Суспільство без віри і любові втрачає здатність розрізняти добро і зло
Євген Сверстюк, український літературний критик, есеїст, поет, мислитель, філософ

Шулерство та COVID-19

Рішення, що ухвалюються владою, нагадують тактичні, «пожежні» кроки
29 жовтня, 2020 - 19:40
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Держава Україна стрімко втрачає важелі впливу на поширення короновірусної хвороби. Фактично, безпечних місць вже не залишилося. Значною мірою тому сприяла безвідповідальна поведінка її громадян — маска на бороді в громадських місцях та, подекуди, агресивне несприйняття зауважень стосовно соціальної відповідальності. Осінь все розставляє на свої місця — дуже жорстоко. На жаль, жодних підстав для покращення ситуації поки що немає — ми проходимо через те, чому частково сприяли самі. Але ж є держава, яка б мала дивитися далі, ніж пересічний громадянин, та заздалегідь готуватися до загроз що насуваються. І вона відреагувала — питання як.

17 вересня 2020 р. Міністерство охорони здоров`я України (далі — МОЗ) видало наказ № 2122 «Про внесення змін до Стандартів медичної допомоги «Короновірусна хороба COVID-19»», який багато що пояснює. От тільки чи сприяє він, як зазначено, «оптимізації заходів щодо недопущення поширення на території України випадків захворювань спричинених коронавірусом SARS-CoV-2»?

Спробую проаналізувати на прикладі своєї ковід-хвороби що триває та організаційно-правових питань, які виникли при цьому. Отже, за поширення вірусу дуже важливо зменшити кількість контактних осіб. За наказом такими вважається люди, які мали контакти з іншою особою з встановленим діагнозом COVID-19. До цього висновку ніхто контактною особою не є, а обмежувальні заходи, передбачені в подібних випадках, не застосовуються. Найбільший серед них — 14-денна самоізоляція за лікарняним або ж дистанційна робота вдома (якщо умови дозволяють).

Для гальмування поширення вірусу дуже важлива рання діагностика зараження та наступна адміністративна реакція керівників підприємств, установ, закладів. Діагностика може здійснюватися двома засобами: за допомогою підтвердження лабораторного тестування або ж клінічно, епідеміологічно. Увага питання — чи потрапляє другий випадок до статистики виявлених випадків зараження? Чи завжди лікарі, без тесту, ставлять діагноз COVID-19, ґрунтуючись на клінічних проявах хвороби? На власному досвіді зазначу: з шести співробітників нашого навчального закладу, які мали відповідні клінічні прояви, поставили діагноз двом — лише тим, хто здав тест. Пропорція 1 до 3. Якщо уявити собі, що саме так працює система діагностування держави в цілому, то 7 тис. щоденних заражень треба множити на три. Отже — 21 тис.

Питання як добитися (саме так!) державного ПЛР-тестування — окрема та дуже сумна історія. Виявляється, підвищення температури, втрати запахів та інших відомих симптомів недостатньо. Бажано (!), аби у вас була підозра на пневмонію. Тоді вас сімейний лікар, після прискіпливої розмови, запише у чергу. І добре, якщо це буде пару днів — можете й тиждень чекати. Здавати тест із підозрою на короновірус ви поїдете в громадському транспорті на цілком законних підставах — діагноз поки що не встановлено, а ніяких превентивних умов держава для вас не забезпечує. Принагідно заразите ще кількох земляків. Потім треба дочекатися результатів тесту. Добре, якщо день — два. Скажімо, пацієнтка з райцентру із двосторонньою пневмонією здала тест у середу, а результати отримає в понеділок — 2 листопада.

Нагадаю, що весь цей час ніхто з ваших колег контактною особою не вважатиметься й ходитиме на роботу так, начеб то нічого не сталося, наражаючи на небезпеку себе та інших. Відповідно жодних спеціальних зобов’язань стосовно них МОЗ не матиме, тести не робитиме. Та й потім, якщо температури немає, то чекайте. Якщо з`явиться — хіба що тоді. В чергу. Правда, добре придумано? Пацієнти весь цей час перебуватимуть у полоні здогадок, а лікуватимуть їх, скоріш за все, як за COVID-19. Одне втішає — офіційна статистика виглядатиме трохи менш жахливо.

Протягом перебігу хвороби вам доведеться час від часу відвідувати лікаря, здавати аналізи, купувати ліки та харчі. Стосовно останніх — можна попросити друзів та сусідів, а от медична складова — то лише особисто. Тож знову виникає питання громадського транспорту (або ви весь час ходитеме пішки), а водночас — стояння в чергах. Разом із здоровими людьми. А що? Таке враження, що той, хто писав вищезгаданий наказ МОЗ уявлення не має про цю складову — вона геть не врахована. Між іншим, результати аналізів (крім тестів) в електронному варіанті вам не пришлють. Виявляється — на початку ХХІ ст. в поліклініці такої послуги немає! Але ж створити її — справа кількох місяців. Хто про що думав? Тож відвідаєте поліклініку вдруге та втретє, створивши додаткове навантаження для себе та ризики для оточуючих.

З одужанням також все непросто. Критерієм для  завершення  амбулаторно-поліклінічного  лікування є, зокрема, «відсутність  клінічних  проявів  гострого  респіраторного  захворювання протягом 3 днів рахуючи з  10 дня  від дати появи симптомів без  лабораторного обстеження аби від взяття матеріалу.

На практиці це означає, що на повторний ПЛР-тест сімейний лікар не направляє — він факультативний, тож заявки державні лабораторії не прийматимуть. Хоча, начеб то, можливість і не виключається. За таких умов достатньо суб`єктивного рішення сімейного лікаря (під його особисту відповідальність) — і будь ласка, до трудового колективу. Навіть якщо це навчальний заклад або будь-яка інша установа, де працює багато людей. Що це може означати на моєму прикладі: за умови температури в межах 36.5 — 36.9 протягом трьох днів повторний тест, зроблений на одинадцятий день після першого, показав позитивний результат. Тест, зрозуміло, робився за власні кошти. Без нього, за методикою МОЗ, можна було йти на роботу та заражати інших. МОЗ у своєму розумі? Тобто діюча система не те щоб, не сприяє обмеженню поширення короновірусу, а навпаки — стимулює.

Чому так сталося. Весняний карантин дав нам час для реакції та підготовки до наступної, очевидної вже тоді хвилі короновірусу. У березні — травні, можливо, жорстко, по-поліцейські, але була зроблена дуже корисна справа. За що варто подякувати — поза політичними чи особистими симпатіями. Але після цього виграшу центральна влада розслабилася — начебто нічого страшного не сталося. Надалі ми спостерігали дуже дивні, несистемні рішення, коли цільові кошти перенаправлялися на інші потреби — капітальний ремонт доріг та інші важливі, потрібні за звичайної обстановки інфраструктурні завдання. Замість того, аби скористатися передишкою (заодно — нагодою) та модернізувати матеріально-технічну базу системи охорони здоров`я. Це звичайна логістика, що будується на прийнятті того чи іншого сценарію розвитку подій. Далі під обраний сценарій робляться розрахунки та вкладаються ресурси — в лабораторії, поліклініки, лікарні, закупку для них обладнання, ремонти приміщень, зрештою — зарплати фахівців, які, з огляду на ризики, мали б зрости в рази. Той, хто працює, має добре розуміти за що він працює.

Під час калькуляції можна помилитися, але за такого підходу, відомого як стратегічне планування, кінцевий результат все одно буде краще базового (за останнього все йде як іде). Натомість державна система тестування восени провалилася — попри нарощування обсягів їх надалі не вистачає. За такі арифметичні помилки в школі та університеті учням і студентам ставлять двійку або кіл. Показово, що на цьому тлі розквітла платна послуга ПЛР-тестування — виявляється, тут із тестами все гаразд, лише давай гроші (а що робити? чекати?). У цій сфері виник та успішно розвивається бізнес. Він доповнюється супутніми послугами — платною комп`ютерною томографією, ліками, які громадяни купують за власні гроші. На лікувальний курс — в середньому від 20 до 50 тис. грн. Кому як поталанить.

На такому тлі мілашні брифінги в МОЗ викликають хіба що огиду. Фактично, діюча в Україні система діагностики захворюваності на COVID-19 та наступного лікування — шулерство держави стосовно її громадян. Рішення що ухвалюються нагадують тактичні, «пожежні» кроки. Скажімо, на місця перерахували гроші на кисень — і робіть що хочете за умов його дефіциту та обмеженого часу. А літом не можна було? Чи хтось чогось не розумів?

На тлі такого провалу публічного управління у сфері охорони здоров`я зимою може виникнути ситуація, коли держава розпишеться у своїй неспроможності, тож допомагатимемо один одному. Деяку інформаційну підготовку ми вже чуємо.

Володимир БОЙКО, Чернігів
Газета: 
Рубрика: