Намети цукрових акціонерів
цілодобово захищають підприємство від знищення
ГОТОВІ ВМЕРТИ...
Серед білого дня вулицями Моївки, що на Вінниччині, прогуркотіли порожні КАМАЗи і кран: вони прямували по брухт до воріт цукрового заводу. Туди ж із криками з усіх кінців села бігли люди. Щоб перекрити шлях. Вдалося. Збирачі брухту повернули назад. А цукровики залишились і організували комітет захисту свого підприємства. Розбили наметове містечко і виставили зроблені з підручних матеріалів транспоранти.
Голова сільради Анатолій Ольхович називає цю акцію вимушеним кроком. З його слів, іншого способу зберегти завод у моївчан немає. Вдень тут людніше, а на ніч залишається чоловік 20 — 30.
Моївський цукровий завод — єдине підприємство у Чернівецькому районі. Під час сертифікатної приватизації робітники отримали акції заводу, який на той час уже почав занепадати. Та людей заохотили вкласти сертифікати у цукроварню, яка на той час уже перейшла до нового власника — однієї з донецьких компаній. Її представники запевняли, що відновлять роботу. Їм повірив навіть голова районної адміністрації Володимир Томчук, але завод пропрацював всього 12 днів. А тепер постала загроза його повної ліквідації. Один із кредиторів, що свого часу постачав пальне, почав вимагати повернення боргів. Після процедури банкрутства цукроварню перекупила інша структура — «Донецькінтерпродукт». Новий виконавчий директор стверджує, що економічні підрахунки показали недоцільність поальшої роботи. Теперішні ціни на цукор, мовляв, не дадуть потрібного доходу, щоб покрити витрати на виробництво. Відтак іншого не придумали, як порізати завод на брухт і таким чином розрахуватись із боргами до місцевого та центрального бюджетів.
— У мене є постанова наглядової ради про демонтаж устаткування і продаж із метою погашення боргів, — говорить голова правління Віктор Гордієнко, — я мушу її виконувати, а ці мітинги під воротами заводу заважають господарювати.
Щоб розірвати замкнене коло, у цю справу вже втягнули службу безпеки. Голова районної адміністрації навіть подав до СБУ області звернення про оприлюднення документів щодо перепродажу цукроварні та встановлення особи теперішнього власника. Моївчани готові викупити його долю, для чого місяць-два працювати без зарплати, а пенсіонери віддати свою пенсію, аби лиш завод знову запрацював. Адже він давав роботу третині мешканців, підтримував місцеву інфраструктуру. Крім того, після зупинки заводу багато чоловіків виїхали на заробітки, тому запуск заводу для моївчан — це ще й відновлення родин. Відтак люди, передусім жінки, готові стояти до смерті.
— Ми так просто підприємство не віддамо, — наголошує інженер з охорони праці Раїса Головнова. — Завод поріжуть тільки через наші трупи.
Підтримку цукроварам обіцяє не тільки районна та обласна влада, а й головний податківець області Микола Лавренко. Нещодавно він заявив:
— Знищити підприємство — це злочин перед державою. А завезення сирцю, який підриває роботу місцевих цукроварень, — це також і злочин перед бюджетом.
На Вінниччині, яка є одним із осередків цукроваріння в країні, це вже не перший випадок руйнування підприємств. Нові господарі, доведили їх до банкрутства, а потім не бачили іншого виходу, крім як різати на брухт. Таким чином, зруйновано вже шість заводів, хоча кожного разу працівники ставали на захист. Якось обласна влада, виїхавши до чергових бунтарів, заявляла місцевій пресі, що не дасть порізати завод. Та трохи згодом до нього прибув спецпідрозділ і розігнав кийками людей, які пропрацювали тут усе життя. Декому із колишніх робітників навіть довелось відлежуватись у районній лікарні.
Тому й у Моївці не дуже вірять запевненням... Дехто із скептиків говорить, що й цього разу влада врешті решт говоритиме, що не в її силах і компетенції контролювати дії інвесторів.
«СТРАТЕГІЯ СОНЯШНИКА?»
Щодо курсу на ліквідацію цукроварень фахівці говорять різне. Одні стверджують, що це один із фрагментів дикого розподілу та накопичення капіталу. Невдовзі, коли вже не буде, що ділити, мовляв, почнеться зворотній процес: грошові магнати примусять свій капітал працювати — будуватимуть нові фабрики й заводи. Побутує й думка, що на Вінниччині просто ділять сфери впливу у цукровій галузі. «Ріжуть» заводи — збуваються конкурентів. Як продовження — цукор варити будуть, але не всі, а ті, хто залишиться. Проте весь сезон і, як за радянських часів, у чотири зміни.
Так кажуть теоретики. Практики прагматичніші й далекоглядніші. Стверджують, що заводи ріжуть лише для того, щоб звільнити площі від цукрового буряку. Не буде переробки, не будуть сіяти. А вивільнюють поля під соняшник. Ця культура дуже виснажує землю, тому у багатьох країнах її посіви обмежують, але попит на олію не зникає, а на насіння соняшника — навіть росте. Тому й поширюється варварська експлуатація грунтів, але кому у цій країні є до цього діло?
