Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава
Ліна Костенко, українська письменниця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії, Премії Антоновичів

П’ять причин для оптимізму

Володимир ЩЕЛКУНОВ: Незважаючи на не дуже втішні рейтинги, європейський бізнес продовжує інвестувати в Україну
1 листопада, 2011 - 00:00
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Європейський Союз дав Україні час до грудня, аби ми привели свою судову систему у відповідність до норм і практики європейського права. Про це йдеться в резолюції Європарламенту, ухваленій наприкінці минулого тижня. І хоча це один із найжорсткіших висновків за всю історію наших відносин з ЄС, все ж таки депутати Європейського парламенту повели себе досить толерантно до нині чинної української влади, використовували вивірені слова, намагалися уникати всього, що може ускладнити процес подальшої співпраці та інтеграції «ЄС — Україна», констатують аналітики. На їхню думку, така позиція Європи є цілком прогнозованою, адже там добре усвідомлюють (можливо, навіть більше, аніж самі українці) увесь ризик втягнення України в орбіту економічного, а надто політичного впливу Митного союзу.

Про ці та інші гострі питання української зовнішньоекономічної політики і торгівлі читайте в актуальному інтерв’ю «Дню» президента Українського національного комітету Міжнародної торгової палати (ICC Ukraine) Володимира ЩЕЛКУНОВА.

«КОРДОНИ ЗМОЖУТЬ ПЕРЕЙТИ НА «ЄДИНЕ ВІКНО» ЛИШЕ ЧЕРЕЗ ДВА-П’ЯТЬ РОКІВ»

— Днями ви провели перше засідання міжвідомчої робочої групи із впровадження пілотного проекту «Єдине вікно — локальне рішення» в зоні діяльності Південної митниці та портів Одеської області. Власне, саме ICC Ukraine виступила ініціатором його розробки та реалізації. Будь ласка, коротко і в цифрах назвіть ключові переваги, які отримає держава і зокрема бізнес від цього проекту.

— По-перше, практика свідчить, що відбувається зменшення кількості днів процедури оформлення вантажу із семи-п’яти до двох-одного. Тобто економія часу в середньому сягатиме від п’яти до чотирьох днів, а це дуже суттєвий показник для бізнесу. По-друге, абсолютно гарантоване автоматичне зменшення кількості помилок на 70—80%.

Єдине вікно надає можливість прозоро працювати, дає розуміння, в чому компанія має проблеми і чому її вантаж не розмитнюється. Тобто не відбувається «рух семи колами пекла», а бізнес відразу отримує пояснення: оця служба не дає дозволу на розмитнення з таких-то і таких-то причин. Конкретна відповідь на конкретне запитання.

Крім того, «Єдине вікно» дасть змогу компаніям більш професійно грамотно й підготовлено підходити до заповнення документів.

— А чому вирішили апробувати проект саме на Південній митниці?

— Бо ініціативи з його впровадження надійшли від компанії «Пласке» і деяких інших компаній-учасників ICC Ukraine, таких як Іллічівський та Одеські порти, Одеський припортовий завод, які безпосередньо працюють із Південною митницею. І ми вирішили спільно з ними робити цей проект.

Також не менш важливим аргументом стало те, що Південна митниця сьогодні є найбільш проблемною в плані взаємодії з бізнесом і претензій контролюючих органаів. Крім того, Південна митниця — дуже важливий транзитний коридор.

— «Єдине вікно» українцям обіцяють уже давно, однак досі далі від обіцянок справа не рушила з місця. Ви можете назвати конкретну дату коли цей проект запрацює в Україні?

— Справді, про цей проект почали говорити ще 2007 року. І от уже чотири роки стільки розмов, а віз, як ви слушно зауважили, і нині там.

Є дві проблеми, які до сьогодні гальмували старт «Єдиного вікна» на українському кордоні. Перша — організаційна: впровадження електронного документообігу в організаціях і впровадження електронного підпису. І до речі, в її вирішенні вже є прогрес. А друга — фінансова. І тут також уже є істотні зрушення. Є розуміння важливості цього проекту на вищих ешелонах влади, а відтак є політична воля для його впровадження. Тому державою вже заплановано виділення коштів на цей проект 2012 року. Крім того, є низка міжнародних фінансових організацій, зацікавлених у проведенні цього експерименту в Україні. На останній нараді міжвідомчої робочої групи, на яку ми їх запросили, вони пообіцяли, що розглянуть питання часткового фінансування проекту «Єдиного вікна» на південному українському кордоні.

І от коли цих два проблемних аспекти буде вирішено, ми зможемо запустити проект. Проблем же з боку митниці сьогодні немає — навпаки, там зацікавлені в цьому проекті, і вони в межах своїх бюджетних коштів рухаються нам назустріч.

Мабуть, до кінця 2012 року, якщо всі виконають узяті на себе зобов’язання та обіцянки, проект «Єдиного вікна» вже перейде в стадію реалізації.

— А скільки часу заплановано на апробацію проекту? І за якими критеріями визначатиметься, чи пройшов проект «профпридатність», чи ні?

— «Профпридатність» цього проекту, по-перше, оцінюватиме бізнес, який працюватиме в ньому, а по-друге, влада. Саме вони визначатимуть, які позитиви і негативи характеризують проект.

Я вважаю, що цей пілотний проект повинен пропрацювати мінімум рік, максимум три. Для того щоб можна було визначити помилки, недоліки й те, що і як потрібно зробити, щоб їх усунути. І лише після детального аналізу роботи цього проекту ми зможемо вийти з пропозиціями для реалізації його по всій Україні. Але ще раз наголошую: треба буде добре «обкатати» саме пілотний проект. Бо одна річ — на папері, й зовсім інша — на практиці.

Із такими проблемами ми вже зіштовхнулися на таких проектах, як «Вікінг», «Зубр»... На папері все було гаразд, а от на практиці — чимало «шорсткостей», які ми зараз усуваємо і переводимо ці проекти в стадію реально працюючих. Наприклад, людський фактор. Декому, особливо представникам середнього та підпорядкованого рівня виконавців, іноді було незрозуміло, як можна проводити вантаж без перевірки, що означає електронний обіг інформації та інші деталі. Загалом на «обкатку» цих проектів пройшло близько півтора року.

— Наскільки досліджена природа цього «людського фактору»? Причина в тому що люди не довіряли «технологіям», чи просто не бажали втрачати «додатковий дохід»?

— І те, й інше... Передусім вони були не підготовлені інтелектуально та психологічно до цієї роботи.

— А ще які проблеми виникали?

— Адаптація законодавства та оперативний обмін інформацією між відомствами. Але все-таки людський фактор мав набагато більшу вагу.

— Якщо проект «Єдиного вікна» на Південній митниці виправдає очікування, які українські кордони будуть на черзі?

— Усі. Немає сенсу ще в одному, чи двох, чи трьох пілотних проектах. Усі проблеми й недоліки повинні бути виявлені на Південній митниці та усунені, а потім усі без винятку українські кордони мають працювати за принципом «Єдиного вікна».

— Тобто ви прогнозуєте, що мінімум за два роки, максимум за чотири усі українські кордони перейдуть на цей принцип?

— Так, за умови, що пілотний проект на Південній митниці буде повністю проведено та проаналізовано, усунуто всі недоліки, які виникатимуть під час його практичної реалізації.

— Наскільки, за вашими підрахунками, може зрости транзитний потенціал України після того, як увесь наш кордон перейде на «Єдине вікно»?

— На мою думку, в п’ять, а то й десять разів. Якщо все буде йти так, як заплановано, то багато міжнародних торгових структур стануть працювати з нами. Зараз вони працюють в обхід України, адже прекрасно знають ті проблеми, що є на нашому кордоні, і не хочуть з ними мати справу.

«НА ПОДАТКОВОМУ КОДЕКСІ ВЛАДА «ОБКАТАЛА» ВСІ ПРОБЛЕМНІ МОМЕНТИ РЕФОРМАТОРСЬКОГО ПРОЦЕСУ»

— Уряд обіцяє усунути ці проблеми, здійснивши митну реформу. Чи знайомі ви з її проектом? Ваші прогнози — вона буде такою ж резонансною, як і податкова?

— Ми безпосередньо працювали над її розробкою. Наш віце-президент Олег Платонов — голова громадської ради ДМСУ. І комісія з митних процедур ICC Ukraine спільно з Кабінетом Міністрів, ДМСУ та відповідними парламентськими комітетами опрацьовували питання митної реформи. Ми дали перелік наших пропозицій, аби усунути можливі недоліки, які мали місце, коли почав працювати Податковий кодекс. Адже всі ми — свідки того, що на папері було одне, а коли почали апробовувати на практиці, то виявилося не так гладко, як хотілось би. Тож уже двічі ухвалювали зміни для врегулювання ситуації.

Треба відати належне тому, що Митний кодекс був більш публічно обговорений на всіх рівнях, аніж Податковий. І ті недоліки, які можуть гальмувати роботу і безпосередній розвиток бізнесу в Україні, було усунуто. Тому, якщо Рада ухвалить Митний кодекс у такому вигляді, як він є зараз, то, на мою думку, він принесе тільки позитив. Однак його ще повинні доопрацьовувати різні комісії, групи. Тому все ще не виключені якісь зміни, які вже після прийняття рішення можуть вимагати доопрацювання. Чи виникатимуть проблемні питання, чи ні — покаже час.

— Але все ж таки, за вашими прогнозами, чи наробить митна реформа такого галасу, як податкова?

— Податковий кодекс — це перший масштабний реформаторський проект, на реалізацію якого зважилися в Україні. До того багато говорили про потребу змін податкового законодавства, однак про це були тільки розмови, бракувало сміливості зачепити цей нерв і закрити питання.

Кодекс — це свого роду конституція для галузі. І проблема податкової реформи, на мою думку, була в тому, що в процесі її підготовки всі пропозиції, які надавав бізнес, надходили до некомпетентних чиновників. Та лише коли сталася конфліктна ситуація й у неї втрутились і Президент, і прем’єр-міністр, пішов нормальний переговорний процес. А спочатку зустрічі були з чиновниками рівня диспетчерів: я передам, я скажу... Тож щойно бізнес зрозумів, що з ними зустрічаються ті люди, які не уповноважені приймати рішення, виник конфлікт і наметове містечко на майдані Незалежності.

Мабуть, влада на основі тих помилок, яких було допущено під час підготовки податкової реформи, вже зробила відповідні висновки, і в ході ухвалення Митного кодексу ті помилки не повторяться. Я вважаю, що цей кодекс буде менш проблемним, аніж Податковий. Крім того, якщо з податками мають справу безпосередньо всі представники бізнесу, і реальний сектор, і банки і страхові компанії, то митні питання стосуються напряму лише тих, хто займається зовнішньоекономічною діяльністю.

«ІНОЗЕМНИЙ КАПІТАЛ ВИМАГАЄ ВІД УКРАЇНИ РЕКОРДНОЇ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ 15—20% РІЧНИХ»

— Як ви прокоментуєте падіння України в останньому рейтингу Світового банку щодо умов ведення бізнесу? Справді так суттєво погіршилася ситуація за останній рік? Що з цього приводу кажуть компанії-члени вашого об’єднання?

— Так, у рейтингу ми відступили на три позиції вниз, а взагалі на п’ять. Але якщо подивитися на реальні умови, то у нас за багатьма позиціями спостерігається значне покращення, порівняно з 2007-м, 2008-м чи 2009 роком. Щоправда, й інші країни також не стояли на місці. А позаяк ми ще усували помилки попередніх років і допущені хибні реформаторські кроки, які були публічно оголошені, а на практиці ніяк не реалізовані, то це значно уповільнило наші темпи.

Утім, слід наголосити, що все ж таки Світовий банк зазначив три позитивні зрушення. По-перше, спрощення процедур реєстрації відкриття бізнесу. По-друге, зрушення у сфері вирішення судових господарчих суперечок. І нарешті, той самий Податковий кодекс, який наробив у нас стільки галасу, фахівці Світового банку також визначили як суттєвий фактор спрощення умов ведення бізнесу в Україні, за рахунок уніфікації законодавства.

Та якщо детально придивитися до цього рейтингу, про який ми говоримо, а особливо до тих, хто його складає в Україні, надає інформацію, то там самі юристи, жодного бізнесмена. А юристи, звісно ж, вбачають в усьому певні проблеми.

На нашу думку, єдиною суттєвою проблемою, яку було позначено в цьому рейтингу, є погіршення ситуації у сфері міжнародної торгівлі. Проте ми сподіваємося, що вже скоро ці недоліки буде усунуто завдяки Митному кодексу.

— Як сприймають іноземні інвестори сьогоднішній бізнес-клімат в Україні? Чи звертають вони увагу на подібні рейтинги в процесі ухвалення рішення щодо того, куди вкладати свій капітал? Якщо так, то на якому місці цей фактор за вагою?

— Незважаючи на втішні чи не дуже втішні рейтинги, європейські структури продовжують інвестувати в Україну. Їх цікавить прибуток. 15—20%, навіть 30% річних, які можна робити в Україні, — це фантастика для ринків зрілих країн.

Компанії сьогодні приходять в Україну і купують тут активи. Однак проблема в тому, що всі хочуть купувати лише такі підприємства, які виробляють конкурентоспроможний продукт та приносять колосальні для ринків інших країн прибутки в розмірі 15—20% річних. Натомість ніхто не хоче піднімати підприємство, яке потребує активного вливання коштів та реорганізації, навіть якщо воно перспективне і стратегічно важливе.

— Відомо, що показник рентабельності капіталовкладень безпосередньо пов’язаний з показником їхньої ризикованості. Можливо, іноземний інвестор запитує такий високий рівень прибутковості, бо усвідомлює високу міру ризику роботи в Україні? І тут уже проблема не в інвесторі, а в самій державі, її системі, що створила такі непередбачувані умови. Для бізнесу важливо, щоб діло, як то кажуть, було того варте.

— Так. Але більшість компаній, які сьогодні купують український бізнес будь-якої галузі: агропромислового комплексу, машинобудування, виробництва різноманітних товарів широкого вжитку, — розуміють, що наші ризики принципово є такими ж, як і в інших країнах світу. Ми ж не Куба чи Північна Корея. Україна не живе ізольовано від світу. Тому, купуючи якесь виробництво, інвестор розуміє, що не весь його споживчий ринок зав’язаний на Україні. Вони, звичайно, ризикують, але на рівні з тими, хто вже працює на цьому ринку. Не погоджуюся з тим, що український ринок є радикально ризикованим для інвестора. Ніхто з бізнесменів не купує компанії, якщо він не бачить стратегії її розвитку на найближчі п’ять років.

Я співпрацюю як президент Міжнародної торгової палати України з багатьма інвестиційними компаніями, іноді нас просять підшукати компанію регіонального чи галузевого рівня, того чи іншого напрямку з метою купівлі чи інвестицій. Я ще не зустрічав жодного бізнесмена, який не розглядав би питання мінімального прибутку і максимального ризику. Лише тоді, коли він бачить, що за максимального ризику він все одно матиме мінімальний прибуток, то купує цей бізнес.

А якщо настає світова криза чи то в банківській сфері, чи то в страховому бізнесі, або стрімке падіння ціни на металопрокат, то це не провина України.

— Але від держави залежать умови ведення бізнесу і мінливість її законодавства, на яке так часто скаржиться в Україні іноземний та й вітчизняний бізнес.

— Так, це справді дуже турбує інвесторів. Вони хочуть, щоб наше законодавство було сталим хоча б принаймні три роки, щоб не було ще якихось додатків, змін, роз’яснень тощо. І з цим влада бореться сьогодні. Зокрема, щоб до Податкового кодексу, майбутніх Митного, Трудового, Житлового потім не було якихось зайвих роз’яснень: Податкової під свій кодекс, Митної — під свій...

Кодекс — це галузева конституція, і в ньому має бути чітко окреслено всі норми, які не зазнаватимуть змін щонайменше три-п’ять років.

Проте, знову ж таки, є проблема з виконавцями середньої та нижчої ланок, у людях, які до цього часу не зрозуміли, що є новий підхід, нове розуміння, є рух до європейських та цивілізованих світових стандартів. А вони працюють так, як 15 років тому. Це проблема України — кадрове забезпечення середньої та нижчої ланок виконавців, людей, з яких починається уявлення людей про владу на рівні району, села, містечок районного значення... Там люди зазвичай досі не розуміють того, на чому сьогодні наголошує і Президент, і глава уряду, і міністерства та відомства...

— У тому-то й проблема, що в нас і найвищий рівень влади демонструє проблему мінливості, про яку ми з вами говоримо. Ось реальний приклад. На початку року Кабінет Міністрів пообіцяв українським ІТ-компаніям пільги у вигляді нульової ставки ПДВ — минуло декілька місяців, як усе було скасовано. І таких прикладів можна навести чимало. Хіба це не ознака непрогнозованості умов ведення бізнесу в Україні з вини вищої виконавчої влади?

— Можливо, це рішення було прийнято владою поспішно, без детального аналізу. А коли почали складати бюджет на 2012 рік, то вже проаналізували, що це дало державі. Сам закон, яким було внесено відповідні зміни, мав навіть назву, що не стосується ПДВ, і там лише десь у кінці дописали ПДВ — не тільки для ІТ, а й для аудиторів, консультантів та інших фахівців. У Верховній Раді іноді трапляються такі досить дивні речі. Але насправді ситуація виглядає досить нелогічно, ми підключалися до цього питання, і пішов зворотний процес, уже йдеться не лише про повернення до відмови щодо сплати ПДВ ІТ-компаніями, а й про створення для них спеціального експерименту, відповідно до умов якого буде також істотно знижено податок на прибуток і платежі до пенсійного фонду. Заплановано відповідні парламентські слухання, є доручення прем’єр-міністра.

— Усе це зрозуміло з позиції державної влади. А з позицій бізнесу? Як можна працювати, коли тобі на початку року дають одні правила гри, а вже до середини року кардинально їх змінюють. Як тоді планувати роботу?

— Цілком погоджуюся. Так робити неправильно. Асоціація має йти до кінця, домовлятися із владою, переконувати їх, що не можна змінювати правила гри за півроку.

«ВІДПУСКАЮЧИ УКРАЇНУ В МИТНИЙ СОЮЗ, ЄВРОПА РИЗИКУЄ П’ЯТЬМА З ДЕВ’ЯТИ СВОЇХ ТРАНСПОРТНИХ КОРИДОРІВ»

— Нещодавно в коментарі одному з українських ЗМІ ви заявили, що Європейському Союзу не вигідно зволікати з підписанням угоди про зону вільної торгівлі з Україною, бо вони розуміють «увесь ризик втягнення України в економічну орбіту Митного союзу». Розшифруйте, будь ласка, чим, на вашу думку, власне ризикує Європа, «відпускаючи» нас у Митний союз?

— По-перше, стратегічну для неї транзитну державу. З дев’яти транспортних європейських коридорів частково або повністю через Україну проходить п’ять. Ми — в центрі Європи, а тому ЄС безпосередньо зацікавлений у тому, щоб у нас була стабільність. Крім того, в разі прийняття європейських цінностей ми можемо бути для Європи хорошим провідником економічного впливу ЄС на схід.

Загалом же, ми вже давно сучасна європейська держава. А те, що окрема група наших депутатів, які повинні обстоювати українські інтереси, їздить за кордон і знижує наш рейтинг, — це неправильно, не слід виносити сміття з хати.

— Ви маєте на увазі представників опозиції?

— Так. Ніхто не зацікавлений у сильній Україні такою мірою, як вона сама. ЄС сьогодні хоче, аби ми були прогнозованою країною, більш передбачуваною навіть за ті країни, які вже належать до Євросоюзу. І в економічному плані це абсолютно реально. Наші проблеми поки що в нестабільності політичного поля.

— Як представник Міжнародної торгової палати, якими ви бачите інтеграційні перспективи України сьогодні? Які напрямки повинні бути для нас пріоритетними?

— Сьогодні українська влада підтримує двовекторну політику. Це дає змогу нам співпрацювати і з Європейським Союзом, і з нашими партнерами з СНД. І що виваженіше ми зможемо використовувати наше унікальне становище, то більше отримаємо стратегічних та економічних переваг. Це тонка гра.

Європа не тому, що вона хоча нас якимось чином відірвати від Росії. Ні, вона абсолютно в цьому не зацікавлена. Європа хоче, щоб ми просто працювали за її правилами гри. А не хочемо приймати правил — не працюємо, ось і все...

— Європа не хоче нас «відривати» від Росії. А от Росія хоче нас «відірвати» від Європи. І ось саме в цьому заковика нашої двовекторності.

— Росія, безумовно, зацікавлена в тому, щоб відірвати нас від Європи. Про це навіть публічно заявляли представники їхньої влади...

— ...Володимир Путін, якщо точніше.

— ...Та й їхні парламентарії теж. Але ми повинні розуміти, що, не втрачаючи взаємовідносин зі своїми східними партнерами, нам треба орієнтуватись на європейські правила гри. Хоча б тому, що в самих країнах СНД є проблеми. І те, що ми підписали ту угоду про Зону вільної торгівлі, зовсім не означає, що завтра чи післязавтра реально її матимемо. Це — лише декларація, наміри створення такої зони, так би мовити, юридична згода. Найцікавіше те, що буде на практиці. Теоретично, звичайно, все звучить дуже гарно: такого-то року ми купуватимемо нафтопродукти й енергоносії на умовах вільної торгівлі, такого-то року буде знято інше вилучення...

Боротьба за це підписання тривала вже багато років. Та саме підписання відбулося якось спонтанно, і три країни взяли тайм-аут, щоб вирішити, чи працюватимуть вони на таких умовах, чи ні. Тобто навіть на підготовчому етапі немає чіткості, прогнозованості.

Натомість у Європі все зрозуміло. Нам пропонують чіткі, сталі і зрозумілі правила гри.

— То все ж таки європейський вектор для нас має бути пріоритетнішим?

— Неправильно так казати. У цьому питанні не можна виділити, що пріоритетніше, а що ні. Ми не повинні втрачати чогось, надаючи перевагу іншому. В економіці, в бізнесі працюють із тим, з ким вигідно.

Тому в питанні векторів економічної інтеграції України не можна назвати пріоритетний і менш пріоритетний напрямки. Кожен з них має свої позитиви і негативи.

Алла ДУБРОВИК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments