Україна приречена бути однією з найкрупніших і найбагатших держав
Борис Олійник, український поет, академік, громадський діяч

На порозі кризи в комунальному господарстві

Чи справді неминуче зростання тарифів на електроенергію?
28 липня, 2021 - 16:38
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1997 р.

В контексті ймовірного підвищення Кабміном з 1 серпня ц. р. цін на комунальну електроенергію, у влади, схоже, немає іншого рецепта для оздоровлення енергетичного ринку країни, окрім чергової «шокової терапії» для населення.

  1 липня ц. р. закінчуються спецзобов’язання (ПСО), покладені урядом на державні компанії -“Енергоатом” і “Укргідроенерго” - при постачанні електроенергії побутовим споживачам. Відтак, практично всі експертні прогнози сходяться на тому, що уряд однозначно «змушений» буде підвищити ціну на комунальний електроенергичний ресурс.

Різняться лише цифри. Враховуючи те, що сьогодні електроенергія відпускається населенню за ціною в 1,68 гривень за кіловат-годину (в 2,5 менше, ніж для промисловості), деякі експерти прогнозують спурт ціни для побутових споживачів до 3,50 грн. за кВт/год.

За такого «апокаліптичного» сценарію, - оскільки ціна на електроенергію в різних регіонах залежить від протяжності розподільних мереж, - «найменше» платитимуть мешканці Києва і Дніпропетровської області – 2,60-2,90 грн./кВт. Найбільше ж постраждають жителі Івано-Франківської й Луганської областей, їм тоді доведеться платити 3,70-4 грн./кВт.

Озвучуються й інші варіанти: Наприклад, це може бути 1,68 грн./кВт (до спожитих 100, або навіть 300, кВт) на місяць. Ціна ж, вища за цей «поріг», може складати на першому етапі 2,50 грн./кВт, а потім - поступово збільшуватиметься. Хоч як би там було, наразі уряд не озвучує остаточне рішення, ховаючи його, немов «кота в мішку».

КОЛАПСУЮЧА КОМУНАЛЬНА ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКА: ФАКТОРИ ЗАНЕПАДУ

На перший взірець, причин для підвищення ціни на комунальний струм – більш, ніж достатньо. Після впровадження ринку електроенергії в 2019 році, галузь поступово деградувала до межі, за якою -- колапс. Чому так сталося і чим аргументують в уряді необхідність підвищення тарифів на електроенергію для побутових споживачів?

По-перше, ПСО так, чи інакше виглядають антиринковим механізмом. Держава -- через держпідприємства -- за рахунок публічних коштів, по суті, спонсорує вдвічі «нижчу» вартість електроенергії для комунального сектору. Населення нібито виграє від невисоких цін на струм, проте програє в іншому аспекті – держава недофінансовує медицину, освіту, соціальну сферу, в рази погіршується якість публічних послуг.

В Кабміні озвучують й інший аргумент: мовляв, в країнах Європейського Союзу ціни на струм для промисловості – нижчі, ніж тарифи для побутових клієнтів. Адже, об’єктивно: доставляти ресурс у невеликих обсягах для «роздрібного» споживача – дорожче, ніж для «оптового» промислового. Плюс – в Україні вартість електроенергії як для бізнесу, так і для населення – в рази нижча, ніж ціни в державах-членах ЄС.

Так, за даними статистичної служби Європейського Союзу (Eurostat), у першому півріччі 2020 р. середнє значення ціни струму для непобутових споживачів по 27 країнах становило 0,153 євро/кВт, або 4,38 грн./кВт (у 2,14 рази більше, ніж в Україні). Відповідно, середня ціна електроенергії (включно з податками та транспортуванням) для населення в ЄС склала 0,213 євро/кВт, або 6,08 грн./кВт (у 4,5 рази більше, ніж в Україні).

Як бачимо, європейські побутові споживачі в середньому платять у 1,39 рази більше, ніж промислові. Причому, в Україні тарифи на електроенергію для населення не переглядалися з 2017 р. (якщо не брати до уваги відміну урядом з початку 2021 р. зниженого тарифу на перші 100 кВт).

По-друге, в Україні – вкрай застаріла інфраструктура галузі. В середньому, електромережі зношені на 80 %. За даними «Асоціації операторів розподільних електричних мереж України», значну частину обладнання експлуатують більше 30 і навіть 40 років. 50 % електромереж потребують капітального ремонту.

Тож, цілком закономірно, що, наприклад, в 2019 р. сталося 156 тисяч аварій на лініях передач. Того ж року, за даними Міненерго, технологічні втрати в мережах склали 12 887 млн кВт/год, або 10,4 % всієї переданої енергії. Її вартість – аж 20 млрд грн., які безслідно «зникають» щорічно. До речі, в Україні показник SAIDI (середня тривалість перерв в електропостачанні) -- найгірший серед усіх країн Європи. Ця цифра -- у 10-30 разів вища, ніж у країнах Західної Європи, у 6 разів – ніж в країнах Балтії, у 3 рази – Польщі, у 2 рази – Румунії).

Відповідно до експертних розрахунків, для повної модернізації вітчизняних електромереж до 2030 р. потрібно 12,5 мільярдів доларів. Однак, як бюджетних можливостей, так і інвестиційних ресурсів у операторів ринку критично не вистачає. Наприклад, в 2019 р. в 1 км мережі інвестували 229 доларів, а для масштабного оновлення мережі потрібно 1500 дол. на кілометр. Це – найгірший показник серед усіх країн Європи! В уряді, вочевидь, вважають, що масштабну реконструкцію енергомереж можна реалізувати винятково за рахунок підвищення тарифів для побутових споживачів. Мовляв, без цього на галузь очікує колапс.

По-третє, найбільші збитки за чинної моделі ПСО лягають «на плечі» двох державних підприємств – «Енергоатому» і «Укргідроенерго». Так, сьогодні «Енергоатом» зобов’язаний продавати 50 % виробленої електроенергії держпідприємству «Гарантований покупець» («ГарПок») за 15 копійок за кіловат-годину (до 2021 р. – за 1 коп./кВт-год.). При цьому собівартість атомної електроенергії складає 60 коп/кВт-год. Тож, «Енергоатом» в комунальному сегменті фактично працює собі у збиток.

Решта 50 % атомного струму продається за «промисловими» цінами – в формі двосторонніх договорів, у форматі «ринок на добу наперед», чи на аукціонах. Проте, продаж електроенергії промисловому сегменту не компенсує «Енергоатому» збитки від спецзобов’язань. Так, у 2020 р., внаслідок пандемії відбулося значне падіння обсягів промислового виробництва, а відтак, зменшилася частка ресурсу, який «Енергоатом» міг продавати за ринковими цінами. Як наслідок, минулий рік держпідприємство завершило зі збитками у 4,8 млрд грн. 

Зі свого боку, «Гарантований покупець», по суті, віддає обленерго й операторам розподільних мереж. Назагал же, левову частку в собівартості електроенергії становлять «транспортні витрати» на її постачання – 1,36 грн./кВт-год. Так, 35 коп. з кожної кіловат-години отримує НЕК «Укренерго». Середньозважений тариф операторів системи розподілу – 0,97 грн./кВт-год, постачальника універсальних послуг – 0,1 грн./кВт-год. Решту собівартості складають адміністративні витрати підприємств і податки. Відтак, 90 % коштів, заплачених побутовими споживачами, осідає на рахунках постачальників і операторів електромереж. Водночас, генеруючі компанії – «Енергоатом» і «Укргідроенерго» -- від поставок енергоресурсу населення отримують практично мізер.

Отже, чи не головний аргумент уряду в контексті ймовірного підвищення ціни на комунальну електроенергію – це необхідність збалансування фінансового стану «Енергоатому» й «Укргідроенерго», на яких покладено основний тягар ПСО. Інакше, за прогнозами урядовців, збереження чинного тарифу на струм завдасть карколомних збитків енергетичним компаніям. Мовляв, один лише  НАЕК «Енергоатом» втратить десятки мільярдів гривень.

І, по-четверте, чинний «ринок» комунальної електроенергії – повністю деформований, він являє собою суцільне плетиво мільярдних боргів – всіх перед всіма. Лише за перший квартал ц. р. заборгованість різних підприємств перед «Енергоатомом» сягнула астрономічного показника – 22,8 млрд грн. З яких 11,6 мільярдів – це борг «ДП «Енергоринок», 7,1 млрд грн. – заборгованість «ДП «Гарантований покупець», ще 4,1 млрд грн. – від НЕК «Укренерго».

Так, станом на травень ц. р. борг «Укренерго» перед ДП «ГарПок», яка є джерелом розрахунків з «Енергоатомом» за електроенергію для потреб населення, становив 6,8 млрд грн. Станом на кінець квітня ц. р. заборгованість населення за постачання і розподіл електроенергії досягла 7,6 млрд грн.

Назагал же, загальна сума боргів в комунальному електроенергетичному сегменті становить 62 млрд грн. В уряді вважають, що такий вал «дефолтів» у галузі є наслідком перехресного субсидування побутових споживачів за рахунок промислового сектору. А отже, підвищення ціни електроенергії для населення буцімто – неминуче, адже допоможе розв’язати «гордіїв вузол» боргової електроенергетичної кризи.

ХТО НІЧОГО НЕ РОБИТЬ, ЗНАХОДИТЬ ПРИЧИНИ

Сьогодні є очевидним: до кризи в комунальному секторі електроенергетики призвели бездарні дії влади, відсутність у топ-чиновників щонайменших ознак стратегічного мислення, і звісно ж – спроба розв’язати всі проблеми, переклавши весь фінансовий тягар на плечі населення. Запровадивши непродумано з 2019 р. апріорі деформований «ринок» електроенергії, уряд намагається зараз його «латати на коліні».

Однак, які тут існують ризики, і чи існують насправді ресурси і механізми, які б дозволили сьогодні не підвищувати ціни на струм для побутового сектору? Відтак:

- наріжним моментом є вкрай низький рівень доходів населення, якщо порівнювати з відповідними показниками в країнах ЄС. Середня номінальна зарплата в Україні у квітні ц. р. становила 13 543 грн. (приблизно 500 доларів США). За рік індекс реальної зарплати збільшився на 9,5 %.

Водночас, за даними Держстату, доходи населення в 2020 р. (у порівнянні з попереднім роком) зросли на 6,1 %, при цьому витрати збільшилися на 4,6 %. Отже, реальний наявний дохід українських громадян зріс минулого року всього лише на 2,6 % порівняно з 2019 р.

При цьому, інфляція за результатами 2020 р. досягла 5 %, у травні ж ц. р. вона прискорилася в річному вимірі до 9,5 %. Це означає, що доходи українців нівелюються стрімким зростанням споживчих цін. Проте: згідно з недавніми даними Держстату, розмір комунальної платіжки зріс за рік на 50 %! Тобто, ця цифра карколомно випереджає зростання доходів українців!

Водночас, на сьогодні загальна заборгованість населення за ЖК-послуги вже досягла майже 80 млрд грн. Якщо ж уряд наважиться скасувати ПСО на електроенергію для населення, то загальні борги за «комуналку» можуть до кінця року сягнути 100 млрд грн. (адже інші комунальні тарифи, як-то на газ, чи теплову енергію, так само зростуть);

- насправді ж, лібералізація ціни на електроенергію – завдяки повному, чи частковому скасуванню ПСО -- зовсім не означатиме те, що нарешті запанує повноцінний ринок струму в комунальному секторі. Врешті-решт, встановлення тарифів урядом в «ручному режимі» якраз і протирічить ринковим принципам.

Так само йому протирічить і суттєва монополізація, що склалася в комунальній електроенергетиці: 80 % теплової генерації контролює ДТЕК олігарха Ріната Ахметова. Афілійовані з ним підприємства отримують близько 60 % коштів з кожної платіжки за комунальну електроенергію. Очевидно, що ДТЕК сьогодні фактично контролює процес ціноутворення. Тож, цілком зрозуміло, хто саме стане головним бенефіціаром від підвищення цін на електроенергію для населення, в кожному разі -- не «Енергоатом».

Натомість, геть не йдеться про впровадження реальної конкуренції на цьому ринку, за якої в кожній області буде не один монопольний постачальник і оператор електромереж (афілійований з Р. Ахметовим, К. Григоришиним, чи братами Суркісами), а 10-20 незалежних від олігархів підприємств. Саме тоді, коли у споживача буде реальний вибір, і стане можливим реальне зниження ціни на струм, яка навіть може бути меншою за чинний тариф із ПСО;

- НАЕК «Енергоатом» та оператор «Укренерго» -- після мільярдних збитків у 2020 році -- у першому кварталі ц. р. отримали прибутки в 1,01 млрд грн та 3,72 млрд грн відповідно. І це сталося при збереженні чинного тарифу для населення в 1,68 грн./кВт-год! Тобто, суттєве збільшення прибутків держпідприємств стало можливим навіть при продажі «Енергоатомом» електроенергії «побутовим» постачальникам за 15 коп. за кВт/год. Отже, можуть, якщо захочуть!

Очевидно також, що нинішню ціну можна зберегти, збільшивши в енергобалансі країни частку дешевої атомної електроенергії (яка минулого року скоротилася до 38,89 %) і зменшивши обсяги дорогого струму, що його виробляють теплові електростанції (зростання в 2020 р. до 38,84 %). А збільшувати частку ТЕС, що і є однією з причин здорожчання електроенергії для населення, вочевидь, комусь аж надто вигідно. Чи не тому у першому півріччі 2020 р. дійшло до того, що через балансові обмеження «Енергоатом» недовиробив аж 2,659 млрд кВт/год електроенергії?!;

- і останнє, проте не менш важливе. За рахунок «Енергоатома» і «Укргідроенерго» закривається не стільки питання тарифів для населення, скільки створюється перекосів за рахунок «зелених тарифів». Згідно з зобов’язаннями держави, ДП «Гарантований покупець» викуповує весь ресурс, вироблений підприємствами альтернативної енергетики – за ціною в 3-10 разів більше, ніж вартість «звичайного» струму. Так, виробляючи 7-8 % електрики відносно енергобалансу, господарі «зелених» електростанцій (більшість з яких афілійовані з тим же таки Рінатом Ахметовим) отримують до 20 % прибутків від загального показника всього ринку електроенергії.

Наприклад, в Україні, за собівартості сонячної енергії у 6-7 євроцентів, тариф на неї – 15 євроцентів. Для порівняння: в Німеччині СЕС отримують 4,7 євроцента за кВт-год – тобто втричі дешевше, ніж в Україні! Як наслідок, борги «ГарПоку» перед ВДЕ-генерацією становлять близько 20 млрд грн. Таким чином, карколомні тарифи на «альтернативну» електроенергію так чи інакше підштовхують ціни на струм для побутових споживачів до стрімкого зростання.

ПОТРІБНІ ІНШІ ОПЦІЇ

Таким чином, сьогодні для уряду, перед скасуванням ПСО на комунальну електроенергію, необхідно:

а) розв’язати кризу неплатежів в секторі, використовуючи мотивуючі формати реструктуризації і взаємозаліків заборгованості між підприємствами комунального сегменту;

б) створити передумови для реальної конкуренції, забезпечивши безперешкодний доступ новим компаніям до електромереж розподілу;

в) поступово відмовлятися від теплової генерації, збільшуючи частку атомної електроенергії в енергобалансі. Можливо, «Енергоатому» слід створити власну компанію-постачальника і оператора розподілу – для прямих поставок ресурсу населення (за аналогією з «Нафтогазом» на побутовому газовому ринку);

г) переглянути тарифи на «зелену» електроенергію, синхронізувавши їх з середньозваженими тарифами на ВДЕ-генерацію в Європейському Союзі;

д) можливо, і є сенс дати старт поступовому підвищенню ціни на комунальну електроенергію на 10 % щороку, проте, не раніше 2023 року (пандемія ще не відступила). Адже, «шокова терапія» в рази поглибить кризу не лише в комунальному електроенергетичному сегменті, а й назагал – в соціально-економічній сфері країни.

 

Олег Тітамир, президент ГО «Українська організація захисту споживачів послуг»
Газета: 
Рубрика: