Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

«Криза економіки — не криза науки»

Чому Михайло Довбенко не згідний з Аланом Грінспеном?
22 грудня, 2010 - 00:00

У своїй книзі з лаконічною назвою «Криза» колишній голова Федеральної резервної системи США Алан Грінспен визнає особисту відповідальність за недооцінку масштабів проблем на ринку нерухомості та ризиків, пов’язаних із фінансовими гігантами. Однак поруч із цим у кризі, що сталася позаторік, американський фінансовий гуру звинувачує закордонних регуляторів, рейтингові агенції США, фінансові компанії, а також традиційну економічну теорію. Чи має він рацію, нарікаючи на нездатність економічної науки впоратися з кризовими явищами? Доводиться тільки блукати в здогадках — що треба розуміти під його невдоволенням станом розвитку економічної думки. Скоріше, тут певною мірою далася взнаки недостатня компетентність поважного банкіра у цих наукових питаннях.

Утім, нічого дивного в таких наріканнях немає. «Упродовж кількох століть поспіль науковий світ регулярно сколихують категоричні твердження про кризу економічної теорії. Однак інтелектуальні економічні вчення продовжують розвиватися, обростаючи багатьма неологізмами. Історія економічної думки свідчить не лише про існування різних ідей, шкіл і течій, а й про зміну часом суперечливих тлумачень економічних явищ і процесів новими, більш обгрунтованими» — так вважає автор наукової монографії «Криза економіки — не криза науки», що побачила світ в одному із столичних видавництв.

Її автора — доктора економічних наук Михайла Довбенка — в Україні по праву вважають найкращим знавцем життя і наукових досягнень економістів-лауреатів Нобелівської премії. Дослідженню теоретичних концепцій, оригінальних проектів, вкладу цих учених у розвиток світової економічної думки він присвятив цілий ряд своїх наукових праць. Не пройшла непоміченою й книжка «Криза економіки — не криза науки». Її можна сприймати ще й своєрідним уточнюючим продовженням попередніх наукових доробок українського вченого-економіста. «Ми зобов’язані звернутися до фундаментальних положень економічної теорії, як основи визначення стратегії розвитку держави на найближчі десятиліття», — наголошує автор у передмові до виданої монографії. Адже їх застосування не раз виводило людство із криз, живило його прогрес. І щодо цього є багато прямих доказів. За підрахунками Михайла Довбенка, лише в 1975—1998 рр. у світі зафіксовано 158 валютних, 54 банківські і 32 комплексні кризи, які вдалося подолати.

Разом з тим, автор закликає читача пам’ятати, що динаміка цивілізаційних та економічних змін існувала завжди, і в кожну перехідну добу панували кризові настрої. Потрібно усвідомити, що в розмаїтій світовій системі феноменів завжди зникають уже вивчені взаємозв’язки та взаємозалежності, і постійно з’являються невідомі, постають зовсім нові економічні закони, концепції, гіпотези. Усвідомлення цього грунтується на фундаментальному розумінні дійсності. У процесі пізнання світу людство формує коло здобутого знання. Водночас поза цим колом лишається ціла низка питань з невідомими відповідями. Із безперервним і неоднаковим за спрямованістю накопиченням знання поширюється також обрій незнання, і цей процес нескінчений.

Перед цим об’єктивним процесом, переконаний автор книги, ніхто не може встояти, його треба розуміти. Навіть під впливом всепроникної невизначеності маємо збагнути, що це не криза системи знань. Завдяки невпинній змінюваності природи, в т.ч. внаслідок господарської діяльності, невичерпний процес її пізнання завжди буде перманентною потребою людства. Як і прагнення пізнати невідоме й надалі буде суттю дослідницької діяльності, а наука постійно стикатиметься з новими обставинами, що потребуватимуть нетрадиційних підходів і методів. Навіть зважаючи на те, що більшість сьогоднішніх природних закономірностей і соціальних інституцій існуватимуть і завтра, навряд чи можна повністю передбачити і належно оцінити колосальні трансформації у виробництві й виробничих відносинах. Тому економічна думка має систематично виявляти новації, досліджувати і формулювати їх. Лише сміливі, досить аргументовані прориви в майбутнє допоможуть переосмислити погляди на сучасну економічну теорію, сприятимуть виробленню її нової парадигми, формуванню сучасного стилю економічного мислення.

Ще щонайменше три особливості, притаманних монографії Довбенка, варті уваги читача. Маємо всі підстави вважати, що це таки неординарна книга. У ній акумульовано величезний обсяг дійсно потрібної нам економічної інформації, розумне використання якої допоможе оптимально визначити стратегічні напрями подальшого розвитку нашої держави. Це складна політико-економічна проблема, яку неможливо розв’язати без широкої дискусії серед науковців, політиків, керівників підприємств, компаній, організацій. Вона має сприяти формуванню сміливих продуманих ініціатив щодо економічних трансформацій, нагальна потреба в яких особливо відчутна в часи першої економічної кризи ХХI століття. Саме про це, можливо читач пам’ятає, ще торік переконливо писала Оксана Миколюк у своїй публікації «Криза як шанс для науки. А значить — країни» («День», № 166 від 18. 09. 2009). Ось чому це напрацювання Михайла Довбенка варто читати.

Юрій КИЛИМНИК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ