Кожний нарід може лише тоді духовно і фізично розвиватись і рости, якщо його громадяни користуються повною свободою совісті, думки, слова та зібрань.
Михайло Сорока, український політичний діяч, дисидент, член ОУН

Рецепт перемоги простий – економіка і наука!

Вибір лише за нами – бути економічно розвиненою, конкурентоздатною державою чи залишатися сировинним придатком світу
4 березня, 2021 - 17:49

Невеличка перестановка… Проте поки в кабінеті. Щойно обраний 46-й президент США Джо Байден чомусь почав зміни з обстановки Овального кабінету Білого дому. Новий президент розпорядився прибрати кнопку з доставки дієтичної коли та звільнити стіл від бюста Черчилля, хоча Вінстон Черчилль – шанована людина в Америці, почесний громадянин США. Я також був удостоєний звання «почесний громадянин», але не всіх Штатів, а двох міст в штаті Індіана: Лафаєтт та Вест Лафаєтт.

І сьогодні, тісно спілкуючись із друзями й соратниками родини Вінстона Черчилля, ми разом згадуємо, як перебуваючи на посаді прем’єр-міністра Великої Британії в роки Другої світової війни, він пообіцяв новопризначеному воєнному уряду багато роботи, а рецепт перемоги окреслив двома словами – «економіка і наука».

Україні варто дослухатися до його слів, тим паче, що наша криза також розгортається на тлі війни. Базові принципи відбудови економіки не є новими, бо всі успішні країни пройшли свого часу через такі реформи. Криза коронавірусу стимулювала українців знову до свого природного стану – виживання. Тому, на жаль, багато людей вийшли з бізнесу, а хтось виїхав за кордон, але ті, що втрималися, стали сильнішими. І спираючись саме на цих людей, на середній клас, треба вибудовувати нову економіку нашої країни.

Тут варто рухатися за кількома вкрай важливими принципами.

Перший принцип: не приймати того, що руйнує нашу економіку. Руйнівні ідеї можуть виникати як в українського олігархату, так і під проводом чи вимогами МВФ, Європейського Союзу чи інших міжнародних фінансових структур. І незважаючи ні на що,  наші політики часто протягують такі рішення, які свідомо знищують цілком робочі кластери економіки.

І тут варто згадати суперечки між Україною та ЄС щодо експорту необробленої деревини (лісу-кругляка) – то накладали мораторій, то скасовували. Європейці зацікавлені, аби сировина була доступна їхнім меблевим комбінатам. А українські політики-ділки щоразу зі зміною влади на цьому вмудрялися заробляти, від чого економіка України, на жаль, лише втрачала.

Також як приклад можна навести обмеження спецрежиму ПДВ для аграрних виробників у  2015 році. А от знедавна – зниження податку на додану вартість на продукцію аграрного виробництва, яку селяни виробляють у полі, або на фермах.

Дивна ситуація, коли всі складові аграрного виробництва потрібно купувати зі ставкою ПДВ 20%, а 14% є тим податком на додану вартість, який залишається під час реалізації продукції. Зрозуміло, що така дискримінація направлена передусім на тих, хто сьогодні сконцентрував у своїх руках підприємства, які переробляють продукцію і далі експортують їх за кордон. На жаль, значна частина дрібного й середнього виробника країни від цього негативу лише страждає. У владі мають з’явитися професіонали, зокрема і від різних галузей, які знають, як на законодавчому рівні стимулювати виробництво, а не підривати його.

Другий принцип: віддавати перевагу створенню виробництва в Україні, а не імпорту продукції з-за кордону. Наприклад, США тривалий час захищали свій автопром через податкові механізми, а не розвивали імпорт, і зрештою, створили умови, коли японські виробники почали будувати заводи саме у США. Тим самим шляхом має йти Україна, зокрема у стимулюванні виробництва різної техніки та обладнання із залученням провідних світових виробників та української наукової бази.

Прикро, що сьогодні у Верховній Раді обговорюється закон про локалізацію, який передбачає бар’єри для ввезення в Україну високотехнологічного обладнання, – через це вітчизняні виробники не матимуть дієвого стимулу. У чому ж різниця між таким законом і тим, що використовували у США, КНР на етапі транспортних технологій? Вони не забороняли іноземним технологіям приходити в країну, а стимулювали вітчизняні підприємства через низку податкових та фінансових інструментів для трансферу технологій та спільного виробництва.

Принцип третій: встановити чіткі правила гри для бізнесу, передусім – податкові, і якомога рідше їх міняти. Нагадаю, що у США Податковий кодекс працював із часу президентства Рональда Рейгана, з 1986 року, до приходу до влади президента Дональда Трампа 2014 року. За весь цей час податкова система не змінювалася.

І принциповим є питання, що податкова система має бути не солідарна, де і багатий, і бідний платить однакову ставку податку, вона має бути пропорційна: що більше людина заробляє, то більше вона має сплачувати податків. У цьому і є принципова різниця між податковою системою України і податковою системою тих країн, які направлені насамперед на те, щоб за рахунок багатих розвивалася вся інша частина суспільства та економіка. Тобто податкова система має бути зрозуміла кожному громадянину й щороку не піддаватися перегляду, як це у нас практикують різні урядові й парламентські команди.

Податки в умовах кризи мають бути спрощені й знижені, як і практикувало багато країн під час коронакризи. Держава отримуватиме кошти в бюджет унаслідок нарощування кількості економічно активних виробництв. Відсутність кредитних ресурсів не дає економіці розвиватися, хоча НБУ за останні роки суттєво зменшив облікову ставку з 18% до 6%.

Почала працювати державна програма «Доступні кредити 5–7–9%», де держава компенсує підприємцю частину кредитного навантаження. Що більше робочих місць ви створюєте, то більшу компенсацію % за кредитом отримуєте. Програма буде працювати, хоча її обсяги далекі від того, які інструменти мають наші конкуренти у світовій економіці. Мабуть, нам все-таки було варто брати приклад із США та  інших країн, які у кризові часи опускали ставку до нуля. У деяких державах, наприклад, таких як Австрія, банківська система знімала гроші з людей за те, що зберігала їх у себе. Залучити кредити під нуль відсотків річних у багатьох країнах є цілком доступним. Середня боргова ставка на сьогодні у світовій фінансовій системі становить приблизно 2,5%. А Україна і зараз залучає гроші в середньому майже 7% річних, що, звичайно, значно більше, ніж на фінансових ринках світу.

Якість законотворчості, усунення суперечностей між різними нормативними актами, що регулюють економіку, – все це стане можливим лише за умови приходу до влади відповідальних ідеологічних партій та справжніх професіоналів. Однак діяти треба вже зараз. Корисним тут може стати впровадження «регуляторної гільйотини», яка працює дуже просто. Якщо, наприклад, визначено, що реєстрація підприємства має займати тиждень, але на заваді цьому стає певний нормативний акт, він скасовується. Загалом, реформа законодавства має початися з перегляду всіх законів і усунення в них усіх двозначностей. Ставка на цифрову країну в такому разі може бути справді одним із найефективніших інструментів.

Принцип четвертий: робити акцент на конкурентних перевагах своєї країни. Усі сильні держави у певний період розвивалися за цим принципом. Швейцарія покладалася передусім на банківський сектор, Саудівська Аравія – на видобуток нафти, Китай – на промисловість, Німеччина – на автомобілебудування, Японія та Корея – на виробництво електроніки, США поєднують кілька переваг одночасно – це і виробництво комп’ютерів, і агробізнес, і видобуток енергоносіїв. У сучасній Україні нам потрібно вибирати ту галузь, яка може швидко принести кошти – звичайно, тут локомотивом економіки може стати аграрна галузь, оскільки попит на харчові продукти лише зростає, тоді як потреба в продукції іншої нашої ключової експортної галузі – металургії, на жаль, останнім часом знижується. Передусім через те, що ми знову продаємо сировину, а не метал високої якості. 

Наразі Україна – другий експортер зернових після США, лідер з виробництва соняшнику та ріпаку, але все це – сировинний експорт, на якому не заробиш справжніх прибутків. Роками на кукурудзі, яку купували у нас по 120 дол. за тонну, інші країни заробляли понад 680 дол. доданої вартості завдяки виробництву біоетанолу та кормів із цієї культури. А весь ріпак, який ми експортуємо, європейські країни переробляють на біодизель, завдяки цьому зменшують свою енергетичну залежність, а продукти переробки використовують у тваринництві. Додана вартість переробки ріпаку на біодизель складає 830 дол.! А це робочі місця, біокластери, навколо яких створюються підприємства з переробки та зберігання зерна, молочні та м’ясокомбінати.

І тут потрібні різні спеціалісти: фінансисти, ІТ-спеціалісти, бухгалтери, юристи та люди звичайних професій, які працюють на заводах. Так будуються бюджети тих держав, які переробляють сировину. Власне, таку стратегію на певному етапі становлення своєї економіки застосували Польща і Туреччина.

Сама аграрна галузь, звичайно, не є панацеєю, але її замовлення на техніку та обладнання на переробні підприємства дійсно створюють ту конкуренту перевагу, за якою можна швидко реінвестувати в ті галузі машинобудування, які ще можуть бути також нашими конкурентними перевагами, як от літакобудування чи космічна галузь. Отже, в найближче десятиліття Україна має розвивати переробку своєї сировини та швидко реінвестувати в інші напрями, які формуватимуть наш пакет переваг на зовнішніх ринках і створювати додану вартість усередині країни.

Вибір лише за нами – бути економічно розвиненою, конкурентоздатною державою чи залишатися сировинним придатком світу. Як відомо, корпорація Sony починалася з випуску рисоварок, а Nokia – з переробки целюлози. Так і в Україні потужний національний агробізнес та переробка сільгоспсировини дадуть капітал для того, щоб налагодити інші високотехнологічні виробництва, такі як фармацевтика, літакобудування, системи екологічної енергетики, аерокосмічна галузь, виробництво озброєнь.

Таким чином, через 25–35 років Україна має бути державою, яка використала свої конкурентні переваги з низкою високотехнологічних виробництв і експортом наукоємних товарів. Експорт продовольства залишатиметься одним із основних джерел державного прибутку, але паралельно ми маємо продавати літаки, ліки, сонячні батареї тощо.

Світ сьогодні, та й країни Азії, Сходу, чітко дають зрозуміти, що не потрібна їм наша сировина, вони воліють купувати у нас продукти з доданою вартістю. Логістичні системи світу наразі так навантажені промисловими продуктами, що просто перевозити сировину немає сенсу. Тому кожна країна має вибудовувати свою нішу і свою конкурентну перевагу світовій економіці. Ми і справді знаємо, що і як потрібно робити і сьогодні, і завтра.

Віталій СКОЦИК, доктор економічних наук
Рубрика: