Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Поради для Тимофія Мілованова

Як позбутися ручного управління при розподілі дотацій
9 жовтня, 2019 - 10:34
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

У будь-якої країни світу основною функцією міністерств сільського господарства є організація постійного моніторингу внутрішнього і зовнішнього продовольчих ринків, економічного стану первинних сільськогосподарських підприємств різної спеціалізації та розмірів, розробка відповідних економічних програм, що забезпечують розвиток виробничого потенціалу зі створенням умов щодо прибуткового виробництва. За результатами такого моніторингу економіки сільськогосподарського виробництва розробляються основні стратегічні напрямки аграрної політики з викладенням механізмів її реалізації, а саме: економічної підтримки виробників (дотації на виробництво, пільгове кредитування тощо), економічного стимулювання щодо освоєння перспективних напрямків розвитку виробництва (дотації на перепрофілювання і створення нових виробництв, пільгове кредитування будівництва та впровадження інноваційних технологій тощо) та обслуговуванні виробників експортної продукції (експортні кредити, компенсація різниці між цінами на внутрішньому і зовнішньому ринках). У будь-якому разі, за результатами моніторингу розробляються механізми або програми, кінцева дія яких направлена на підтримку цін та доходів фермерів. Власне моніторинг економічного стану первинних сільськогосподарських підприємств, а саме: технологічних витрат і податків у виробництві, зберіганні, транспортуванні, переробці продукції та доставці продовольства споживачам забезпечують прозорість економіки виробництва, що, у свою чергу, є підґрунтям розробки механізмів щодо реалізації аграрної політики і гарантування однакового рівня прибутковості всім учасникам інтегрованого виробництва.

Для того щоб безпосередньо застосувати механізми щодо підтримки цін і доходів, за різними природно-кліматичними зонами за зональними технологічними картами визначаються середні величини урожайності основних сільськогосподарських культур, продуктивності тварин та витрати ресурсів, які постійно уточнюються на основі моніторингу. Потім розраховується мінімальний стандартний доход підприємства, який є репрезентативним для сільськогосподарських підприємств, які попередньо класифіковані за розміром, системою господарювання і сферами господарської діяльності. Такий показник доходності є основою для розробки і наступного застосування механізмів щодо підтримки цін та доходів. Адже, наприклад, дотації можуть виплачуватися до яких-то показників, що прийняті за стандарт. Якщо такий стандарт невідомий, то стає незрозуміло, чи може конкретний фермер одержувати дотації, чи ні, якщо за суб’єктивних причин у нього собівартість виробництва, а тим більше ціна реалізації перевищує їхній середній показник удвічі.

Мабуть, через  відсутність організованого проведення такого моніторингу в Україні в ручному режимі за відомою лише аграрному міністерству методикою розподіляли фінансову допомогу. Як наслідок, наприклад, 2011 року лише 7% фермерських господарств одержали державну підтримку, а понад 1 тис. грн у розрахунку на 1 га ріллі — лише 1%. Як їх відібрали до когорти щасливчиків — лише самому Богу відомо. В Луганській області 2011 року лише два фермери одержали мізерну допомогу на розвиток тваринництва. Щодо сільськогосподарських підприємств, то 36% одержали державну допомогу і лише 4,4% — понад 1 тис. грн на 1 га ріллі. За 28 років реформування витрачено на підтримку сільгосппідприємств в українському виконанні десятки або й сотні мільярдів гривень. Наслідки вражаючі. За рівнем розвитку аграрного сектору економіці Україна перебуває у другій сотні серед відсталих країн світу. До цього часу не організовано жодного фермерського кооперативу, який охоплював би всі ринкові стадії — від виробництва до реалізації кінцевої продукції в роздрібній торгівлі, а зовсім незначна чисельність фермерських господарств продовжує невпинно скорочуватися. З якою результативною метою були витрачені державні кошти? Відповіді немає.

Прозорість економіки на всій інтегрованій вертикалі руху сільськогосподарської продукції від первинного виробництва, збереження, транспортування, переробки продукції до доставки продовольства споживачу забезпечується організованим моніторингом витрат технологічних ресурсів фізичного та фінансового капіталу і податків. Наприклад, у Канаді на основі моніторингу забезпечується інформація про собівартість виробництва, витрати окремих технологічних ресурсів, ринкові ціни, дотації, прибутки кожного з учасників інтегрованого виробництва кожного виду продовольства (виробника, переробника, торгівлі) в будь-якому регіоні країни і за будь-який термін. Така прозорість в економічних відносинах змушує всіх учасників інтегрованого виробництва організовуватися у фермерські кооперативи, узгоджувати ціни й дотримуватися чіткого виконання договірних угод.

Щодо дотацій, то, скажімо, в Канаді й США уряди цих країн зацікавлюють фермерів виробляти пивоварений ячмінь, хлібопекарні пшеницю і жито — доплачують відповідно від 20 до 60 канадських доларів за одну тонну виробленої продукції. Моніторинг руху 1 т, наприклад, пивовареного ячменю від його виробництва до одержання пива (15 285 пляшок по 0,333 л, реалізації по 1,45 дол. та ПДВ, федерального, провінціального та акцизу на спиртні напої — 0,6 дол. за одну пляшку) забезпечує надходження до державного бюджету 9,2 тис. канад. дол., а 1 т хлібопекарського жита — 4,7 тис. канад. дол.2 Тобто державний бюджет одержує значні надходження, а відповідно є резерв для нарощування дотацій, ефективність яких при виробництві зернових величезна. Моя спроба вияснити, скільки ж у бюджет України надходить податків від витрат 6 млн т пшениці на виробництво хліба та хлібобулочних виробів, не увінчалися успіхом (за канадським аналогом — 28 млрд канад. дол.). Із цього приводу повчальним для реформаторів є висновок російського вченого В. Д. Нагорного, що створення умов щодо забезпечення прибутковості первинного виробництва вважається основною метою аграрної політики Канади і США, адже звідси стартує нарощування доданої вартості по фермерській кооперативній вертикалі до кінцевого споживача.

Висновок щодо проблем майбутнього залишків Мінагрополітики при Мінекономіки, особливо з огляду на перспективи розвитку національної економіки, зробив американський професор українського походження Іван Коропецький ще 1996 року: брак компетентних спеціалістів і в результаті —  брак професійної поради є однією з причин неефективної економічної політики уряду України. Так само брак повноцінних професіоналів є однією з перешкод до впровадження ґрунтовно продуманих і перманентних економічних реформ. Чи з’являться на обрії управління професіонали, якщо лише комбінувати департаменти міністерств і не шукати професіоналів?

Водночас в Україні серед чиновників, політиків, фермерів, науковців та різних аналітиків процвітає уява, що дотації стоять в основі аграрної економіки, а не навпаки. Так, зовсім недавно д. е. н., професор кафедри Віталій Данкевич сповіщає народу України, що коли у нас будуть такі дотації, як у ЄС, тоді й земля коштуватиме по 20—30 тис. дол. США за 1 га, а прибутку з неї власник одержить більше саме завдяки державній підтримці. Так що максимально збільшуємо рівень дотацій, і одержання величезних прибутків не за горами. Знову ж нагадаємо, що рівень державної підтримки залежить в першу чергу від фізичного розміру підприємств. Так, у Новій Зеландії та Австралії, де великі підприємства, на 100 га сільськогосподарських угідь припадає лише 4,5 трактора, а рівень дотацій — 2% до вартості товарної продукції, тоді як в Японії, де дрібні ферми (у середньому 2 га) — відповідно 500 тракторів і майже 90%. Тобто в Японії більше ніж у 100 разів припадає тільки амортизації техніки на 1 га землі, а відповідно значно вища собівартість виробництва залежно лише від такого чинника як фізичний розмір підприємства.

Які функції виконувало наше вітчизняне Міністерство аграрної політики і продовольства? Управлінських функцій як таких в обов’язках записано дуже багато. Проте системну мету своєї діяльності Міністерство, де проглядалася б турбота про власних селян, не сформулювало. Наприклад, у стратегії розвитку АПК на 2020 р. передбачено місію аграрного сектору: забезпечення населення доступним продовольством та активна участь у розв’язанні світової проблеми голоду. А як бути з безробіттям, сільськими жителями і занепадом сільської місцевості? Замахнулися на розв’язання світових проблем голоду. Якими ж заходами хотіли це досягти? За часів президентства В. Януковича міністр М. Присяжнюк мав величезне бажання продати китайцям 3 млн га ріллі в Криму для вирощування зернових культур, як основного заходу щодо розв’язання проблем села. Великий та мудрий китайський народ на зрошених землях спроможний вирощувати найбільш доходні сільськогосподарські культури; до Криму із Піднебесної було б направлено до мільйона працівників, а також сюди приїхали б представники легкої, харчової та ін. промисловостей тощо. Не будуть же завозити одяг аж із Китаю, якщо все можна виробити на місці. За часів президентства П. Порошенка аграрний очільник І. Швайка, як захід для зупинення тенденції знищення селянами корів, підписує меморандум з молокозаводами, яким встановлено, що від селян молоко другого сорту прийматимуть по 2 грн за 1 л, а від сільськогосподарських підприємств — по 4 грн. Управлінські шедеври! Наступні два міністри були націлені на більш грандіозну мету — нагодувати до мільярда населення світу, а свої жителі їх абсолютно не цікавили. Тоді як Україна вже імпортує, наприклад, свинину і картоплю — традиційні продукти, які Україна виробляє століттями. І насамкінець остання очільниця займалася пошуками ринків збуту (треба ж нагодувати увесь світ) — за півтора року побувала більше як у 100 країнах світу (в середньому один-два дні в кожній країні) за державний рахунок і фотографувалася в супермаркетах на тлі української рослинної олії на його полицях. Тоді як кожна із розвинутих країн світу пошук ринків веде по-іншому: посольства отримують завдання, які до п’яти-десяти років плідно працюють у наперед визначених семи-десяти країнах у напрямку виконання поставлених стратегічних завдань — збільшити обсяги експорту. За туристичних проблем аграрних ватажків Міністерство аграрної політики і продовольства практично самоусунулося від напрямку діяльності відповідно до функцій, визначених практично всіма країнами світу, що завершилося монополізацією ринку продовольства спритними заготівельниками-базарниками, посередниками й переробниками і торгівлею на чолі з іноземцями з логічним завершенням — блокуванням доступу на ринок первинних виробників, диктатом цін та іншими невтішними наслідками.

За такого звуженого до декількох напрямків діяльності Міністерства аграрної політики і продовольства — туризму та експорту зернових та олійний культур слушним є зауваження О. Мушака: для виконання такої функції, яке придумали аграрні чиновники, Міністерство аграрної політики і продовольства не потрібне. Зводити продовольчі баланси зерна — з цим можуть справитися десять чиновників. Його успішно приєднали до Мінекономіки, тобто реорганізували. Щодо реорганізації. Цивілізовані країни реорганізацію міністерств, комітетів, агенцій тощо розпочинають із розробки стратегії розвитку економіки на далеку перспективу, проводять консультації з промисловцями ключових галузей або окремих підприємств, потім центральним банком, міністерством фінансів тощо, уточнюють функції, які необхідні для успішної реалізації заходів прийнятої стратегії. Після цього ці функції розподіляють між міністерствами та відомствами й відповідно проводять їхню реорганізацію, а не навпаки, як це вже зробили в Україні.

І все ж основні й обов’язково необхідні функції аграрного міністерства Міністерству економіки в розширеному варіанті необхідно зробити. Вочевидь, неможливо занадто швидко розробити систему генерування, підготовки та прийняття управлінських рішень загалом по аграрному сектору та окремих його підкомплексах, хоча використання системного аналізу із застосуванням інформаційних технологій може прискорити цей процес. До цього часу аграрній науці нецікаво було розробляти складні моделі, якщо «вагомим вченим» та й ще реформатором можна було стати (і ставали з трагічними наслідками для України) лише завдяки пустопорожній говорильні. Але вже для складу нового міністерства необхідно організувати проведення детального моніторингу технологічних витрат, руху продовольства і податків на всьому ланцюгу «виробництво-переробка-споживання», щоб на перших порах мати чітку інформацію та відповідно уяву про перерозподіл доданої вартості між учасниками інтеграції й наскільки це справедливо і чи сприяє такий порядок речей прискореному розвитку економіки. Тут, на мою думку, саме Національна академія аграрних наук України для потреб аграрного департаменту Мінекономіки повинна координувати наукову діяльність науково-дослідних інститутів і дослідних станцій у частині вивчення проблем сільськогосподарського виробництва, переробної промисловості й навколишнього середовища, а головне, за грантами Міністерства економіки досліджувати і проводити детальний моніторинг величини і структури технологічних витрат у всіх типах підприємств за спеціалізацією та розмірами в основних природно-кліматичних зонах і сформувати стартові умови для поштовху до розвитку акціонерних кооперативів первинних виробників у сфері переробки та реалізації сільськогосподарської продукції.

Висновок щодо проблем майбутнього залишків Мінагрополітики при Мінекономіки, особливо з огляду на перспективи розвитку національної економіки, зробив американський професор українського походження Іван Коропецький ще 1996 року: брак компетентних спеціалістів і в результаті — брак професійної поради є однією з причин неефективної економічної політики уряду України. Так само брак повноцінних професіоналів є однією з перешкод до впровадження ґрунтовно продуманих і перманентних економічних реформ. Чи з’являться на обрії управління професіонали, якщо лише комбінувати департаменти міністерств і не шукати професіоналів?

В аграрній економіці, наприклад, методологія пошуку професіоналів дуже проста: претенденти в державні управлінці або в реформатори (в економіці, науці тощо) — «претенденти на папаху» на конкурсі включають свій комп’ютер і показують хоча би дуже простеньку реальну модель якогось економічного процесу або ж модель «витрати-випуск» за продуктовим підкомплексом. Можливо, така методологія пошуку професіоналів може бути ефективна і для інших секторів економіки. Але висновок один: професіоналів із системного аналізу й моделювання економіки за національною економікою, галузями, регіонами тощо необхідно знайти якнайшвидше. Це шлях до порятунку майбутнього наших дітей та онуків.

Микола КАЛІНЧАК, доктор економічних наук
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ