до монополізації ринків (як, наприклад, імпортних тютюнових виробів у недавньому минулому). Уряд втрачає управління економічними процесами в державі через непідконтрольність цього сектора. Відбувається криміналізація економіки й поступова трансформація офіційної економіки в неофіційну, а паралельної - в тіньову, з'являється кримінальний контроль. У рештках легальної економіки виникають нез'ясовні за допомогою звичайної логіки процеси.
Чим довше існує нелегальна економіка, чим глибше заганяються "в тінь" економічні процеси - тим реальніше постає перспектива перетворення України на кримінальну державу. Протистояти цій загрозі можна лише шляхом створення критичної маси тверезомислячих людей у парламенті, що будуть здатні ухвалювати сприятливі для української економіки закони. Такої ж значущості їм слід набути в органах виконавчої влади - передусім на її середньому рівні. Треба виробити й здійснити довгострокову економічну стратегію держави, узгоджуючи з нею тактику економічних реформ.
