Правила, які стимулюють корупцію

25 квітня на брифінгу біля стін Верховної Ради представники політичних партій та громадських організацій оголосили про проведення 15 — 17 травня всеукраїнських заходів з однією вимогою «Ні! Виборам за законом Януковича». Громадський Рух «ЧЕСНО» разом із «Автомайданом», ВО «Свобода», ВО «Батьківщина», партією «Самопоміч», «ДемАльянс», «Народний контроль», «Національний корпус», «Сила людей», «Громадянська позиція», «Хвиля», «Європейська партія України», Рух «Визволення» оголосили, що травневі заходи матимуть лише одну мету — ухвалення в другому читанні та в цілому проекту Виборчого кодексу (№3112-1), що передбачає проведення парламентських виборів за пропорційною системою з відкритими регіональними списками.

У чому ризики проведення наступних виборів за змішаною виборчою системою? Чим вона вигідна була Януковичу? Чому діючі політичні еліти тримаються за збереження цієї системи? Які ризики для країни в тому, що виборчі правила, які повернула свого часу «Партія регіонів», будуть збережені для перегонів 2019?

ПОЛІТИЧНИЙ ДІАГНОЗ ВИБОРЧІЙ СИСТЕМІ

З 1991 року правила, за якими українці обирають своїх народних депутатів, змінюються майже під кожні наступні вибори. Так відбувається тому, що парламентська більшість завжди зацікавлена в тому, щоби зберегтися у владі, тож встановлює правила, за якими їй буде легше знову переобратися. Востаннє систему змінив під себе Віктор Янукович 2011 року. Розуміючи, що рейтинг «Партії регіонів» суттєво впав і об’єднана опозиція має шанси отримати більшість у парламенті, Янукович повернув «мажоритарку», запровадивши змішану систему, яка діє й сьогодні: 225 депутатів обираються на невеликих мажоритарних округах, 225 — за закритими партійними списками. Така система вигідна для партії влади, що втрачає рейтинг, оскільки завдяки адмінресурсу дає можливість провести по мажоритарці начебто «незалежних» кандидатів, які потім приєднаються до неї, коли настане час формувати коаліцію.

Крім підігравання партії влади, мажоритарна складова в умовах України має ще 2 суттєві недоліки. По-перше, вона сповільнює розвиток партій, оскільки багато сильних політиків замість того, щоб навчитися домовлятися й об’єднуватися довкола спільної програми, проходять по мажоритарних округах самостійно, в порядку «самовисування». Як результат, половина парламенту більше цікавиться субвенціями на свої округи, ніж вирішенням питань, які стосуються всієї України, а окремі депутати взагалі нечасто з’являються на робочому місці. По-друге, оскільки прецедентів покарання за підкуп виборців майже немає, а для перемоги на невеликому мажоритарному окрузі потрібно не так уже й багато голосів, кандидати активно роздають продуктові набори й готівку.

Мають серйозні вади й закриті списки. По-перше, місця в прохідній частині списків продаються за суми порядку мільйонів доларів. По-друге, депутати, обрані за загальнонаціональними списками, не мають зв’язку з конкретними виборцями, з конкретними регіонами. І, по-третє, вони теж не сприяють появі справжніх партій, де рішення ухвалюються не керівництвом партії на власний розсуд, а й регіональними осередками, рядовими партійцями. Сигнали про купівлю-продаж місць у списках українських партій лунають як в українських, так і впливових західних ЗМІ. У своєму матеріалі статусне німецьке видання Spiegel цитує засновника інвестиційної компанії Dragon Capital Томаша Фіалу: «За моєю інформацією, на парламентських виборах 2014-го місця в парламенті купувалися за ціною від 3 до 10 мільйонів доларів за мандат. Звичайно, так завжди відбувалося в Україні. Але я сподівався, що це закінчиться після Майдану. Бізнесмени, які хочуть пролобіювати в парламенті свої інтереси, купують мандати. Для них це інвестиція».

Німецький політолог Андреас Умланд, один із найвпливовіших аналітиків розвитку пострадянських країн, зазначає: «У специфічних умовах пострадянської України виявилося, що змішану систему легко підірвати через маніпулятивні стратегії. Зокрема партії продають свої місця у списках. Що стосується виборів у мажоритарних округах, то у силу того, що там не так розвинене громадянське суспільство, засоби масової інформації і взагалі політичне життя, дуже часто відбуваються маніпуляції — особливо через купівлю таємних локальних структур, які мають різні інструменти для керування поведінкою виборців на місцях: гроші, тиск, погрози тощо. Тож я думаю, що цю систему треба змінювати. Оскільки змішана система занадто слабка перед викликами олігархату і неформальними кланами».

Усі ці проблеми не є чимось новим. Вітчизняні й міжнародні експерти з виборчого законодавства ще більш як десять років тому запропонували для України альтернативу, яка могла б ці проблеми пом’якшити: запровадити пропорційну виборчу систему з відкритими регіональними списками, яка працює в більшості країн Європейського Союзу. Президент Янукович піти на це не захотів, оскільки тоді б не мав шансів отримати більшість, тож до питання повернулися вже після його втечі. Спочатку виборчу реформу пообіцяв у своїй програмі кандидат у президенти Петро Порошенко, потім запровадити відкриті списки до кінця першого кварталу 2015 року зобов’язалися в Коаліційній угоді новообрані народні депутати Верховної Ради VIII скликання. Проте 3 роки обіцянка лишалася лише на папері.

ВІДКРИТІ РЕГІОНАЛЬНІ СПИСКИ І ПРОЕКТ ВИБОРЧОГО КОДЕКСУ

Про виборчу реформу парламент згадав тільки в листопаді минулого року, коли в першому читанні ухвалив проект Виборчого кодексу (№3112-1). Причина такого тривалого зволікання лежить на поверхні: діючим корумпованим політичним елітам зручно зберігати правила часів Януковича. «Насправді чинна виборча система влаштовує корупціонерів, які завдяки їй уже прийшли в парламент. І розраховують, що вона приведе їх до влади знову», — зазначає голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко.

Завдяки тиску вулиці, зокрема масштабній акції «За велику політичну реформу», яка відбулася в Києві та обласних центрах у жовтні 2017-го, питання виборчої реформи знову стало питанням порядку денного українських парламентарів. Ухвалений у першому читанні проект Виборчого кодексу повертає Україну до пропорційної виборчої системи, за якої ключовими учасниками політичного процесу є політичні партії, водночас суттєво збільшує вплив виборця на формування партійних списків та закладає підвалини внутрішньопартійної демократії.

Кодекс передбачає формування 27 регіональних округів, межі яких загалом збігаються з межами областей. Винятками є місто Київ, в якому окремо від області утворюється два округи, місто Кривий Ріг з агломерацією, а також Херсонська область, що об’єднується в один Південний округ з АР Крим. Партії, укомплектувавши загальнонаціональний список, на його основі сформують регіональні списки для регіональних округів. У кожному регіоні партія має висунути по щонайменше 5 кандидатів.

Ці регіональні списки називаються «відкритими» тому, що виборці зможуть впливати на те, хто саме з кандидатів, запропонованих партією, пройде від регіону.

ЯК БУДЕМО ГОЛОСУВАТИ

Голосувати за новими правилами буде неважко: знайти та вписати номер партії, яку підтримуєте, та номер одного кандидата чи кандидатки серед тих, кого ця партія висунула у вашому виборчому регіоні. Порядкові номери будуть зазначені на захищених інформаційних стендах на дільниці й у кожній кабінці. Для того, щоб вписати відповідні цифри, в бюлетені будуть трафарети — як для індексу на поштових конвертах — після рядків «Підтримую виборчий список політичної партії за порядковим №» та «Підтримую кандидата в народні депутати України від цієї політичної партії за порядковим №». Єдина особливість, яку не можна забути, — що вписувати треба по дві цифри в кожен трафарет. Так якщо партія чи кандидат йдуть під третім номером, то вписувати слід «03», інакше бюлетень вважатиметься недійсним. Це робиться для того, щоби після голосування не було можливості вписати замість «03», наприклад, «13» чи «23». При цьому номер партії вписувати обов’язково, а кандидата чи кандидатки від цієї партії — за бажанням, тож другий трафарет можна залишати порожнім.

ЯК ЦЕ ВПЛИНЕ НА СКЛАД І РОБОТУ ПАРЛАМЕНТУ?

З Верховної Ради зникнуть мажоритарники, які під масками «синів свого краю» та «добрих господарників» торгують своїми голосами, вступають у ситуативні коаліції в інтересах олігархів, а не своїх виборців. Понад 85% мандатів будуть розподілені в регіональних округах, водночас це будуть представники партій, що дасть потужніший голос для представників регіонів при формуванні порядку денного парламенту, який навіть за діючої системи укладають партії та фракції, а не самовисуванці-мажоритарники.

Чітка партійна сегментація парламенту покращить роботу коаліції, що дасть можливість не втратити темпу в просуванні реформ у майбутньому. Адже за діючої системи саме частий брак голосів близько 20 мажоритарників, що входять до коаліції, призводить до постійного провалу урядових законопроектів.

ЩО ДАЛІ?

Щоб цивілізовано, а не традиційно для України, запровадити нові виборчі правила, в депутатів залишається не так багато часу: якщо до середини липня, коли закінчується чергова парламентська сесія, Виборчий кодекс провалять або не встигнуть розглянути, то наступну Раду ми знов обиратимемо за законом Віктора Януковича. Низка парламентських і позапарламентських партій уже анонсували акції на підтримку виборчої реформи по всій Україні 15  травня і велику акцію в Києві   — 17-го. Тепер слово за найбільшими парламентськими фракціями                — «Народним фронтом» та «Блоком Петра Порошенка», бо саме від їхніх голосів залежатиме, як українці будуть обирати наступну Верховну Раду.