Нехай думки, укладені в книгах, будуть твоїм основним капіталом, а думки, які виникнуть у тебе самого – відсотками з нього.
Тома Аквінський, теолог, святий католицької церкви

Може, зачекаємо з «чорною п’ятницею» для української землі?

Рефлексія на представлену урядом Стратегію економічного зростання-2030 та Аудит країни
25 листопада, 2020 - 18:40
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Аудит країни, який нещодавно представив глава уряду Денис Шмигаль, виявив три нереалізованих його попередниками потенціали — в природних ресурсах, географічному положенні та людському капіталі.

А реалізація потенціалу всіх ресурсів, за даними «аудиторів», принесе Україні за десять років астрономічний ефект — понад 1 трлн дол. США, в тому числі 40 млрд дол. США за умови сприяння розвитку деревообробної індустрії, 12 млрд дол. — розвитку водного потенціалу, 359 млрд дол. — розвитку логістичної інфраструктури і гармонізації транспортних коридорів з країнами Європи та світу, 270 млрд дол. США — створення сприятливих умов життя і праці тощо.

Лише за умови відкриття ринку землі за ліберальною моделлю (допуску до ринку землі іноземців за обмежень для юридичних осіб — 10 тис. га землі) за десять років ефект досягне 85 млрд дол. США. Втім, незрозуміло, чи це прибуток від продажу землі іноземцям, де на одного жителя припадає майже утричі менше землі сільськогосподарського призначення, аніж в Україні, чи результат структурних змін в аграрному секторі економіки.

За даними оприлюднених векторів, в Україні уже налічується близько 6,5 млн га орнонепридатних земель, які виникли через виснажливе використання ґрунтів. До цього додамо, що понад 22% ріллі мають крутизну схилів полів понад три градуси — тож, як наслідок, тут без хімічного забруднення довкілля можна вирощувати лише трави та озимі культури. Всього ж в Україні понад 60% орних земель є схилові, рівень еродованості яких досяг 72%. В Україні ж такі ерозійно небезпечні культури, як кукурудза, соняшник, цукрові буряки, ріпак, картопля, займають понад 14 млн га ріллі, а посіви трав та озимих культур лише 7,9 млн га або в 1,8 разу менше. Загалом науковцями НААНУ ще 30 років тому було обґрунтовано, що необхідно терміново вивести із активного обробітку понад 10 млн га ріллі й засіяти ці площі багаторічними травами — як захід протидії екологічного колапсу, що насувається на Україну. Мабуть, що звідси виникає головна проблема стратегії — необхідність оптимізації агроландшафту (встановлення пропорцій ріллі, сінокосів і пасовищ та лісів) із встановленням допустимого рівня розораності земель, а після цього на основі прогнозних показників міжнародного розподілу праці (розподілу щодо виробництва й експорту продовольства обсяги яких завойовують у конкурентній боротьбі з урахуванням наявності природних і людських ресурсів) — оптимізувати структуру земельних ресурсів, структуру посівних площ та щільність поголів’я тварин з урахуванням максимально можливого працевлаштування селян тощо. Із жалем мусимо констатувати, що Аудит і Вектори не звертають уваги на таку «дрібницю», як раціональне використання основного ресурсу — землі за наростаючого у світі її дефіциту.

Тому виникає ще одне запитання: стратегія розробляється на випадок інтенсивного використання земель за одного з найвищих і катастрофічних у світі рівнів розораності земель (понад 79%, а з урахуванням незаконної розораності пасовищ, прибережних зон річок, озер і боліт та інших природних об’єктів — понад 2 млн га, що становить майже 85%) чи на зменшеній площі ріллі до екологічно безпечної — 50—60% до площі сільськогосподарських угідь (37—47% — без посівів багаторічних трав).

ВІДПОВІДЬ ЄВРОПЕЙЦІВ

Не будемо аналізувати всі вектори, зупинимося на більш земному — ефекті 85 млрд дол. після продажу землі і що з цього приводу думають європейці. У країнах ЄС (2016 р.) в оренді перебувало 43% сільськогосподарських угідь, і фермери не переймаються бажанням бути власниками землі — ефективніше придбавати нову техніку й технології і працювати на орендованій землі, аніж витрачати всі фінансові кошти на закупівлю земель. Щодо іноземців, то вони володіли менше 5% земель Західної Європи (у США — менше 1%), тоді як, за даними Асоціації фермерів, понад 30% землі України уже належать іноземцям або ж знаходяться у них в довгостроковій оренді.

Щодо фізичних розмірів ферм. У багатьох країнах світу, особливо ЄС, існують закони щодо обмеження максимальних та мінімальних розмірів земельних володінь або ж корпораціям заборонено скуповувати фермерську власність — як захід перешкоджання створенню латифундій, а фізичні особи потрапляють під визначені жорсткі обмеження (найбільшу перевагу мають ті особи порівняно з іншими, якщо проживають біля ділянки, що продається, не далі, ніж на відстані 1 км). Наприклад, у Данії верхня межа власної та орендованої землі 150 га с-г угідь з можливістю їх розширення, якщо фермер обґрунтує необхідність цього й ніхто із сусідів-фермерів не матиме заперечень. При цьому охочі купити землю або її орендувати мають проживати не менше ніж вісім-десять років у сільській місцевості після купівлі землі (придбати не більше ніж три ділянки з відстанню між ними не більше 10 км) і лише після цього можуть її продати або ж здати в оренду. До того ж, фермерська діяльність має два позитивних наслідки: накопичується капітал (багатство) і зростають доходи. Останнє забезпечується завдяки розвитку інфраструктури ринку (бірж, кооперативів, різних виробничих організацій та інших подібних спільнот, діяльність яких спрямована на узгодження цін на всьому ланцюгу руху продукції до споживача). Ось чому в Європі землю сільськогосподарського призначення практично неможливо купити. В Україні ж часто її продають за кілька хвилин після одержання паю або ж їх купівлі. Агрохолдинги до цього придбали або ж взяли в оренду землю в різних областях, районах з відстанню до 500 км між ними. Головне — західне законодавство надає перевагу на ринку землі фізичним, а не юридичним особам, за умови дотримання екологічних обмежень та використання землі за основним призначенням — виробництва продовольства.

ПРОДАЖІ

В Україні всі очікування щодо наповнення державного бюджету лежать у площині продажу землі іноземцям, і бажано передусім — до 10 тис. га землі для фізичної або юридичної особи. Тоді, на думку розробників векторів розвитку сільського господарства України, ціна землі зросте у п’ять разів — до 5      тис. дол. США, а без участі іноземців у ринку української землі — лише до 2354 дол. США. Таку ціну землі (5 тис. дол.) Польща і Франція досягли 2011 р., коли вони в розрахунку на 1 га с-г угідь експортували у три-шість разів більше продовольства, ніж Україна 2017 р. Хоча, якщо оголосити світовий розпродаж української землі (до 2050 р. землезабезпеченість у світі скоротиться більш ніж удвічі), то її ціна може зрости не в п’ять, а в сотні разів. Може, зачекаємо з «чорною п’ятницею» для української землі до кращих часів?

Відповідно до цієї розробки з визначеними векторами розвитку економіки повній реалізації потенціалу української землі заважає низький рівень інвестицій у мінеральні добрива, технології, меліоративні системи, сховища зерна та інші аграрні вигоди. Пропонується, наприклад, збільшити обсяги поливних земель, норми внесення добрив довести до європейського рівня тощо. Що ж до збільшення поливних площ, то зразу ж відзначимо, що ефективність цього заходу залежить насамперед від величини технологічних витрат виробництва. Якщо, скажімо, витрати на 1 га пшениці та соняшнику становили 2015 р. 7,5 — 9 тис. грн, а витрати на зрошення — 3 тис. грн., то підвищення технологічних витрат складе 40 — 25%, тоді як приріст урожаю значно нижчий (до 25%). Тоді як зрошення ягід та овочів, де витрати на 1 га значно вищі (у п’ять-десять разів), аніж при виробництві зернових (45 — 60 тис. грн. на 1 га), збільшить витрати виробництва лише на 5 — 7%, а приріст урожаю буде значно вищий (понад 20%). Ось чому, наприклад, 2016 р. у країнах ЄС на поливі перебували площі плодових насаджень, ягід, картоплі, олив — 20 — 30%; свіжі овочі та полуниця — 32%, тоді як соняшник і зернові культури — лише 3 — 6%, а ріпак і того менше — 0,85%. Позаяк в Україні на плодові, ягідні й виноград станом на 2019 р. припадало лише 270 тис. га, а на зернові та олійні культури — 17 млн га, то виникає ще таке запитання: що в Україні будемо поливати, щоб не бути в збитку від цього стратегічного заходу?

ІНВЕСТИЦІЇ

Червоною ниткою у Векторах проходить ідея — залучати і ще раз залучати зарубіжні інвестиції, але ніде не сказано, в яку ланку потрібно найперше це зробити, з огляду на їх обмеженість та різний економічний вплив на інші галузі або виробництва. Україна безсистемно залучала упродовж усіх 30 років незалежності інвестиції, результатом чого стали втрати багатьох галузей або виробництв, наприклад олієжиркомбінатів, молокозаводів, нафтоперегонних заводів тощо. Чим закінчиться для України продовження стратегії залучення іноземних інвестицій з наступною втратою ресурсів?

Аналогічні запитання й до пропозицій розробників Векторів щодо збільшення норми мінеральних добрив у чотири рази — до величини їх внесення в Європі (до 213 кг). Зауважимо, що у світі діє закон спадаючої дохідності: із певного рівня доз мінеральних добрив кожна наступна їх частка приносить дедалі менший приріст урожайності. У точці, коли додаткова вартість частки добрив зрівнюється з вартістю частки приросту урожайності, — це і є найбільш раціональна доза добрив для конкретної сільськогосподарської культури. Наприклад, 1940 р. у США вносили лише 12 кг діючої речовини мінеральних добрив, а з ростом продуктивності праці в хімічній промисловості (після 1950 р.) — понад 100 кг. Наступне. Раціональні або ж оптимальні дози мінеральних добрив значно вищі при внесенні їх під технічні, овочеві та інші інтенсивні (високодохідні) культури. Оскільки в Україні вирощують в основному зернові та олійні культури (технічні займають незначну частку), а середня ціна на добрива українських виробників є значно вищою (в 1,5—2,1 разу) порівняно з імпортованими, то ніколи (якщо перемагатиме здоровий глузд) середня доза добрив не зросте до рівня країн Європи.

ОПТИМІСТИЧНІ ПРОГНОЗИ

В інтернеті давно мусуються фантастичні дані: ринок землі розв’яже всі проблеми сільського господарства, оптимально наповнить державний бюджет, що і стало першочерговим чинником для нової влади зосередити увагу в управлінні економікою лише на якнайшвидшому продажі землі. Прості рішення! Цьому заходу приписується чудодійна властивість щодо досягнення результату виконання передвиборних обіцянок — зробити українців дуже заможними прямо сьогодні.

МІГРАЦІЯ

Доречним є ще одне запитання: який буде розподіл земельних ресурсів в Україні за розмірами сільськогосподарських підприємств і за власниками? Невже жителі сільської місцевості, як переважно в усіх країнах світу?

Хто, наприклад, може пояснити, як «створення сприятливих умов для життя і праці в Україні дасть можливість суттєво зменшити рівень трудової еміграції громадян за кордон і розкрити потенціал людського капіталу в розмірі 270 млрд дол. США протягом десяти років»? що для цього треба зробити? Друкувати гроші й роздавати сільським жителям? «Будувати дороги з твердим покриттям до кожної селянської садиби» — доручення до уряду президента України Віктора Ющенка? Або ж збудувати кожному селянину по «хатинці», як говорив Леонід Кравчук? Які параметри цих «сприятливих умов», особливо тоді, коли розпродамо землю іноземцям? Запитання без відповідей.

Відрізняються вектори (основні напрямки) від попередніх стратегій розвитку сільського господарства тим, що в них основний акцент зроблено на кінцевому фінансовому результаті, а саме: нагромадженні астрономічних резервів від реалізації намічених векторів на загальну суму понад 1 трлн дол. США. Якщо звернутися до змісту самих перших стратегій [Національна програма розвитку сільськогосподарського виробництва України на 1996 — 2005 роки], то всі ці «вектори» тут добре відображені як пріоритетні: 1) прискорений розвиток і модернізація переробної та харчової промисловості; 2) технічне переоснащення сільськогосподарського виробництва, переробної харчової промисловості та ін.; 3) забезпечення сільськогосподарського виробництва мінеральними добривами, пестицидами тощо; 4) реконструкція і застосування нових методів використання меліоративного фонду і т. ін. Але ця програма, як і сьогоднішні Вектори, грішать фантастикою. Наприклад, до 2005 року було передбачено збільшити виробництво картоплі від 13,5 до 19 млн т (6 млн споживання) за практично відсутності її експорту до інших країн світу (не більше ніж 7% валового виробництва), крім замороженої. Або ж збільшити виробництво цукру-піску від 3,3 до 5,4 млн т за продовольчої потреби 2 млн т, коли на світовому ринку домінує цукор тростинний, собівартість виробництва якого до 30% нижча, аніж цукру із цукрових буряків. За таких обставин (поряд з іншими) результатом стало різке скорочення виробництво цукру в Україні (до 1,49 млн т). Молока ж виробляти 24 млн т, а сьогодні — менше ніж 10 млн т. Не будемо продовжувати про фантазії минулих стратегій, нагадаємо лише— їх було дуже багато.

З часу здобуття незалежності в Україні розробка стратегії розвитку економіки набула перманентного та кумулятивного характеру — до попередніх обіцянок заштовхати українців у світ достатку нашаровуються нові ідеї нових популістів. І як про це говорили Богдан Кучеренко та Софія Шутяк («День» № 194 ц. р.), стратегії оновлюються, а проблеми залишаються. На нашу думку, це пов’язано з тим, що у стратегіях постійно планується розв’язувати придумані, а не реальні проблеми. Відповідно останні залишатимуться в більш загрозливих масштабах і водночас виникатимуть нові, ще складніші проблеми. Все згідно із законом невизначеності наслідків — розв’язання придуманої некомпетентними управлінцями проблеми призводить до виникнення двох-трьох ще складніших проблем.

Микола КАЛІНЧИК, доктор економічних наук, професор
Газета: 
Рубрика: