Перемога з... наслідками

Президент України Петро ПОРОШЕНКО зустрівся з командою НАК «Нафтогаз України», яка доповіла главі держави про остаточне рішення Стокгольмського арбітражу у справі проти «Газпрому».

«Це є справжня перемога. Сьогоднішнім рішенням Стокгольмського арбітражу Україна виграла 4 млрд 600 млн доларів США. З цих коштів буде сплачено за газ, спожитий нами в дуже важкому 2014 році. І до бюджету державної компанії НАК «Нафтогаз України» буде зараховано 2 млрд 560 млн доларів США. Причому будуть зараховані негайно. Це є результат спільної узгодженої роботи менеджменту НАК «Нафтогаз», уряду, Президента», — цитує Петра Порошенка його прес-служба

Голова правління НАК «Нафтогаз України» Андрій КОБОЛЄВ повідомив президентові, що українська компанія отримала остаточне рішення Стокгольмського абітражу, відповідно до якого Україна виграла $4,63 млн, які «Газпром» має компенсувати за минулий період. «Це дуже велика цифра. Вона значно більша ніж заборгованість за газ, який ми відбирали 2014 року. Це фактично означає, що «Газпром» повинен сплатити на користь «Нафтогазу» трохи більше ніж $2,5 млрд», — заявив він.

Трохи передісторії... 19 січня 2009 року в Москві керівники «Нафтогазу» і «Газпрому» за підсумками переговорів Юлії Тимошенко та Володимира Путіна підписали два контракти, які мали визначити відносини між компаніями на 10 років. Перший стосувався постачання газу, другий — транзиту.

Відповідно до тексту угоди ціна для України визначалася за спеціальною формулою. Саме цей пункт виявився для економіки та й національної безпеки, зокрема, — вбивчим. 485 доларів за тисячу кубометрів російського газу змушували офіційний Київ іти на невигідні, навіть антидержавні рішення, щоб отримати знижку.

Підписані 2010 року Харківські угоди дозволили Чорноморському флоту на 25 років залишитися в Криму. За це Кабінет Міністрів Миколи Азарова отримував знижку 100 доларів на тисячу кубометрів. До чого призвело це рішення в комплексі з ув’язненням Тимошенко —  читачу, думаємо, нагадувати не потрібно.

Після анексії Криму та початку війни на Донбасі російське керівництво для досягнення політичних цілей вирішило включити свій улюблений та перевірений формат тиску на Україну — газовий шантаж.

У Кремлі заявили, що відтепер усі знижки скасовуються, а газ для України коштуватиме 485 доларів. Діючий на той час контракт це дозволяв.

Це змусило «Нафтогаз»  2014 року звернутися до Стокгольмського арбітражу з вимогою переглянути окремі пункти газових контрактів. Російська сторона у відповідь висунула свої вимоги.

Після оголошених претензій арбітраж назвали найбільшим у історії комерційним арбітражем: взаємні вимоги сторін сягнулили 125 мільярдів доларів.

За цей час міжнародний трибунал виніс уже два рішення — в травні 2017 р. і грудні 2017-го. Тоді суд повністю задовольнив вимогу НАК про перегляд ціни в контракті з урахуванням ринкових умов, повністю скасував дискримінаційну умову «бери або плати», скасував заборону на реекспорт Україною російського газу. Два дні тому арбітри України, як заявляє прес-служба НАК «Нафтогаз»,  поставили крапку в довготривалій суперечці щодо транзиту. Тепер Москва винна Україні, кажуть у НАК. Утім експерти чомусь такі  «переможні реляції» не поділяють. Далі — прямою мовою.

КОМЕНТАР

Юрій КОРОЛЬЧУК, член Спостережної ради Iнституту енергетичних стратегій:

— По-перше, результат суду — це подальше затягування процесу до завершення дії контракту між «Нафтогазом» і «Газпромом». Отже, що ближче 1 січня 2020 року — кінець дії договору — то вигідніше «Газпрому».

По-друге, конкретним результатом буде виплата 2,5 мільярда доларів із боку «Газпрому». Але цього не відбулося, судовий процес ще триватиме. Такі правила будь-якого судового процесу — хоч і про 1000 гривень.

По-третє, тепер варто поставити під сумнів очікування «Нафтогазу» купити дешевий російський газ. Адже буде невирішеним питання виконання рішення суду з боку «Газпрому». Відповідно, середня ціна на газ 2018 року буде точно вища 300 дол. за 1000 куб. м. А уряду не вдасться так легко відмовити МВФ і залишити для населення або чинну ціну на газ, або взагалі її знизити, як планували.

Нарешті, по-четверте і найнебезпечніше для України, зачарування владою та «Нафтогазом» судовим процесом у Стокгольмі призвело до того, що транзитний потенціал України може бути зведений нанівець. І «Північний потік-2» та «Турецький потік» — тому свідчення. Більше того, після приходу на транзитний ринок України європейського партнера суб’єктність «Нафтогазу України» буде зруйновано остаточно. Такими є наслідки судового процесу у Стокгольмі.

У «Нафтогазі» вперто уникають озвучувати одне — якою буде подальша доля транзиту газу через Україну та йдеться про перспективу 2020—2050 рр., а не про нинішній день. Адже контракт із «Газпромом» став історією ще 2009 року, коли був підписаний. І вже тоді з 2009 року потрібно було починати працювати або над новим контрактом із Росією, або над новими транзитними можливостями України. А нинішня влада разом із «Нафтогазом» не придумали нічого кращого, як продовжити практику колишнього президента Януковича — думати, що можна щось висидіти в очікуванні, що за Україну все зроблять партнери з ЄС.

«Нафтогаз» підклав свиню своїм майбутнім європейським партнерам, які вже потихеньку обживаються в компанії ПАТ «Магістральні газопроводи України», яка є спадкоємицею «Укртрансгазу» та контрактів на транзит газу. Тепер європейським партнерам потрібно буде вирішувати з «Газпромом» питання наслідків рішення Стокгольмського арбітражу. І мало ймовірно, що їх влаштує класичне пояснення нинішньої влади, що це «історична перемога».

Водночас не меншу свиню підклав «Нафтогаз» і Україні. Адже судовий і корпоративний конфлікт буде далі продовжуватися. І «Нафтогаз» потрапив у пастку, яку сам розставляв «Газпрому» протягом останніх чотирьох років. Суть такої поведінки полягає в ігноруванні переговорного процесу.

Варто згадати, коли в першій частині суду щодо продажу газу суд визначив, що сторони повинні домовитися про умови поставок газу, то «Нафтогаз» так нічого і не зробив, а чекав самостійного рішення арбітражу. Тепер «Газпром» може перехопити практику ігнорування, а в умовах необхідності виконувати першу частину рішення про купівлю 4-5 млрд куб. м газу такі відносини можуть обернутися новими конфліктами.

Зрештою, обміняти транзитні перспективи України на наступні 30—50 років на 2,5 млрд дол. — це увійде у підручники історії антипіару власної країни та руйнування репутації України як транзитної держави.