Рятівне «коло» для фермерів

Цей процес мав нібито непоганий ґрунт: розпайовані землі, закони про фермерство та обслуговуючу кооперацію, лояльна риторика з боку найвищих посадовців держави — однак назвати його бурхливим чи бодай таким, що хоч якось розвивається, сьогодні ніхто не наважиться. На сьогодні маємо 1163 офіційно зареєстрованих обслуговуючих кооперативи, проте лише 520 — 550 із них реально працюють. Вартість послуг і товарів, які вони надають і виробляють, становить всього-на-всього 0,3% аграрного ВВП, тоді як у розвинутих країнах цей показник сягає 55 — 90%. Чому ж українська кооперація застряла? Науковці, експерти, громадські діячі під час дискусій пояснюють це відсутністю державної підтримки, моральною деградацією суспільства, яка призводить до тотальної недовіри, особливостями української ментальності з її патологічним індивідуалізмом, який унеможливлює будь-яке об’єднання.

Однак в Україні є приклади, які перекреслюють усі ці аргументи, крім одного: кооперативному рухові необхідна потужна фінансова підтримка з боку держави чи якихось інших джерел. Ідеться про два обслуговуючих кооперативи, створені за фінансової підтримки уряду Канади — «Зерно-БУНК» у Бобринецькому районі Кіровоградської області та «Зерновий» у Васильківському районі Дніпропетровської області. Фермери не гаяли даремно часу, що минув, а розвивали свої об’єднання. До першого з них тепер входять 34 фермерських господарства, до другого — 92, всі гуртом обробляють близько 50 тисяч гектарів угідь. У Васильківці побудовано першу чергу кооперативного елеватора ємністю 12 700 т і завершується будівництво залізничної гілки на десять вагонів. У майбутньому елеватор зможе приймати навіть маршрутний зерновий ешелон. Прикметно, що залізнична інфраструктура будується виключно за гроші фермерів, що свідчить про підвищення рівня довіри як до кооперативу в цілому, так і до кожного його члена. Фермери Кіровоградщини планують також збудувати елеватор, а тим часом за спільного фінансування фермерів і канадського проекту було придбано два сучасних зерновози, які допомагають безпосередньо контактувати з портами.

Кооперативи працюють за трьома напрямками: формування гуртових партій зерна та їх реалізація; придбання за вигідними цінами матеріально-технічних ресурсів: міндобрив, ЗЗР, насіння; консультування щодо новітніх технологій.

Як розповідає голова СОК «Зерновий», фермер Василь ЗАСУХА, початок був не дуже оптимістичний. 2013 року до кооперативу зі скрипом та оглядкою увійшли лише 14 фермерів, які обробляли 1300 га землі. Але якщо тоді за вступ доводилося агітувати і буквально панькатися з новими членами, то зараз навпаки: пасивних членів, які не користуються послугами кооперативу, виключають. Члени для галочки йому не потрібні. Нових приймають за умови, що братимуть активну участь у господарській дальності кооперативу й інвестуватимуть власні кошти в його розвиток. З кожним роком навколишні фермери дедалі більше усвідомлюють, що через кооператив сільгосппродукцію продавати набагато вигідніше, бо велика партія — це більші гроші, крім цього, гарантується виконання контракту і своєчасний розрахунок. За минулий сезон було реалізовано вісім тисяч тонн зернових та сім тисяч тонн соняшникового насіння. У розпорядженні «Зернового» є сучасне лабораторне обладнання, яке швидко й точно визначає якість зернових та олійних культур. Точні параметри, які видає лабораторія, дуже важлива річ, оскільки вони зміцнюють довіру до кооперативу. Перспектива — у розвитку власної залізничної логістики. Василь Олександрович вважає, що вона дасть змогу фермерам реалізувати зерно ще вигідніше. Кожен зможе виграти на тонні по кількасот гривень. А в тих членів, які не належать до категорії платників ПДВ, «навар» може становити навіть 500 — 600 грн/т.

На ділянці закупівель ресурсів також відбулася помітна еволюція. Якщо в перший рік роботи ледве зібрали гроші на один-єдиний вагон міндобрив, то сьогодні кооператив уже купує 20 — 25 вагонів добрив за сезон. Фермери переконалися також у перевагах постачання через кооператив насіння і ЗЗР, бо ці ресурси закуповуються великими партіями і з солідними знижками, а ще — така схема унеможливлює придбання фальсифікату. Ще один момент: якщо фермер потрапляє в критичну ситуацію, кооператив може надати йому вигідний товарний кредит. Так було, наприклад, цього року, коли внаслідок посухи чимало площ довелося пересівати. Великий кооператив приваблює консультантів від різних компаній, котрі знайомлять його учасників з новими технологіями, пропонують закласти демо-ділянки, проводять семінари та Дні Поля. Підсумок роботи за сім років такий: кооперативне об’єднання уже налічує 92 учасники із загальним земельним банком 32 тис. га. «На самому початку діяльності нашого кооперативу було дуже багато обіцянок від районних, обласних, республіканських органів влади: мовляв, починайте, а ми підставимо плече. Але, на жаль, допомоги не дочекалися. Без серйозної підтримки кооперація неможлива. Якби не було канадського проекту, то не було б і нашого кооперативу, щоправда, керівництво селища Васильківка посприяло з відведенням земельної ділянки...» — розповідає Василь Олександрович.

Завдання СОК «Зерно-БУНК», який працює на Бобринеччині Кіровоградської області, такі ж, як і в «Зернового», але його голова Сергій НІМЕНКО в розмові зі мною робить акцент на дорадництві. Колись у районному управлінні сільського господарства були фахівці за всіма напрямками, сьогодні — жодного, зауважує Сергій Іванович. Аграрні асоціації також майже не займаються консультуванням виробників, а в компаній воно має рекламний характер. Виходить, що фермер залишається сам на сам зі своїми технологічними проблемами. Проте якщо стане членом кооперативу, то відчує всебічну підтримку в їхньому розв’язанні. «Зерно-БУНК» має в штаті досвідченого агронома, котрий консультує фермерів та одноосібників щодо всіх питань технологічного ланцюжка, крім цього, фермер може скористатися кооперативною експрес-лабораторією, де можна встановити вміст поживних речовин у рослинах і на підставі цього розробити схему мінерального живлення. У свою чергу, менеджмент кооперативу забезпечує закупівлю на замовлення членів кооперативу необхідних матеріально-технічних ресурсів.

Кооператив захищає фермерів від обважувань, неточних аналізів, низькоякісних ресурсів, занижених закупівельних і завищених цін на ресурси, проте є ще низка інших ризиків, з якими селяни можуть зіткнутися в майбутньому, зокрема в питаннях оподаткування і земельної реформи. А тому їм знадобляться консультації та допомога не лише в технологічній, а й юридичній та бухгалтерській сферах. Щоби впливати на аграрну політику країни, фермери повинні становити потужну економічну силу, якої можна набути лише за допомогою кооперації, вважає Сергій Іванович.

— Обслуговуюча кооперація — це рятівний круг не лише для фермерів, а й для держави. Якщо вона думає створювати робочі місця, забезпечувати сталий розвиток сільських територій, наповнювати бюджети місцевих громад, то кращого засобу, ніж кооперація, не придумаєш, — говорить менеджер Канадського кооперативного зернового проекту Сергій КУРДИЦЬКИЙ. — Члени наших кооперативів бачать переваги в торгівлі зерном за безготівковою схемою та в отриманні статусу платника ПДВ, таким чином ми виводимо зерно із тіньового обігу. До сьогодні було багато випадків, коли малий фермер намагався продати продукцію офіційно, проте йому це не вдавалося через малий обсяг зерна чи відсутність статусу платника ПДВ або неможливість доставити продукцію до покупця, проте ми допомагаємо йому в цьому. Зважаючи на це, держава має підтримати кооперацію, але підхід до цієї допомоги має бути більш системним, а не епізодичним — мовляв, давайте сьогодні дамо грошей кому-небудь, на що-небудь. Передусім треба подумати, чого ми хочемо досягти, куди йдемо. І коли в нас сформується цілісне бачення розв’язання проблеми, тоді на його основі будемо розробляти і реалізовувати програми підтримки.

— Ви маєте на увазі досвід Канади?

— Не тільки. Ми вивчали досвід обслуговуючої кооперації різних країн світу, в тому числі не таких розвинутих, як Канада. У світі випробували багато способів підтримки кооперації, в результаті стала переважати точка зору про те, що державні структури досить погано втілюють проекти щодо її розвитку, позаяк здебільшого чиновники мало розуміються на цій сфері. Найуспішніший варіант, коли влада співпрацює в цьому питанні безпосередньо із самими кооперативами та їхніми об’єднаннями, тобто з тими, хто має практичний досвід у цій справі й зацікавлений безпосередньо в ефективному використанні коштів. Умова дуже проста: ви повинні показати, що й справді розвиваєтеся, а не закопуєте державні гроші. І якщо кооперативи демонструють прогрес, то знову одержують гроші на розвиток. У такий же спосіб працюють і з новими кооперативами: за їхній розвиток і результати роботи мають відповідати кооперативні об’єднання. За такої моделі ефективність державної підтримки набагато вища, аніж тоді, коли просто роздаються субсидії. Звісно, в Україні може бути своя специфіка підтримки. Потрібно пам’ятати й про те, що кінцева вартість об’єктів, на яких новостворені кооперативи вчаться будувати «з нуля», через незнання й помилки буде занадто високою. З таким завданням краще впораються ті кооперативи, які вже мають відповідний досвід і довели свою ефективність. Якщо таких прикладів немає, держава і донори мають їх створити, щоби одержати досвід і сприяти його поширенню.

— Як ви оцінюєте справу, яку зробили для фермерів?

— На початку в це майже ніхто не вірив, але нам вдалося об’єднати людей, здобути їхню довіру, вписатися в зерновий ринок, налагодити бізнес-зв’язки — одним словом, ми розвиваємося, маємо нові бізнес-проекти, бачимо перспективу. І головне — показуємо приклад усім фермерам і доводимо, що кооперативний бізнес у нашій країні можливий!