Майкл БЛЕЙЗЕР: «Конфіскація прибутку неприйнятна для будь-якого інвестора»

Компанія SigmaBleyzer Україна в нашій країні працює вже не перший рік і широко відома у фінансових колах. Але вона є лише невеликою частиною великої міжнародної компанії, що базується в Сполучених Штатах. Створив цю фінансову імперію, яку, з погляду нашої країни, можна розглядати як ефективну українсько-американську бізнес-систему, вихідець з Харкова Майкл Блейзер. На недавньому форумі «Українсько-американських бізнес- систем», проведеному в Нью-Йорку Українсько-американським конгресовим комітетом Америки, Блейзер був одним iз головних доповідачів. І, звісно, основну увагу у своєму виступі приділив Україні. Про ситуацію в економіці нашої країни «День» розмовляв з американським фінансистом у кулуарах форуму.

— Чи переконав вас форум у тому, що Україна готова до приходу іноземних інвестицій?

— Поки що ні. Тут нічого нового щодо цього не було сказано. Помаранчева революція, безумовно, посилила наш інтерес до України. І, що більш важливо, вона посилила інтерес не лише тих, хто з нею вже працював, а й тих, хто про неї нічого не знав або просто боявся. Цьому сприяє досить цікаве поєднання чинників: новий уряд, нові можливості й шанси у самої країни й разом із тим дуже велика увага до неї всього світу. Тому з інвестиційного погляду в України з’явилися нові можливості й для придбання капіталу, й для того, щоб він працював і заробляв гроші. А щоб і подальший капітал був залучений, потрібна не лише ідея, бажання та сподівання, а й проекти для їхнього втілення. Тому тут є серйозні очікування, що новий уряд конкретно робитиме для поліпшення інвестиційного клімату. Один з моментів, які тут прозвучали, це поліпшення ситуації для іноземних інвесторів, причому лише для них. Про це говорити треба, але на цьому, як то кажуть, не можна зациклюватися. Питання не в тому, щоб захистити іноземні інвестиції. Адже якщо ця інвестиція зроблена в бізнес, який не може розвиватися, тому що вся економіка неправильно працює, то i для неї будуть не дуже добрі для цього умови. Питання ж не в тому, щоб інвестувати гроші, які мають бути захищеними. Річ у тому, щоб на цій інвестиції можна було заробити. Усі інвестори думають так. Насамперед захист капіталу, а потім — можливість заробити. Якщо перший чинник є, а другого немає, то все одно ніхто інвестувати не буде.

— Ви знайомі з новелами українського бюджету-2005?

— Я, звісно, не знаю бюджет у деталях, й усе, що я чув, це поверхневі або уривчасті відомості. Проте я можу говорити про певні тривожні нотки. Потенційно цей бюджет створюватиме істотний фіскальний дефіцит, і якщо це так, то він може призвести до інфляції. Мені важко це коментувати, оскільки я не знаю планів вашого уряду, в якому, як мені відомо, є багато хороших економістів. Я дуже поважаю Віктора Андрійовича, вважаю його компетентним економістом, фінансистом і банкіром і дуже сподіваюся, що уряд України має план, як цей бюджет, який на перший погляд виглядає інфляційним і небезпечним, профінансувати.

— Дефіцит бюджету збираються покрити за рахунок приватизації.

— Це буде не дуже добре. Річ у тім, що всі приватизаційні прибутки, згідно із західною методологією, одноразові, тоді як бюджет має наповнюватися постійно, як у нас кажуть, його треба підтримувати тривалий час. Тому використовувати одноразові надходження для фінансування постійний витратних статей неправильно. Тому що це не працюватиме довгостроково, а лише один раз. Прибутки від приватизації повинні використовуватися для інвестицій в економіку держави, а не для фінансування бюджету. У цьому — небезпека. Інша загроза (в неї мені навіть важко повірити) полягає в тому, що новий бюджет передбачає відрахування до якогось державного фонду від прибутку підприємств з державним пакетом і навіть, можливо, від обсягу їхнього продажу. Я вважаю, що це просто самогубство для інвестиційного клімату в Україні. Я, як інвестор, ніколи більше не інвестуватиму в підприємство, якщо там є якийсь державний пакет. Тому що в цьому разі держава може провести конфіскацію мого прибутку або навіть доходу. Це неприйнятно для будь-якого інвестора.

— У чому тут небезпека?

— У короткостроковій перспективі держава може отримати якісь гроші. Але, з iншого боку, вона вб’є приватизацію. Ніхто більше не схоче давати на це гроші. Єдина в таких умовах можливість отримати інвестиції — провести стовідсоткову приватизацію, щоб у держави нічого не залишилося, — продавати все. Але, у будь-якому разі, це подає дуже неправильний сигнал: мовляв, держава має намір вдатися до конфіскації лише на тій підставі, що вона є одним iз акціонерів. І навіть сама думка про те, що держава на це має право, менi здається, неправильна. Вона має такі ж права, як і будь-який інший акціонер. Усі права мають визначатися тільки пакетом акцій. Якщо акціонер, який володіє, скажімо, 30% акцій, говорить: я хочу забрати 30% прибутку, то це дурість.

— А як ви розцінюєте намір уряду ухвалити закон про захист міноритарних акціонерів?

— Це дуже важливий закон. Одна з причин того, що в Україні дуже слабко розвинений фондовий ринок, полягає в тому, що нормально почуваються лише власники контрольних пакетів акцій. Ніхто не почувається комфортно, маючи міноритарний пакет. Це погано, оскільки саме через це на ринку немає ліквідності, немає достатньої кількості внутрішніх інвесторів. У той же час у США найбільш розвинений фондовий ринок у світі саме через те, що велика кількість людей є інвесторами, вкладають свої гроші в акції. І вони почуваються дуже спокійно. Купуючи один, або два відсотки акцій, або навіть тисячну частку відсотка, наприклад, усього сто акцій, вони знають, що їхні права цілковито захищено. У результаті в Америці мільйони й навіть десятки мільйонів маленьких інвесторів, які створюють ринок для цінних паперів. І саме це приводить до ліквідності та капіталізації, до підвищення цін на акції, до можливості отримання капіталу «з народу». І він (цей капітал) працює на підвищення цінності підприємств.

— Але якщо наша держава відбирає у підприємств 50% прибутку, то як бути міноритарним акціонерам, де їм шукати захисту?

— Я щиро сподіваюся, що все це неправда й просто чутки. Це, скоріш за все, якась помилка. Я не можу повірити, що це робиться всерйоз.

— Чи маєте ви наміри вкладати сьогодні в Україну?

— Так.

— Це будуть портфельні чи стратегічні інвестиції?

— Це пов’язано частково з тим, що Україна ще погано захищає міноритарні інтереси. Але річ навіть не в тому. Ми просто не є портфельними інвесторами. Це — не наш бізнес. Ми працюємо як стратегічні інвестори, які купують підприємства, проводять там реструктуризацію, спрямовану на створення цінностей в економіці.

— Ви можете назвати конкретні об’єкти?

— Ні, звісно. Це відразу змінило б динаміку ринку.

— Але ви працюватимете в цьому напрямку?

— Безумовно. Нас дуже цікавить Україна, вона нам дуже подобається. І ми будемо інвестувати в Україну. Ми вважаємо, що в України дуже велике майбутнє.