Мир — це не все, але все без миру — ніщо.
Віллі Брандт, німецький політик, лауреат Нобелівської премії миру

«...Нечесно впроваджувати ліберальні реформи? Або «чесно умити руки» і віддати їх кримінальному співтовариству»

Дилема, яку бачить Олександр ПАСХАВЕР
18 січня, 2013 - 11:54
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1997 р.

Днями очільник новоствореного Міністерства доходів і зборів України розповість чим саме займатимуться його підопічні та відомство загалом. Якихось серйозних несподіванок, навряд чи слід чекати, але тим неменше у владних коридорах подібний крок подається як реформа реформ... якої чекали аби вигнати неслухняних підприємців з «тіні» і змусити всіх українців чесно платити податки. Що ж, ідея хороша, але чи ті методи дібрали для її реалізації? Та й чи можна взагалі назвати реформою, передачу частини функцій від одного міністра іншій політичній фігурі? Мабуть, це в нас таке викривлене розуміння потрібних економіці реформ, які, як показує попередній досвід, переважно лишаються ілюзією на папері. Під безнадійністю нинішніх підходів у проведенні ліберальних реформ вчора підписалося й керівництво країни. Глава держави Віктор Янукович звинуватив уряд Миколи Азарова в саботажі реформ і попросив його змінити стиль роботи. «Як можна на 35%, 25%; виконувати? Це саботаж. Це просто люди втратили взагалі відповідальність», — резюмував він в ході засідання Комітету з економічних реформ. «Я просив би, Миколу Яновича, змінити трошки стиль роботи уряду, і підводити підсумки системно, і не чекати, поки закінчиться рік», — додав на останок Янукович. При цьому Янукович висловився, що покладає великі надії на новопризначених міністрів, які прийшли «в новій хвилі». Чи увінчають успіхом реформи міністрів, принесених новою хвилею? Що заважатиме економіці країни розвиватися цього року найбільше? Про це та про монополізацію економічних процесів в державі, наслідки зволікання з проведенням земельної реформи «День» розмовляв з президентом «Центру економічного розвитку» Олександром ПАСХАВЕРОМ.

***

— Чи вірите ви в інфляційний нуль? І що (позитив чи негатив) дефляція може принести країні цього року?

— Можна сумніватися в методиці розрахунків і в абсолютних цифрах, але різке падіння цін безперечне. Щоправда, й хвалитися тут нічим. Згадаймо дефляційний 2002 рік, коли різко загальмувалося економічне зростання, був дефіцит бюджету і, як результат, єдиний раз в історії України було проведено секвестр бюджету. Дефляція й ці наслідки — пов’язані речі. У будь-якій економіці, але особливо в країнах на шляху розвитку, з неоптимальною структурою народного господарства наявність дефляції — тривожне явище. Це свідчення в’ялого стану економіки, такого, як у людини з температурою 35,5 градуса.

ДО НАС УСЕ ЩЕ НЕМАЄ ДОВІРИ IНВЕСТОРІВ, НАВІТЬ ТАКОЇ, ЩО БУЛА 2008 РОКУ

— То на що ми хворіємо?

— Ми хворі на те, що й уся Європа. Настала стагнація — й на зовнішніх ринках зменшився попит на українські товари. Але хворіємо по-своєму: процес протікає в деформованих і болісних формах, що й спостерігалося 2008 року. Несприятлива економічна обстановка як мінімум у першій половині 2013 року — ось що сьогодні має непокоїти. Падіння виробництва супроводжується істотним дефіцитом бюджету, зростанням зовнішнього боргу, падінням золотовалютних резервів. І головне, до нас усе ще немає довіри інвесторів, навіть такої, що була 2008 року. За зростання зовнішнього боргу й меншої довіри слід чекати дорожчих міжнародних кредитів. Коридор можливостей в уряду невеликий.

— Виходячи з цього, які варіанти варіювання дій уряду бачите?

— Уряд анонсує програму зниження бюджетного дефіциту. Проте неважко передбачити, що за винятком механічного збільшення податкового тиску на бізнес решта планів вступить у протиріччя з комерційними інтересами представників влади та їхнього оточення, для яких сама влада — це найприбутковіший бізнес. Зменшити бюджетний дефіцит можна, знизивши всі витрати, щоб збільшити доходи за рахунок легалізації тіньової економіки або за рахунок активізації бізнесу.

Зменшити бюджетні витрати можна двома шляхами. Перший — зменшити масштаби втручання держави в економіку. Це методично складно, але головна перешкода в іншому — звуження втручання зменшує поле корупційного збагачення. Поки всі подібні спроби були невдалими. Другий підхід — скоротити витрати, звільнивши частину працівників і урізавши обігові кошти до мінімуму. Вельми поширений, але безглуздий шлях економії, що призводить до погіршення якості держави. Згубність цього підходу очевидна на прикладі медицини.

Перейдемо до боротьби з тіньовою економікою. Її можна зменшити за умови зниження корупційного тиску на підприємців. Адже всі витрати (легальні й нелегальні), пов’язані з державою, для бізнесу підсумовуються в один загальний податок. Відповідно, чим більше нелегальних поборів, тим більше підприємець заощаджує на сплаті легальних податків. Усі попередні спроби держави побороти «тінь», не знижуючи корупційну компоненту, виглядають глумливо по відношенню до бізнесу. Усі ці роки розвиток бізнесу гальмувався й через збільшення легального податкового тиску без зменшення корупційної складової.

Зростання активності бізнесу можливе внаслідок проведення системних ліберальних реформ, передусім дерегуляції й ринкової адаптації соціальних секторів народного господарства. Проте між владою як комерційним бізнесом і системними ліберальними реформами стоїть незборимий конфлікт інтересів. До того ж влада доручає ці реформи бюрократії. Я не думаю, що люди при владі настільки недалекі, що не розуміють, що не можна щуці дозволяти наводити лад у ставку.

Найкраще характеризує «лібералізм» влади послідовна, постійна формальна й особливо неформальна монополізація найприбутковіших видів бізнесу. Монополізація як антагоніст конкуренції пригноблює бізнес, знижує якість, гальмує оновлення, просто вбиває його. Де вже тут активізація бізнесу, зростання його доходів.

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ ДОВГО НЕ ПРОТРИМАЄТЬСЯ

— До чого призведе неформальний режим монополізації економіки, що формується?

— Настане час, влада зміниться й декомерціалізується, й настане час демонополізації. Це соціально дуже конфліктний процес навіть у легальній економіці. Пригадаймо демонополізацію імперії Моргана й Рокфеллера. Зламати неформальні монополістичні зв’язки набагато важче. Отже, нинішня монополізація довго відгукуватиметься нам нерозвиненістю ринків і бідністю населення.

— А Україна до такого сценарію розвитку подій дозріла?

— Не готова ні політично, ні соціально.

— Наскільки ефективним є створення Міністерства доходів за наявності вже Міністерства фінансів України? Чи є логіка в такому новому утворенні?

— Це абсолютно неможливе утворення. Поєднання функцій формування політики доходів і збирання зборів — це адміністративний нонсенс, конфлікт інтересів, який не повинен виникати всередині одного відомства. Якщо доручають формування політики збирачеві податків, він розробить політику, зручну йому. Це те саме, що дозволити даїшникам затверджувати правила дорожнього руху або дати військовим право оголошувати війну. На мій погляд, Міністерство доходів довго не протримається.

— Що означає для економіки продовження політики жорсткого валютного курсу, до чого недавно закликав глава держави?

— Політика НБУ має бути гнучкою й ситуативною. Для цього в усьому світі нацрегулятори незалежні й відповідають перед народом за стабільність економіки.

...НАС ПРОСТО КУПЛЯТЬ ЗА КРЕДИТИ

— Зараз посилилися розмови про те, що Україна на шляху приєднання до Митного союзу. Що може стати підставою для того, що подібні очікування реалізуються?

— Якщо в України буде безвихідь з міжнародним кредитуванням, можливо, будуть поступки у напрямку Митного союзу. І тоді нас просто куплять за кредити. Якщо це станеться, отримаємо аналогію з харківськими угодами, мовляв, ми вам гроші, а ви політичні поступки з невизначеним майбутнім. Треба гарненько подумати, щоб не вийшло, як у Богдана Хмельницького, який думав, що підписує з московським царем договір про військовий союз, а вийшло інакше.

— Виходячи з економічного базису, з яким країна вийшла на початок 2013 року, чи варто чекати пом’якшення кредитної політики банків?

— Кредит — це довіра. Усе, що ми обговорювали до цього, вказує на те, що одним з найбільших дефектів нашої економіки й соціуму є вкрай низький рівень довіри всіх до всіх. Як у цих умовах може розвиватися кредитна діяльність, мені не дуже зрозуміло. Я не згоден, що 2013 року в умовах стагнації економіки, підвищення тиску на підприємництво, а отже й зниження потенційних доходів бізнесу й зменшення його здатності позичати, розвиватиметься кредитування. Швидше, воно буде, як і раніше, стагнувати й згортатися. Як можуть подешевшати кредити в країні, де нічого не стабільно? Ви подивіться, як до нас йдуть іноземні інвестиції: дедалі менше й менше.

— Зокрема, однією з причин називають незавершеність земельної реформи й закритість ринку землі.

— Це зрозуміло. З одного боку, ринок землі — один з найважливіших чинників для зростання економіки. А з другого — зрозуміло, що земельна реформа буде схожа на «дику» приватизацію промисловості 90-х. Поза сумнівом, приватизація землі зіграє свою роль і остаточно звільнить Україну від радянської економіки. Досить швидко почне розвиватися сільське господарство, проте, можливо, у формах, соціально неприйнятних для нашого суспільства. Якими будуть земельні відносини? Відповідь проста: такими ж, як суспільство й влада.

— По-вашому, це добре, що запровадження ринку землі загальмувалося?

— Що ж тут доброго? Погана, несправедлива земельна реформа все одно краще, ніж її відсутність. Через її відсутність мільйони людей перебувають у підвішеному стані: вони не мають можливості заробляти гроші, продаючи її. Яка ж це власність, якщо я її не можу продати? Немає такого вибору: легальний ринок або його відсутність. Реальна альтернатива легальному ринку землі — «тіньовий» ринок, криміналізація земельних відносин.

— Якщо ринок землі піде шляхом «дикої» промислової приватизації й монополізації економіки, то хіба цим не вб’ємо більшість дрібних власників землі, які отримають за свої наділи кілька сотень доларів? А як жити далі, після того як ці гроші пустять на вітер?

— Хто не схоче продавати землю, той її не продасть, а віддасть в оренду. Звісно, буде й насильницька зміна власників, як у 90-х роках. Але в цілому, якби зараз провести земельну реформу, то на виході отримали б висококонцентроване сільське господарство. Адже переважна більшість нинішніх власників, я впевнений, продали б землю. АПК збільшив би обсяг виробництва продукції в кілька разів.

Неврегульованість земельного питання призвела до існування тіньового обігу землі та до того, що значна кількість ділянок уже формально не належить нікому. На початку промислова приватизація проходила також за тіньовим сценарієм. Спочатку директори заводів створили в структурі держпідприємств море маленьких фірмочок, що приватизують прибуток. Потім неформальним чином створювалися структури від імені робітників, які насправді передавали власність поза приватизаційним процесом якимсь людям, здебільшого директорату. Усе проходило швидко. Це й стало однією з причин швидкого початку приватизації: економічно неминучої, але соціально невдалої. Така, напевно, доля всіх ліберальних реформ у корупційному суспільстві. Іншими словами перед нами знову стоїть одне й саме завдання: або нечесно проводити ліберальні реформи, або чесно умити руки й віддати ці реформи кримінальному співтовариству.

Я НЕ ВПЕВНЕНИЙ, ЩО УКРАЇНЦІ ГОТОВІ НЕСТИ ЖЕРТВИ ЗА НОВИХ ГЕРОЇВ

— «День» оголосив 2013-й роком Мономаха. Чи підтримуєте ви цей почин і чи вважаєте, що українське суспільство дозріло для появи подібного лідера?

— Серйозні соціальні трансформації йдуть двома шляхами. Перший — народ прославляє героя, який почувається рівнопоставленим усьому народові, й він міняє історичну тенденцію. Інакше треба йти шляхом еволюційного розвитку. Не нам обирати, але слід завжди пам’ятати, що подібні герої та їхні діяння — це велика кров і страждання для країни. Еволюційні зміни менше надихають, але легше проходять. Один приклад: після наполеонівських воєн чоловіче населення Франції стало нижче, тому що під час війни були вбиті високі чоловіки. Це була далеко не найбільша плата за революційну велич Франції. А я не впевнений, що українці готові нести жертви за нових героїв.

— Ми знаємо, що ви постійний читач «Дня». І, відповідно, звернули увагу, що, оголосивши 2013-й роком Мономаха, людиною 2012 року «День» назвав Єгора Анчишкіна, засновника IT-проекта Viewdle. Як ви сприйняли таке рішення редакції?

— Ви обрали один вимір претендента на звання людини року — це інновації. І, безумовно, за інноваціями майбутнє. У цьому сенсі «День» обрав не лише людину, а й відповідний різновид занять. Я впевнений, що Анчишкін йшов на численні компроміси в дуже багатьох речах — інакше він би не досяг успіху. Подібні люди мають бути в країні й уміти в цих складних (я б навіть сказав ворожих) умовах робити хороший бізнес. Це ваш вибір. І я його як читач поважаю.

Мене особисто вразила історія священика, який усиновив кілька сотень дітей. Як на мене, це рідкісніша властивість робити добро, ніж успішний інноваційний бізнес. Але це справа смаків.

Наталія БІЛОУСОВА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments