Якщо ми вирішимо всі проблеми світу, але провалимо вирішення освітніх проблем, наші діти зруйнують те, що ми їм заповіли.
Томас Джефферсон, 3-й президент США, один з авторів Декларації незалежності США

Передчуття земельного Майдану

Або чому нам потрібен загальнонаціональний консенсус поміж усіма учасниками ринку сільськогосподарських угідь
30 жовтня, 2019 - 17:32
30 ЖОВТНЯ 2019 Р. БІЛЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ / ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА

Якщо бути чесним і називати явища й речі своїми іменами, то доведеться визнати, що ринок сільгоспугідь діє в Україні з моменту розпаювання колгоспних земель, тобто з кінця 1990-х. Тож суспільну дискусію щодо можливості чи неможливості купівлі-продажу «матінки землі» можна вважати звершеною ще тоді. Противники ринку безнадійно програли, оскільки в Україні з’явився потужний клас дрібних землевласників-пайовиків, інтерес яких полягає в тому, щоб вигідно продати чи передати в оренду свої наділи або господарювати на них відрубно. Активний обіг паїв розпочався ще в 1998—1999 роках, в руки заможних людей стали переходити великі масиви, цілі господарства. Цей процес був цілком легальним, аж доки тодішній президент Леонід Кучма не зупинив його своїм указом, а фактично, перевів у тіньову сферу.

ЗА ЗАКОНАМИ ТІНІ

В аграріїв та інших заможних людей народилося кілька схем викупу паїв в обхід мораторію. Спочатку це були угоди про обмін паїв на землі під забудову. Був ще й такий варіант: паї, які належали родині аграрія, ділилися на 100—200 земельних ділянок площею від однієї до п’яти соток, на них оформлялися акти на право власності, а потім вимінювалися на повноцінні паї. Таким чином, замість 15 га фермер одержував 300 га. Але органи прокуратури, виявивши такі земельні оборудки, стали з ними боротися, а Держгеокадастр роз’яснив, що можна обмінювати лише пай на пай. Однак у судів не було одностайної думки з приводу цієї колізії, і лише 2014 року Верховний Суд України виніс остаточний вердикт: «Протизаконно». Потім почали активно використовувати емфітевзис, укладали угоди на 100 ба навіть 200 років, це право не було обмежене у строках, його можна було передавати в заставу, вносити до статутного капіталу, і лише минулого року цю лавочку закрили, обмеживши строк дії емфітевзису до 50 років. Тоді було запущено схему зі складанням заповітів. За це люди похилого віку одержували по 1—2 тис. доларів за га. Проте іноді ця комбінація дає збій, позаяк власники паїв, наслухавшись байок про те, що їхні паї насправді коштують стільки ж, скільки київські квартири, починають коверзувати, вимагати перегляду угоди, а в разі відмови переписують заповіт на когось іншого.

Тіньовий ринок землі живе за своїми законами: тут відбуваються спади і злети пропозиції, проте ціна неухильно зростає. Згідно з дослідженням співробітника Інституту економіки НААНУ Юлії БЕЗДУШНОЇ, вартість землі у Вінницькій області становить 1800—2200 дол./га, на Волині — 180—2000, Січеславській (Дніпропетровській) — 1000—6000, Донецькій — 1000—6000, Житомирській — 1000—5000, Київській — від 2000 до 100 тис. (у Княжичах), Володарському — до 15 тис., Кагарлицькому — до 9 тис., у Закарпатській — 5—6 тис., Кіровоградській від — 500—2000 дол./га, Луганській — 1000—2000, Полтавській — до 20 тис., Львівській — 400—2000, Миколаївській — 1700—20 000 дол./га. Середня ціна по Україні — 2 тис. дол./га. Земельний капітал України, виходячи з цієї ціни, сягає 24 млрд дол., що становить всього-на-всього 2% капіталізації компанії Apple.

ОФШОРАМ — «НІ», ГОСПОДАРЮ — «ТАК»

За різними оцінками, упродовж останніх 20 років в інші руки на різних умовах перейшло 60—80% паїв. А тому аргумент авторів земельної реформи про загрозливі масштаби тіньового ринку сільгоспугідь виглядає досить-таки переконливо. Це й справді реальність, від якої нікуди не дінешся. Але на неї можна реагувати по-різному. Все залежить від того, яку аграрну модель хоче вибудувати держава, чи хоче узгодити в ній інтереси абсолютно всіх учасників ринку (держави, громади, власників паїв, фермерів та середніх сільгоспвиробників, агрохолдингів), чи стати на бік якоїсь сторонньої сили.

Схоже, «Слугам» до вподоби модель, яка практично прогинається під ту ситуацію, що склалася в тіньовій сфері й на ринку світових капіталів, яким, за висновком члена-кореспондента НАНУ Володимира СІДЕНКА, стало дуже незатишно в офшорах, а тому вони шукають шляхи легалізації. А тому більшість аграріїв та експертів, які усвідомлюють усі ризики, стверджують, що законопроект парламентської більшості неспроможний і в юридичному, і в концептуальному планах. Фермерів, середніх аграріїв, науковців непокоять у ньому три моменти: можливість придбання паїв юридичними особами, спрямованість законопроекту на концентрацію великих масивів в одних руках, відсутність механізмів запобігання спекуляції та багато чого іншого, що не дає змоги зробити ринок цивілізованим і ставить хреста на фермерстві.

Дуже важливий момент, який мав би врахувати законопроект про обіг сільгоспугідь, — кваліфікаційні вимоги до покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення, згідно зі ст. 130 Земельного кодексу України, яка передбачає, що їх покупцями можуть бути громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи в сільському господарстві. Однак ця норма сучасними українськими законодавцями ігнорується. На це звертає увагу член-кореспондент НАНУ Ігор ПРОКОПА. Він наводить низку прикладів дієвого європейського законодавства, яке досить жорстко контролює так звану аграрну спроможність фермера. У Швейцарії виробничою одиницею в сільськогосподарській галузі є самостійне господарство. Самостійний господар повинен бути здатний самостійно вести таке господарство й особисто в ньому працювати. Для цього він повинен мати відповідну кваліфікацію, ба навіть... такі особисті й моральні якості, як належний стан здоров’я, воля, відповідальність для того, щоб успішно вести господарство. Подібні вимоги є у Данії, Німеччині, Франції.

ЗАМІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ — ЗАНЕПАД

Економіка і, зокрема, АПК одержать шалені інвестиції, ВВП зростатиме, збільшуватимуться надходження в бюджети ОТГ, обіцяють автори земельної реформи. Це далеко не так, заперечує заступник директора ННЦ «Інститут аграрної економіки» Ольга ХОДАКІВСЬКА. Упродовж перших п’яти років в аграрному секторі спостерігатиметься в кращому разі застій, оскільки аграрії всі свої заощадження, передбачені на розвиток (придбання, техніки, будівництво), вкладуть у придбання сільгоспугідь. Уряд обіцяє запровадити програму компенсації облікової ставки кредиту, взятого на купівлю землі строком на п’ять років, і надав на це 4,4 млрд грн, однак аналіз нинішнього фінансового стану господарств, особливо після обвалу цін на сільгосппродукцію, свідчить про те, що аграріям для погашення кредитів знадобиться 15—20 років. Як вплине на економіку грошова маса, одержана від продажу паїв? Автори земельної реформи автоматично додають цю суму до ВВП і за рахунок цього виводять його збільшення. Однак опитування показує, що отримані кошти будуть витрачені в основному на придбання телевізорів, холодильників, скутерів та інших речей імпортного походження. Тому ВВП і справді збільшиться, але в тих країнах, де ці товари вироблені. Інвестиції? Оскільки ставку в реформі зроблено на спекулятивний капітал, то сільськогосподарське виробництво його буде мало цікавити. Що одержать від реформи місцеві громади? Уже сьогодні рівень зайнятості в агрохолдингах значно нижчий, аніж у середніх сільгосппідприємствах. Якщо в перших він у розрахунку на 100 га становить 1,1—1,5 особи, то в других — 2,5—2,7 осіб. А тому якщо в АПК переважатимуть надвеликі формування, то вдвічі зменшиться й рівень зайнятості. Сьогодні бюджети ОТГ на 70—80% формуються на основі трьох ключових податків: ПДФО, орендної плати за паї (18% від кожної суми, яка офіційно зазначена в договорі оренди), єдиного податку. Очікується зменшення надходжень від ПДФО внаслідок зниження рівня зайнятості населення, а також від орендної плати, бо землекористувач викупить паї. Отже, Україна одержить від такої моделі ринку землі набагато більше ризиків, аніж переваг, підсумовує Ольга Ходаківська.

ЗЕМЛЯ І ГРОШІ

Як вплине вільний ринок землі на фінансову систему країни? Все залежить від моделі ринку, яку вибере держава, якщо ставку буде зроблено на розвиток середнього класу в аграрній сфері, на сільськогосподарське виробництво з високою доданою вартістю, це матиме позитивний вплив на грошову систему, вважає кандидат економічних наук, викладач КНЕУ Надія БАРИДА. Якщо ж буде формуватися клептократична рентна модель, годі й говорити про стабільність у цій сфері. Наприклад, НБУ постійно користується таким інструментами, як облігації внутрішньої та зовнішньої державної позики. Так-от, на початок цього року портфель облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) у власності нерезидентів становив 6,3 млрд грн., проте станом на 1 липня — 69,1 млрд грн. Тобто в Україну вже зайшла іноземна валюта в очікуванні ринку землі, яка розбалансувала валютний ринок. НБУ частково виходив з валютними інтервенціями, які ввели в обіг 35,6 млрд грн. Але викуп валюти — це нічим не забезпечена емісія, розкручування інфляції. Обсяги валюти в Україні, вочевидь, збільшуватимуться, що призведе до ревальвації національної валюти і знищення експортного потенціалу. Для того щоб проводити розрахунки за землю, слід викуповувати валюту й випускати гривню, яка є єдиним платіжним засобом в Україні. Дехто радіє, що в проекті Держбюджету-2020 передбачено 4,4 млрд грн для компенсації відсотків за кредити, які видаватимуться на придбання землі. Але слід добре усвідомити, що в цьому разі ми будемо використовувати таке державне багатство, як гроші, для закупівлі іншого національного багатства — землі у приватну власність. Але це нонсенс, абсолютне безглуздя! Тим паче, якщо такою пільгою скористаються агрохолдинги. Річ у тім, що система ризик-менеджменту в банках дуже жорстка, пояснює науковець. Вони вже отримали доручення розробити стандартизовані продукти для кредитування під купівлю землі, в тому числі з частковою компенсацією відсотків. Кредитна історія, фінансовий стан позичальника — це найперше, на що звертається увага при прийнятті рішення про кредит, навіть наявність застави — це вторинна обставина. Тож якщо банк побачить стовідсотковий ризик, повинен на відповідну суму доформувати капітал, а зробити це не так просто. А тому фермерам з площею угідь до 500 га кредити не світять. «Я навіть дивуюся, як НБУ може на таке погоджуватися. Якщо продаватимуться великі масиви, це не можна назвати обігом угідь, а всі отримані кошти підуть на обслуговування зовнішніх боргів, тобто Україна залишиться і без землі, і без валюти...» — підсумовує Надія Барида.

Дискусія навколо проблем, пов’язаних із запровадженням ринку землі, триває. В ній беруть участь як мінімум шість інтересів: пайовиків, фермерів та середніх аграріїв, агрохолдингів, держави, місцевих громад, транснаціональних корпорацій. Кожен тягне ковдру на себе. Голова йде обертом від прямо протилежних пропозицій. Навіть позиція тих аграрно-громадсько-політичних діячів, які пропонують взагалі відмовитися від ринку землі, уже не здається такою безглуздою, як раніше. Адже триває війна, процвітає корупція, державні інституції надзвичайно слабкі. А тому до зарізу потрібен загальнонаціональний консенсус поміж усіма учасниками ринку, звісно, не рахуючи транснаціональних корпорацій. Бо земельний Майдан аж ніяк не те, що нам потрібно сьогодні.

Олександр КАРПЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ