«Руїни» можуть вбити

Нещодавно був оприлюднений акт Кабінету Міністрів щодо оптимізації системи центральних органів виконавчої влади (постанова № 829 КМУ від 2 вересня 2019 р.). Цим актом передбачено вкотре створити нові міністерства, перейменувати старі, ліквідувати і об’єднати деякі існуючі. Якщо прискіпливо вчитатися в цей акт, можна побачити надзвичайно високий рівень нормопроектувальної техніки і, так би мовити, подальший розвиток питань оптимізації системи центральних органів за рахунок експлуатації вишуканого здорового глузду держслужбовців Секретаріату Кабінету Міністрів. Ну хто буде заперечувати перейменування Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства з совковою назвою виконуваних процесів на Міністерство розвитку громад та територій України? Адже уряд фактично у новій назві оприлюднив пріоритет своєї діяльності, розвиток громад, підвищення їх добробуту, тобто повернувся обличчям до людей.

Разом із тим суспільство навряд чи розуміє, що приховано у цьому нормативному акті. А приховано тут багато чого. Немає термінів виконання, за винятком десятиденного терміну подання проектів положень про міністерства та змін до актів законодавства, що випливають із цієї постанови. Немає цілей оптимізації діяльності органів виконавчої влади, тобто не зрозуміло для чого це робиться. А якщо немає цілей, то цю оптимізацію можна проводити на свій розсуд адже за розмаїттям дій: перейменувати, реорганізувати  шляхом приєднання, утворити  реорганізувавши шляхом перетворення, ліквідувати, утворити  реорганізувавши, та відсутністю чітких описів цих процесів незрозуміло що робити. Постановою не передбачено будь-яких дій з більшою частиною існуючих міністерств. Мають право не оптимізуватися наступні міністерства: Мін’юст, Мінфін, Мінінфраструктури, Міносвіти, Мінохорони здоров’я, Мінсоцполітики, МВС, Міноборони, МЗС. Але як показує практика нові міністри будуть щось ініціювати з оптимізації своїх міністерств, щоб їм не було закидів, що вони нічого не роблять. Перебуваючи поза вимогами постанови, вони будуть робити це поспіхом, неґрунтовно, так би мовити для галочки.

Цим актом вперто послідовно продовжено багаторічну даремну роботу в рамках реалізації різного штибу адміністративних реформ, концепцій та стратегій реформування державного управління. Ці реформи і стратегії формувалися кожною новою владою. Кожна нова влада скасовувала або закривала очі на реформи і стратегії попередників і впроваджувала, на їхню думку, нову адмінреформу, абсолютно ідентичну за змістом заходів. Нічого нового ми не побачили і в новій постанові Кабінету Міністрів, за змістом вона нагадує адмінреформу Януковича. Що дала адмінреформа Януковича для підвищення ефективності держуправління в інтересах людей, крім узурпації їм влади та шаленого особистого збагачення? Нічого. Нічого не дала чергова реорганізація Гройсмана у рамках реалізації Стратегії реформування державного управління України на 2016—2020 роки, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 474. На Урядовому порталі зазначено: «Цим рішенням уряду затверджено вимоги до формування структури апарату вісім пілотних міністерств — Мінагрополітики, Міненерговугілля, Мінінфраструктури, Мінкультури, МОН, МОЗ, Мінрегіону та Мінсоцполітики, а також встановлені завдання зазначеним міністерствам здійснити заходи щодо чіткого розмежування функцій з формування та реалізації державної політики, позбавлення надлишкових та невластивих функцій. Процес реформування визначених урядом пілотних міністерств було розпочато  2017 року та спрямовано на підвищення їх інституційної спроможності у процесі підготовки та реалізації ключових національних реформ». Які слова! Який глибокий зміст! Знову бачимо високий професіоналізм окозамилювання чиновників Секретаріату Кабінету Міністрів.

Маємо констатувати, що уряду Гройсмана вдалося завершити цей пілотний проект. Адже було рішення — Постанова КМУ від 24 жовтня 2018 р. № 946 «Про завершення реформування структури апарату деяких міністерств».

Здавалось би, завершено реформу низки міністерств, вони почали працювати більш ефективно і наполегливо, їх більше чіпати не потрібно. Нічого подібного, нова влада ініціює чергове реформування вже реформованих міністерств. Серед них знову Мінагрополітики, Міненерговугілля (реорганізуються шляхом приєднання), Мінкульт (ліквідується), Мінрегіон (перейменовується). Про що це свідчить? Або міністерства втомилися від безкінечних реформувань, нічого не роблять щодо свого реформування і це очевидно новій владі, або прем’єр-міністр у змові з міністрами лише імітують процес і замилюють очі суспільству.

Що представляють собою нинішні міністерства? Це ієрархічні структури, що побудовані за функціональною або галузевою ознакою. На кожну функцію є структурний підрозділ або окремий фахівець. Вони повинні готувати рішення, нормативні та законодавчі акти щодо вироблення та впровадження державної політики у відповідній галузі. Не будемо заперечувати численні повідомлення, що міністерства — це закриті, неефективні, глибоко корумповані структури. На сьогодні не вдасться назвати жодного міністерства, де було б досягнуто щось кардинального. Окремі ж досягнення або перебільшуються або фальсифікуються. Наприклад, за попередньої влади було анонсовано, що Угоду про асоціацію з ЄС, за яку загинула Небесна Сотня і в реалізації якої беруть участь всі центральні органи виконавчої влади, за п’ять років було виконано лише на 17 %. Наступного дня хтось отримав за такий  показник догану, і суспільству було оголошено про 43 % виконання Угоди про асоціацію. В міністерствах десятиліттями працюють одні й  ті ж посадовці, що створили різного штибу схеми і переймаються виключно особистим збагаченням та поглибленням свого впливу і значущості. Для того щоб залишитися у владі за будь-яких змін, впроваджено механізм, який дозволяє не чіпати корпус держслужбовців взагалі (мається на увазі законодавство з питань державної служби). Але кожна нова влада порушує це і нещадно звільняє навіть держсекретарів.

Важливим напрямком діяльності, який не афішується, є доведення своєї значущості та важливості. В органах виконавчої влади багато різних груп впливу, які постійно генерують збільшення повноважень та видумування нових задач. Це призводить до необхідності їх збільшення. Якщо цьому не протидіяти, органи виконавчої влади розрослись би до непристойних розмірів. Стримуючий фактор все ж таки є. Періодично уряд затверджує граничну чисельність міністерств, яку вони не можуть перевищувати. Це рішення уряду — документ внутрішнього використання і, як правило, не оприлюднюється, адже суспільству бажано не знати дійсну чисельність держслужбовців. Як показує життя, збільшення чисельності міністерств не є  проблемою. Аналіз змін до постанови Кабінету Міністрів від 5 квітня 2014 р. № 85 (в редакції постанови № 840 Кабінету Міністрів від 21 жовтня 2015 р.) «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» свідчить про стійку тенденцію щорічного збільшення граничної чисельності. Завжди можна обґрунтувати таке збільшення, заручившись підтримкою або круговою порукою міністрів. Отже: «Я проголосую за збільшення чисельності Міністерства освіти, а міністр освіти підтримує збільшення мого міністерства». Будь-яке скорочення викликає в подальшому збільшення.

Повернімось до запропонованої постановою Кабінету Міністрів від 2 вересня 2019 р. № 829 реорганізації міністерств. Скорочені, об’єднані, наново створені міністерства з часом чекає така ж доля, як і попередні. Буде обов’язково обґрунтовано відновити скорочені, роз’єднати об’єднані й ліквідувати наново створені. Це безкінечне коло перетворень, за яке платить народ.

Крім витрат на реорганізацію перепризначення чиновників, зачищення від професійних принципових кадрів та приймання на їхні місця безвольних, некомпетентних але відданих осіб це нічого не дасть. Будуть знову сформовані міністерства з новими абревіатурами, які фактично нічим не відрізнятимуться від попередніх. Може якась оптимізація і відбудеться, але зайва пуста робота обов’язково відновиться.

Із цього можна зробити такий висновок: поки що ефективної влади у нас немає, і сама вона не спроможна себе перетворити на ефективну.

Руйнуючи систему  державних органів старого світу — світу радянського та пострадянського минулого, дуже важливо виявити, де була закладена брехня, а де правда. Наприклад, у нас дуже упереджене ставлення до існування структурних підрозділів із контролю виконавської дисципліни за наявності розгалуженої мережі начальників усіх рангів. Такі структури є у всіх міністерствах, а в Секретаріаті КМУ відповідно до статусу — цілий директорат моніторингу та контролю на чолі з генеральним директором. Чисельність його нам невідома. Це, на нашу думку, законсервований тріумф ідей картавого вождя з минулого.