Бережіть собори душ своїх… Бо з усього найгіршого, що може бути в людині, душа заяча, душа раба!
Олесь Гончар, український письменник, літературний критик, громадський діяч

Шість основ «конституційного прагматизму»

або Що не так з земельною реформою Зеленського
19 лютого, 2020 - 19:05
ФОТО З АРХІВУ «Дня»

У час глобалізації та прискорення деградації природного середовища, виснаження природних ресурсів і зміни клімату, а також зростаючої потреби в продуктах харчування передові держави світу посилюють свій вплив на територіях слабших держав, скуповуючи родючі землі та джерела прісної води. В усіх випадках ці процеси призводять до зубожіння місцевого населення, послаблення економіки та обезлюднення територій, навіть втрати державності.

Разом з тим багато демократичних країн стурбовані домінуванням на їхніх територіях приватної власності на родючі землі, які можуть відчужуватися на користь громадян інших держав (іноземців). Тому відбувається пошук узаконювання механізмів вилучення їх на користь нації — із абсолютної приватної власності.

Україна сьогодні серйозно ризикує. Без справжньої земельної та інших реформ, які б цілковито і комплексно реалізували земельні алгоритми, декларованих норм Конституції України ми ризикуємо ступити на шлях, що заведе нас у прірву, з якої ми так довго і з кров’ю вибираємось.

По всій території України відбувається засилля посівів експортно-орієнтованих культур, ліквідація тваринництва, деградація та різке зниження природної родючості ґрунтів, забруднення довкілля, руйнування економічного і демографічного потенціалу сільських поселень, зубожіння населення і, як наслідок, знищення генофонду української нації... А головне — на цьому «попелищі» вилазить на авансцену підкилимна гризня за привласнення в будь-який спосіб і за будь-яку ціну побільшого шматка української землі...

Народні депутати від фракції «Слуга народу» стверджують про наявність незаконного (відсутній закон) ринку землі, який іде повним ходом (напевно — не без участі їхніх представників)... І стверджують про начебто відсутність права всіх громадян, в тому числі міських жителів на землі сільськогосподарського призначення як на природні об’єкти — основне національне багатство...

Водночас, замість того щоб припинити криміногенне свавілля, усунути злочинну діяльність із привласненням земельних ділянок і здійснити законні кроки з повноцінної імплементації чинних конституційних норм, намагаються в турборежимі легалізувати наявні правопорушення шляхом зняття фіктивного мораторію і запровадження нібито «прозорого» ринку (обігу) «прихватизованих» земель...

Отож, якщо брати до уваги лише ці аргументи, то Верховній Раді України треба негайно зняти з розгляду в другому читанні сумнівний проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» №2178-10 і зайнятися прогнозованим звершенням комплексної реформи.

Також зауважу, що незважаючи на безліч правильних, на мою думку, публічних оцінок, посилань і порад щодо виправлення наявного стану в земельних відносинах та природокористуванні, спрямованих на захист національних інтересів України, такі «рецепти» здебільшого виглядають як благі наміри «причесати» владний законопроект «про ринок землі» (фактично «про внесення змін до...»).

На жаль, такі «вболівальники» за подальшу долю української землі, як правило (свідомо чи ні), заговорюють і заколисують інформаційний простір гібридною напівправдою.

У кращому разі вони рекомендують перейняти світовий досвід інших держав, який базується на засадах контрольованості й регульованості державними органами та органами місцевого самоврядування. Передбачається, що така «ринкова» діяльність обмежуватиме максимальну площу — в «одні руки»; запобігатиме спекуляції; надаватиме можливість дрібним фермерам (фізичним особам) першочергово купувати бажану «землю» (насправді «земельні ділянки»). Також рекомендується дозволити юридичним особам набувати «землю» в «ринкову» власність — через три-чотири роки після фізичних осіб, і лише згодом (на основі бажаних результатів проведення надуманого всеукраїнського референдуму) надати право іноземцям ставати «ринковими» власниками «родючих земель» України, а фактично — «голих» земельних ділянок...

Насправді, людям, які глибше розуміють стан справ і усвідомлюють наявні проблеми та виклики для України, «балаканина» набридає... Саме для них рекомендую пізнати основні першочергові вимоги — своєрідні ази конституційного прагматизму...

По-перше. Необхідно негайно ліквідувати тотальну корупцію і навести правопорядок не лише в самих земельних відносинах і в природокористуванні, а й у законодавчих, виконавчих та судових органах, а також у різних правоохоронних і контролюючих підрозділах, що уособлюють державну владу.

По-друге. Хоч як це дивно, але слід вважати корупційною ознакою також бездіяльність вищих ешелонів влади, зокрема через уперте ігнорування чи небажання, починаючи з 28 червня 1996 року, забезпечити реалізацію прямих вимог чинних норм Конституції України, зокрема абзацу другого ст. 13 стосовно необхідності ухвалення Закону України «Про право користування природними об’єктами права власності Українського народу», оскільки — ні уряди, ні — народні депутати, ні — гаранти не спромагалися до цього часу розробити такий проект і ухвалити його як закон до неухильного виконання. Адже саме ця ключова вимога «лише користуватися» природними об’єктами права власності народу як чужим ресурсом (власністю) і непозиченим капіталом української нації, унеможливлює будь-кому, крім громадян України, володіти і розпоряджатись землею та її природними ресурсами — в межах території нашої держави.

Така бездіяльність органів влади нівелює (викрадає) конституційне право власності Українського народу на своє основне національне багатство, а значить, позбавляє громадян упродовж чверті століття одержувати адекватні доходи (прибутки), руйнуючи економічні основи державотворення.

По-третє. Дійшло до того, що окремі владні мужі, котрі присягали неухильно дотримуватися чинних норм Основного закону України як норм прямої дії і законів, прийнятих в їхній розвиток, продовжують нехтувати ба навіть перекручувати саму сутність декларованих конституційних земельних норм, які, на відміну від інших держав, містять безпрецедентне право — не лише власності Українського народу на природні об’єкти, а й також реалізувати унікальні механізми щодо набуття, реалізації і захисту прав усіх суб’єктів права власності на земельні ділянки та господарювання в їхніх межах, соціальну спрямованість економіки тощо. Про ці та інші вимоги детальніше в статті «Як стати власником? Покрокова інструкція» (газета «День» № 4 за 14 січня 2020 р.).

По-четверте. Важливою і невідкладною вимогою до практичної реалізації наведених та інших чинних норм є адресне розмежування конституційного права власності «на землю» — на два різних «об’єкти» і — на відповідно різні «суб’єкти» такого права, а саме:

•  на землю та її природні ресурси (надра, ґрунти, ліси, повітряний простір, водні та інші ресурси) як на природні об’єкти права власності Українського народу (всіх громадян — національний суб’єкт) — основне національне багатство, яке перебуває під особливою охороною держави і є головним природним (земельним) капіталом нації (усі категорії земель) та яке — не може бути предметом купівлі-продажу і не підлягає відчуженню будь-ким, на користь будь-кого і в будь-який спосіб;

•  на земельні ділянки (межі) як на об’єкти цивільних прав, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб чи держави (рівноправні суб’єкти) і є земельним капіталом їхніх власників, проте, навпаки, можуть бути предметом купівлі-продажу, оренди, застави тощо.

Такі суб’єкти — будь-які власники «голих» земельних ділянок (меж) як об’єктів цивільних прав, включаючи всі юридичні особи (агрохолдинги і банки — також), комунальні чи державні підприємства, не можуть конкурувати з Українським народом — усіма громадянами України, що є загальнонаціональним суб’єктом права власності природних об’єктів — основного національного багатства. Тому лише земельні ділянки як об’єкти нерухомого майна можуть набувати ринкової ціни, що корелюється з вартісними величинами природних об’єктів і з іншими чинниками.

Це означає, що будь-які власники «голої» земельної ділянки (межі) можуть претендувати лише на свою частку прибутку (ринкову ціну) — у разі продажу (відчуження) її, чи на відповідну орендну плату — у разі здачі (одержання) її (ділянки) в оренду.

Водночас власник (Український народ) природних об’єктів, які перебувають у межах такої ділянки, має одержувати свою частку (величину) у вигляді податку (ренти), розмір якого (якої) залежить від величини (розміру) вартісної складової таких об’єктів, що задіяні в господарську діяльність (природокористування) і трансформуються в невід’ємну складову одержаної продукції (продукту) та реалізованої за ринковими цінами.

Очевидною і логічною є також аксіома, за якою умовно-абсолютна вартість одиниці площі «землі» в Україні, яку можна прирівнювати до відповідно-загальної ціни (вартості) в країнах Європи, складається із двох окреслених вище величин, що належать їхнім уособленим різним власникам.

Доречно знати, що такі вимоги — вже частково внормовані в другому і третьому розділах Земельного кодексу України, а також розмежовані (пошарово) на різні об’єкти права власності (на природні об’єкти, в тому числі виділено окремим шаром «ґрунти», а також на земельні ділянки (межі) як об’єкти нерухомого майна) — на Публічній кадастровій мапі України.

На жаль, відповідні дані та реєстри про юридичні права, економічні, екологічні та інші властивості й особливості всіх природних об’єктів загальнонаціональної власності — до Публічної кадастрової мапи поки що не занесені. Земельні паї, які визначалися теоретично в камеральних умовах, і в такий спосіб накладалися їхні (паїв) межі на природні ландшафти, внаслідок чого штучно ділилися цілісні поля на парцели, також залишаються невпорядкованими. Тому, допоки не буде виконано (виправлено) ці надвагомі завдання, будь-яка розмова про «ринок землі» є нелогічною, передчасною і протиправною.

При цьому надважливо знати, що специфіка врегулювання даної проблеми і територіально-ландшафтна особливість потребують насамперед сертифікації природних об’єктів за їхнім цільовим функціональним призначенням у межах відповідної категорії земель і трансформації (упорядкування) меж земельних ділянок, особливо паїв, — у компактні господарські структури за напрямком природокористування, в тому числі в компактні господарства фермерського та іншого типів. Про це та інше — більш предметно у статтях: «Освоєння «цілини» (газета «День» № 205 за 13 листопада 2018 р.) і «Земельна реформа — це не ринок паїв...» (газета «День» № 220 за 4 грудня 2018 р.).

По-п’яте. Важливо усвідомити, що «вартісна частка природних об’єктів не може бути меншою від вартісної частки відповідної земельної ділянки (межі)», що стає дієвим інструментом регуляторної політики держави. Зокрема, доведено, що ці частки в абсолютній вартості ріллі середньої якості й продуктивності в Україні мають таке співвідношення: 0,65 — природні об’єкти (основне національне багатство) і 0,35 — земельна ділянка як нерухомість.

За нашими розрахунками, умовно-абсолютної вартість одного гектара ріллі середньої якості й продуктивності в Україні як господарської одиниці на кінець 2015 р. становила 2934 євро/га (1907 євро/га (0,65) + 1027 євро/га (0,35)), а на час виконання основного обсягу програми звершення земельної реформи в Україні як нової парадигми (перший етап) — зросте до 6412 євро/га (4169 євро/га (0,65) + 2243 євро/га (0,35)), рис. 1.

Як бачимо, «голий» власник земельної ділянки (включно з будь-якою юридичною особою, комунальним чи державним підприємством) має право лише на свою частку (0,35) розміром — 1027 євро за кожен гектар (у нашому прикладі), а власник-господар оперуватиме умовно-абсолютною вартістю землекористування в розмірі — 2934 євро за кожен гектар як господарської одиниці, сплачуючи лише єдиний земельний податок (ренту) за користування наявними природними об’єктами із розрахунку вартісної частки (0,65) розміром — 1907 євро за кожен гектар використовуваної площі (у нашому прикладі).

Отже, лише за наявності власника-господаря як законного раціонального і дбайливого користувача природних об’єктів, який мудро капіталізуватиме всі чинники господарської діяльності й одержуватиме продукцію (продукти) з високою доданою вартістю, вартість такого землекористування, за нашими прогнозами, зросте на першому етапі до 6412 євро на кожен гектар, корелюючи також вартісні частки «голої» земельної ділянки, природних об’єктів та інших чинників.

Саме цього до цього прагнуть справжні українські фермери. І саме цю вимогу задекларовано в Конституції України (абзац четвертий ст. 13): «Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки» як ключовий пріоритет діяльності держави, що має стати центральною формулою й водночас інструментом у досягненні мети і завдань справжнього реформування земельних та аграрних відносин в Україні.

Така справедлива «арифметика» і реальні конституційні кроки — в порох розбивають надумані аргументи й відверту брехню про начебто головні заслуги «голого» але «прозорого» ринку «землі».

По-шосте. Усім нам треба негайно ставати повноправними громадянами України, а не просто «населенням» — загальнонаціональним суб’єктом власності. Прискорення цьому має скласти беззастережне внесення оригінальних даних про кожного з нас (від народження до смерті) в національну реєстраційну базу громадянства (замість приблизного «перепису населення»), де автоматично і синхронно заноситиметься в земельно-реєстраційну кадастрову (геоінформаційну) систему відповідна інформація як про повноправного суб’єкта-співвласника землі та її природних ресурсів — свого основного національного багатства, яке не лише де-юре, а й де-факто перебуватиме під особливою охороною держави.

Весь цей незамінний капітал нації, в тому числі особливі відтворювані ресурси «ґрунти», генеруватиме, в процесі їх використання, непозичені надходження до загальнонаціональної земельної установи (Національної земельної комори України), створеної на кшталт Національного банку України. Частина цих коштів надходитиме щомісяця на особисті рахунки кожного громадянина України. Параметри надходжень частково висвітлено в статті «Українське... «ЕЛЬДОРАДО» (газета «День» № 160-161 за 7—8 вересня 2018 р.).

Сподіваюся, що таке справедливе і конституційно вмотивоване право на своєрідний «економічний паспорт» почне працювати реально і слугуватиме лише громадянам України, котрі не матимуть будь-якого іншого громадянства.

Олександер КОВАЛІВ, доктор економічних наук
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ