Національний проект «Енергія природи»:

Більшість українців переконана, що відновлювана енергетика — це іграшка багатих людей, які облаштовують вітряками і сонячними батареями свої маєтки, навіть якщо там справно діє електромережа. Насправді ж сьогодні відновлювана енергетика, судячи з рекордних темпів її розвитку та зусиль, що для цього прикладаються, — одна з основних галузей світової енергетики.

В Україні, як відомо, основу сучасної електроенергетики складають теплові й атомні електростанції. На теплові електростанції припадає до 49% виробництва електроенергії, на атомні — 44%, на гідроелектростанції — близько 7%. Загальна встановлена потужність електростанцій 52,8 млн. кВт, які виробляють близько 180 млрд. кВт/год електроенергії.

ТЕПЛОВА ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКА

Теплова електроенергетика країни нараховує 102 енергетичних блоки потужністю від 150 до 800 мВт, загальною потужністю 27,8 тис. мВт. Більшість ТЕС споруджено в 1950—1970 рр. й експлуатуються терміном понад або близько 40 років, який за стандартом ГОСТ 533—2000 вважається граничним терміном експлуатації котлів і турбін.

Іншими словами, обладнання українських ТЕС фізично й морально застаріло й тому потребує невідкладної модернізації або навіть заміни.

Крім того, не можна забувати про те, що теплові електростанції є великими забруднювачами атмосфери. Це зумовлено використанням застарілих технологій спалювання палива.

АТОМНА ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКА

Не набагато краща в цьому плані ситуація з АЕС. Граничний термін експлуатації нині діючих атомних блоків — 20 років. Його подовжено ще на 10 років. Втім для п’яти енергоблоків АЕС навіть подовжений нормативний термін експлуатації буде вичерпано до 2015 р.

Ліквідація АЕС після закінчення терміну її корисної експлуатації — захід далеко не дешевий. Крім того, технічний досвід вирішення цієї проблеми як в Україні, так і у світі відсутній. Водночас скільки реакторів здадуть іспит на «міцність», сьогодні сказати важко. У будь-якому разі, нехай і пізніше на 15—20 років, та все ж Україні доведеться виводити енергоблоки з експлуатації.

Далеко не все гаразд в атомній енергетиці й із екологією. Виробництво паливних елементів для АЕС і дезактивація радіоактивних відходів — це екологічно «брудні» процеси, небезпечні для здоров’я людей і довкілля.

Враховуючи ці фактори, під тиском громадськості ряд європейських держав — Німеччина, Англія, Бельгія, Данія — вже прийняли рішення щодо припинення розвитку й поступового згортання цієї галузі електроенергетики. Понад 30 років не будуються атомні електростанції й у США.

РЕНОВАЦІЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

Якщо виходити лише з показників теплових електростанцій, то вже сьогодні Україна має 18 гВт «прихованого» дефіциту потужностей, до яких в найближчі роки додасться 7.2 гВт дефіциту потужності ТЕС і 3.835 гВт дефіциту потужності АЕС.

За часів радянської економіки для кожної групи основних фондів підприємства запроваджувався нормативний термін експлуатації. Коли термін спливав відповідні частини основних фондів обов’язково оновлювались. Цей процес мав «наукову» назву: «реновація основних фондів». Кошти на це закладалися в собівартість продукції у вигляді амортизаційних відрахувань.

В умовах сучасної, ринкової української економіки амортизаційні відрахування вилучено з економічного процесу навіть для підприємств, що залишилися в державній власності. Це поняття залишилося лише як знижка при оподаткуванні прибутку. А відтак власники підприємств, зокрема енергетичних, не прагнули й не прагнуть модернізувати і, тим більше, оновлювати основні фонди своїх підприємств. Реновація ж основних фондів сучасної української електроенергетики потребує колосальних коштів, яких у держави немає.

Єдиний вихід із кризи — це створення умов для залучення закордонних інвестицій. Для галузей традиційної української електроенергетики існують суттєві перешкоди, через які недержавні інвестори не ризикують вкладати кошти в ці галузі.

Як показує досвід європейських країн, останніми роками найохочіше інвестори вкладають кошти в розвиток енергетики з відновлюваних джерел.

Як видно з рисунка, європейські інвестори цілком налаштовані вкладати значні кошти саме в галузі відновлюваної енергетики. Пояснюється це, в основному, такими чинниками:

1. Відновлювана енергетика є «деполітизованою» галуззю електроенергетики — вітер або сонце неможливо ані перекрити, ані збільшити їхню ціну. Це дозволяє інвесторам уникнути ризиків зриву проектів через політичні обставини, а також через невизначеність прогнозної ціни палива.

2. Відновлювана енергетика позитивно сприймається місцевими громадами через її екологічну чистоту.

3. Відновлювана енергетики має кращі економічні показники, ніж атомна енергетика, і спроможна скласти економічну конкуренцію тепловим електростанціям (особливо з урахуванням зростаючих цін палива і квот на викиди парникових газів).

4. Відсутність необхідності віддавати кошти за паливо іншим країнам умотивовує державну підтримку відновлюваної енергетики майже в усіх країнах, де вона розвивається.

Тому залучення іноземних інвестицій в українську відновлювану енергетику є перспективною справою як для інвестора (надійне отримання прибутку), так і для України (швидке оновлення частини основних фондів у електроенергетиці).

Найбільш перспективними напрямками відновлюваної енергетики в Європі є вітрова й сонячна. Зважаючи на наявність в Україні достатньої кількості як сонячних, так і вітрових ресурсів, Національний проект «Енергія природи» доцільно базувати саме на використанні цих відновлюваних джерел. Зрозуміло, що електроенергетика будь-якої країни не може цілком будуватися на використанні відновлюваних джерел енергії. Втім, можна дійти висновку, що в Україні й у цьому напрямку з часом може бути досягнуто тієї межі, яку встановлюють системні енергетичні обмеження. Відтак хочу підкреслити, що застосування електростанцій на базі відновлюваних джерел енергії має суттєво пом’якшити вирішення згаданої дуже складної й водночас дуже важливої для України проблеми реновації основних фондів електроенергетичних підприємств.

Реалізація Національного проекту «Енергія природи» фактично не потребує від України додаткових фінансових ресурсів. Наявність в нашій країні високих сонячних і вітрових потенціалів, ще не освоєних (на відміну від європейських країн), наявність достатніх площ землі, розгалуженої електричної мережі, «зелених» тарифів на електроенергію з відновлюваних джерел — все це приваблює іноземних інвесторів для інвестування будівництва сонячних і вітрових електростанцій в Україні.

Перешкодами для цього є лише необхідність вирішення безлічі організаційних питань на шляху отримання дозволу на будівництво відповідних об’єктів.

Національний проект «Енергія природи» має два основних завдання:

1. Серед проектів з відновлюваної енергетики, представлених українській владі, більша частина не є реальною. Цими проектами певні особи підприємницької діяльності переслідують спекулятивні цілі. Приміром, оформлюють відведення земельних ділянок під електростанції, переслідуючи лише мету перепродажу такої ділянки за завищеними цінами. В кращому випадку виконують проект будівництва електростанції, отримують дозволи на під’єднання до Об’єднаної електроенергетичної системи України й лише після цього здійснюється пошук покупця проекту. Цей процес може займати багато часу і значно відкласти початок будівництва електростанції. До завдань Національного проекту «Енергія природи» входить формування критеріїв відбору реальних проектів, що будуть реалізовані в Україні, та власне відбір таких проектів за встановленими критеріями.

2. Для вже відібраних проектів створити «зелену вулицю», знявши з порядку денного всі зайві організаційні перешкоди. Тим самим забезпечити не лише умови для швидкої реалізації відповідних проектів, а й продемонструвати світовим інвесторам доцільність вкладання коштів в українську відновлювану енергетику з мінімумом ризиків зриву проектів.

Таким чином Національний проект «Енергія природи» дозволить практично без додаткових витрат: