«Ми — один із лідерів у регіоні за кількістю міжнародних екологічних угод»

ВЕГО «МАМА-86» — єдина громадська організація, яка представляє Україну під час глобального саміту «Ріо+20». Ми звернулися за коментарем до Зоряни МІЩУК — виконавчого директора Всеукраїнської екологічної громадської організації «МАМА-86», яка, власне, має допомогти українським ЗМІ висвітлити цьогорічну зустріч у Ріо-де-Жанейро.

— Пані Зоряно, скажіть, будь ласка, хто з українських чиновників офіційно представлятиме Україну на «Ріо+20», чи достатньою по кількості учаcників для об’єктивного подання інформації ви вважаєте цьогорічну делегацію від України?

— Президент Янукович вирішив не брати участі в конференції, на відміну від глав інших 130 держав, які очікуються в Ріо. Низький рівень представництва (тобто відсутність глави держави чи уряду в делегації) — це ознака ставлення до питання сталого розвитку нашої влади, яка за двадцять років із часу попередньої конференції в Ріо не спромоглася на прийняття відповідного стратегічного документа та впровадження ідей сталого розвитку в державну політику. (До речі за інформацією, наданою інформаційним центром «Зелене досьє», російська делегація на «Ріо+20» складається з близько 300 осіб!)

— Які питання з тих, які підніматимуться на зібранні, ваша організація визначає як першочергові саме для нашої держави?

— Більшість питань, які розглядаються на конференції, важливі й для України, зокрема питання зміцнення інституційних механізмів сталого розвитку, створення умов для розвитку зеленої економіки, запровадження Цілей сталого розвитку на зміну доповнення Цілей тисячоліття, прийняття 10-річних рамок програми сталого споживання та виробництва та інші.

Хотіла би підкреслити важливість саме інституційного забезпечення сталого розвитку, оскільки це є комплексним питанням, що передбачає гармонійний розвиток економічної, екологічної та соціальної складових, а також узгодження інтересів нинішнього та майбутнього поколінь. Відтак розробка та впровадження політики сталого розвитку потребує горизонтальної (міжсекторальної) та вертикальної (між різними рівнями) координації, а також повноцінного залучення до прийняття рішень зацікавлених сторін (громадянського суспільства, бізнесу, органів місцевого самоврядування тощо).

Ще на попередніх самітах із сталого розвитку йшлося про необхідність створення національних рад зі сталого розвитку, що виконували б таку складну координаційну роль. В Україні однойменний орган формально створено під егідою Кабінету Міністрів, однак ця рада не збиралася й за своєю природою не спроможна виконувати тих комплексних завдань, яких вимагає забезпечення переходу до сталого розвитку. Більше того, наразі в Україні нищаться ті інституційні механізми, які існують, — я маю на увазі проголосований у першому читанні законопроект 10218, що ліквідовує територіальні управління Мінприроди та передає їх у підпорядкування обласних державних адміністрацій. Це призведе до руйнування системи ефективної державної політики з питань управління й охорони довкілля, а також системи екомоніторингу стану довкілля, втрати контролю за діяльністю підприємств, установ і організацій у сфері природокористування, концентрації управлінських повноважень щодо ресурсів національного рівня в руках місцевих адміністрацій, втрати кадрових ресурсів, а також багаторічних напрацювань, баз даних та інформації.

Отже, коли світ думає про те, як ефективніше рухатися вперед, Україна в кращому разі стоїть на місці (як це відбувається в питанні розробки стратегії сталого розвитку), а то й відкочується назад.

— Ця конференція для України в екологічному плані стане не менш важливою, ніж Євро в спортивному. Як ви вважаєте, чи достатньо інформації про цей захід отримали пересічні українці, щоб вони змогли аналітично проаналізувати в доступній формі важливість питань, які запропоновані для розгляду на цьогорічній зустрічі?

— Переважна більшість населення України не має жодного уявлення ні про Конференцію, ні про ідею сталого розвитку в цілому. Сталий розвиток є непріоритетним питанням для політиків, чиновників, а також ЗМІ, а відтак пересічні українці не мають змоги отримати інформацію про те, що це поняття означає для країни та суспільства.

Українці також переважно зосереджені на власних проблемах і мало цікавляться світовими процесами, тож навряд чи Конференція «Ріо+20» приверне увагу нашого суспільства.

— Як відомо, Україна вже приєдналася до багатьох важливих екодокументів, ухвалених на попередніх зустрічах (Орхуська та Карпатська конвенції), що, між тим, не заважає деяким чиновникам грубо порушувати деякі основні пункти цих важливих документів (останній приклад — проект про побудову малих ГЕС у Карпатах, який викликав такий негативний резонанс серед мислячої частини українського суспільства, грубо порушує пункти Карпатської конвенції), що, в свою чергу, викликало, м’яко кажучи, нерозуміння з боку європейської спільноти. У цьому аспекті хотілося б запитати: чи обговорюватиметься на конференції питання саме екологічної культури й серйозної відповідальності тих, хто систематично порушує прийняті домовленості ?

— Україна дійсно є одним із лідерів у регіоні за кількістю міжнародних екологічних угод, стороною яких вона стала, однак всупереч принципам міжнародного права приєднання до угоди (ратифікація) в українських умовах автоматично не означає її виконання. На жаль, більшість подібних міжнародно-правових документів не містить санкцій у разі порушення їхніх положень, окрім хіба що своєрідного «винесення догани», тобто оприлюднення негативних оцінок виконання тих чи інших положень угод. Рішення Конференції також не матимуть механізмів примусу, але нам — і владі, й суспільству, слід усвідомити, що виконання міжнародних зобов’язань потрібно, перш за все, нам самим, якщо ми хочемо жити в екологічно чистій, економічно міцній і соціально справедливій країні.