Остер – новий шанс

Успішною реформа вважається в тому разі, якщо вона стає безповоротною і яка політична сила не прийшла б до влади вона буде вимушена рахуватися з новими реаліями, можливо — корегувати їх, але не скасовувати. Серед змін останніх років чи не найбільше шансів саме для такого трактування — в реформи місцевого самоврядування. Поза очевидними складнощами насамперед неготовності переважної більшості громадян жити за умов, що нарешті реально змінюються, вона спирається на здорову основу — відчуття господаря. Точніше — його формування. Найкраще зміни, що є та які, сподіваюсь, будуть демонструвати на прикладі малих міст і селищ. Наразі — деякі враження від Остра.

Це адміністративний центр територіальної громади на півдорозі між Києвом та Черніговом. Імовірно, що через таку особливість у давні часи група шибай-голів обрала його, аби збирати свого роду «данину» з подорожувальників. Напад координували свистом — звідси й легенда про Солов`я-розбійника. Тоді місто розташовувалося на перехресті торговельних шляхів, завдяки чому швидко росло. Про славне сиве минуле нагадують решти Михайлівської церкви ХІ ст. — Юрь`єва божниця. А про нещодавнє минуле — чисенні споруди XVIII — ХІХ стст., що використовуються за призначенням дотепер, надаючи містечку неповторного шарму. А ще — буйство навколишньої природи — місто розташовано на березі однойменної річки, напівколом його огинає Десна, створюючи півострів, зовсім недалеко — Дніпро.

Через такі особливості Остер свого часу став улюбленим місцем відпочинку для киян і не лише. Руйнівного удару по його благополуччю завдала Чорнобильська катастрофа — місто постраждало від радіоактивних викидів та потрапило до четвертої зони. Тож зникла ціла галузь, на яку спиралася його економіка — рекреація (лише тепер з`явилися передумови для її відродження — природа долає наслідки дій людини). А потім прийшли 90-ті роки — зупинився радіоприладний завод, збанкротував рибколгосп... Про їх розмах тепер нагадують покинуті будівлі, а ще — великі незадіяні площі просто посеред забудови.

Три роки тому назад Остер наважився на доволі складний для себе крок — створення ОТГ. Попередні фінансові розрахунки райдужної перспективи йому не давали, але принаймні не бюджетна сфера ставала головним платником податків: перше місце за надходженнями до міського бюджету належить ДП «Остерське лісове господарство». Значна частка коштів йде від виробника домашнього текстилю ТМ «Руно». А з невиробничої сфери виділяється Остерський коледж будівництва та дизайну.

Останнім часом почала відроджуватися галузь відпочинку — і не лише тому, що кияни купують або будують нерухомість у Острі з очевидною метою. Позаминулого року на теренах громади відкрився унікальний парк живої природи «Беремицьке», що надалі урізноманітнює свою діяльність. Скажімо, планує провести в себе фестиваль середньовічної культури та історичного фехтування «Сіверські вікінги». Причин для такої локації дві — близькість до Києва та середовище, що дуже нагадує період Київської Русі. Так історія в Остерській громаді починає сполучатися з економікою, що виглядає обнадійливо. Втім, вибачте, все ж таки три — в бізнеса з`явився адекватний партнер у вигляді самоврядної влади, більше зацікавленої в розвитку конкретної території, ніж державна. Це реінкарнація магдебурії (між іншим, Остер — місто магдебурзького права). В ближніх планах — будівництво цим же підприємством чотиризіркового готелю на річці Остер (у межах міста) — для розширення туристичних маршрутів на регіональний ландшафтний парк «Міжрічинський». До цього проєкту долучатиметься й сусідня Деснянська громада. А поряд село Морівськ — батьківщина Іллі Муромця. Громада та бізнес проявляють до таких сполучень підвищений інтерес (раніше такого не спостерігалося) і в них починає виходити. 

Схоже на те, що прекрасні наддеснянські території в Острі з покинутими, напівзруйнованими будівлями також у осяжному часі отримають свого інвестора (поки що конкретики немає). Але є перепони — питання власності, які доведеться розв`язувати. Найбільш прикро, що принаймні частина цих проблем створена штучно — рештки колишнього будинку відпочинку Міністерства оборони, що тепер разом із землею передані в управління Козелецької райдержадміністрації, перетворилися на хащі ледь не в центрі міста біля Десни. Це наочний приклад як штучно держава може гальмувати використання ресурсу, що в її розпорядженні.

Із прихованих туристичних можливостей громада нещодавно звернула увагу на Міхала Чайковського, відомого також як Мехмет Садик-паша. Яскравий представник «української школи» в польській літературі, політик та військовий — знаменита постать у Польща та недооцінена в Україні. Він — ймовірний автор програмного твору Кирило-Мефодієвського товариства «Закон Божий Книги буття українського народу» (або ж первісної версії). На руках Міхала Чайковського помер Адам Міцкевич. Свої останні роки життя він провів у селі Бірки нинішньої Остерської територіальної громади, похований поряд — у селі Пархимів (місцева сільська рада поки що нікуди не приєдналася). А тепер про сумне — оригінальна садиба згоріла, місце поховання відоме, а от плита зникла — була і не стало. До появи нової громади це нікого не хвилювало. Тепер вона замислилася над меморіалізацією місця — як способу для самопросування. Зокрема — серед поляків.

Значний потенціал у міського краєзнавчого музею, що володіє прекрасною колекцією старожитностей (16 тис. експонатів). Та й сам будинок, подарований громаді на початку ХХ ст. генералом В.К.Солониною, неабияка цінність — чого варті хоча б оригінальні кахлі на пічках, справжні різні меблі колишніх господарів. Але інтерактивним його не назвеш. Утім, задуми є.

Громада також має намір чимало вкластися в свій благоустрій та розвиток комунальних послуг — їх сполучення з навколишніми природними принадами можуть перетворити Остер на комфортне, отже — бажане місце проживання. Не те, щоб явні речі раніше ігнорувалися, але раніше з тим усім мирилися з багатьма незручностями. Та й питання так ніхто не ставив.

Окрема цікава тема — розвиток спортивної інфраструктури. Мальовнича пересічена місцевість начебто створена для цього. Між іншим, не лише про традиційні напрями мова. Остер знаменитий своїми картингістами. Поки що на рівні ідеї, але — чим не зручне місце для картодрому?

В абсолютній більшості випадків ідеться про задуми. Натомість є бажання та бачення — чого треба досягнути. А це вже чимало. З часом приходить й розуміння кроків, необхідних для реалізації задуманого, вміння розпоряджатися небаченими досі ресурсами. Поява останніх на базовому рівні разом із новими повноваженнями створила принципово нову ситуацію, яка дає Остру та багатьом іншим малим містам і селищам шанс на розвиток у світі що стрімко змінюється.