Те, що було обнародувано чотири роки тому, дійсно мало
правильні гасла і зачіпало реальні напрямки соціально-економічних змін
у країні. Однак всі вісім напрямків, котрі під оплески було зустрінуто
восени 1994 року, так і залишилися деклараціями, що не мали реального практичного
наповнення.
Вже до середини 1995 року стало зрозуміло, що Президент
не займається економічною сферою і навряд чи буде нею колись займатися.
Економічне оточення Президента, окрім постійних макроекономічних примх
і боротьби з прем’єр-міністрами, не змогло зробити нічого для позитивних
змін. Ні для кого не секрет, що нинішньому керівництву країни немає чим
пишатися в економічній сфері. Єдине досягнення за часів нинішнього Президента
— стабільність національної валюти, було зруйновано фінансовою кризою літа
поточного року. Вона дуже винахідливо ув’язується з азіатською фінансовою
кризою, і, тим самим, мовби знаходять виправдання власній бездіяльності
вищого керівництва країни. Це відноситься і до часів створення національної
фінансової піраміди, і на початок кризи в серпні. Фактично керівництво
країни спостерігало за розвитком подій у Росії та з легкою злорадністю
повідомляло, що «в Україні падіння національної валюти не 150%, як у Росії,
а всього лише 35%». Такий обмежений підхід характеризує і розуміння економічної
сфери я
к такої. Падіння Росії було відчутнішим тому, що їй було
звідки і куди падати. Україна, перебуваючи істотно нижче і глибше, просто
не відчула радощів відносно нормального життя.
Місце і роль України у світі залишаються такими ж малопомітними,
як і очевидними. Територіально європейська держава, внаслідок економічної
ущербності, не може претендувати на помітну роль у регіоні й у світі. Рейтинги
конкурентоздатності, економічної свободи, боротьби з корупцією та інші
показники настільки плачевні, що їх просто не хочеться наводити.
Некваліфікованість економічного оточення Президента виявилася
не тільки у відсутності реальних економічних змін, а й у відсутності елементарної
послідовності розуміння економічних процесів. Якщо вся діяльність нинішнього
радника Президента з економіки була пов’язана з проповідуванням принципів
жорсткого (фактично перекрученого) вітчизняного монетаризму, то на початку
поточного місяця один тижневик опублікував його статтю, де стверджується,
що «особливу відданість чистоті монетаристської ідеї демонструвало передусім
місцеве чиновництво». Причому — аж ніяк не в контексті самокритики. Навіть
у часи «розвинутого соціалізму» апаратники соромилися так відверто називати
чорне білим і навпаки.
Катастрофічне падіння життєвого рівня населення і повна
безвихідність щонайширших мас — ось найяскравіші плоди «курсу радикальних
ринкових реформ». Можна навести приклад ціноутворення на ліки для незаможних
верств населення, стабільність мізерних пенсій і зростання цін у зв’язку
з подорожчанням імпортних складових у товарах повсякденного попиту і багато
іншого. Причому, враховуючи нашу національну специфіку, населення замикається,
озлобляється і вже нічого не чекає від нинішнього керівництва держави.
У сучасних умовах практично нереально прогнозувати поліпшення
життєвого рівня населення до майбутніх президентських виборів. Навіть,
якщо здійсниться чудо і вдасться виплатити заробітну платню й інші соціальні
виплати, заборгованість по яких складає абсолютно фантастичні суми, виборці
вже не забудуть всієї чарівності «курсу радикальних економічних реформ».
І абсолютно неймовірно прогнозувати щиру підтримку виборців нинішнього
Президента.
Таким чином, настання річниці може розглядатися як день
пам’яті реформ, які так і не здійснилися в Україні за часів нинішнього
Президента. Він підбиває досить символічний підсумок не тільки економічній
діяльності нинішньої адміністрації, а й характеризує її очевидні безвихідні
політичні перспективи.
№195 13.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»






