Історія – скарбниця наших діянь, свідок минулого, приклад і повчання для сьогодення, застереження для майбутнього
Мігель де Сервантес Сааведра, іспанський новеліст, драматург і поет, класик світової літератури

Спасителі чи губителі

Чому агрохолдинги називають «повільними вбивцями» українських сіл та настільки це твердження виправдане?
21 лютого, 2019 - 10:26

Нещодавно радник міністра внутрішніх справ Михайло Апостол висловив у Facеbook думку про те, чому вимирають українські села, опосередковано вказавши головну причину: «Дві цифри про агрохолдинги: в середньому на один агрохолдинг припадає 35 сіл, на землях яких вони господарюють, а також на 100 га ріллі припадає 0,1 працюючий, або одна людина на 1000 гектарів. Про сплату акумульованих податків, у розрахунку на 1 га ріллі, рука не піднімається писати. Чому пустіють і вимирають села, надіюсь, не потрібно пояснювати...». Його допис спричинив жваву дискусію, бо направду українське село здавна живе з землі. Але тепер виходить так, що земля родить, — даруючи рекордні врожаї орендарям, а села продовжують вимирати й занепадати.

За даними Міністерства аграрної політики і продовольства, українські аграрії минулого року намолотили рекордні 70 млн тонн зернових, що на 4 млн тонн більше, ніж у попередній рік. Рекордним був урожай кукурудзи — 35,5 млн тонн, соняшнику — 13,7 млн тонн і сої — 4,4 млн тонн. Найвищу врожайність показали Черкаська (72,8 центнера з гектара), Вінницька (71,3 ц/га) і Хмельницька (71,6 ц/га) області. Через це за прогнозами експорт зернових зросте: за період 2018—2019 маркетингового року (липень 2018 — червень 2019) він становитиме 47,2 млн тонн проти 39,9 млн тонн попереднього періоду. Тобто аграрії заробляють, але який зиск із цього отримали селяни?

«ТИСЯЧУ ГА ОБРОБЛЯЄ 23 ОСОБИ»

Гарантована винагорода на сьогодні — це плата за оренду землі, тобто пай, кажуть у прес-службі департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької ОДА. На Вінниччині за оренду земельних паїв у 2018 році виплачено орендодавцям орієнтовно 3,4 млрд грн. Загальна кількість укладених договорів «пайовиків» становить 439 754 особи. Середня вартість паю дорівнює 7,7 тисячі грн (це удвічі більше, ніж було ще два роки тому) і становить 9% від нормативної грошової оцінки землі. А в окремих підприємствах ця ставка сягає 15% і більше, що створює конкуренцію серед орендарів на ринку.

«Загалом у області площа сільськогосподарських угідь становить 2014 тисяч га, з них 1725 тисяч га — це рілля, тобто площа, яка підлягає обробітку. За даними органів статистики, в сільському господарстві господарюють 2593 сільськогосподарських підприємства (з них 400 — це господарські товариства, 194 — приватні підприємства, 1925 — фермерські господарства, 25 — виробничі кооперативи, 8 — державних підприємств, 41 — підприємство інших форм господарювання). Окрім того, діє 277 тисяч особистих селянських господарств. Працює в сільському господарстві 29 тисяч осіб — це виходить, що тисячу гектарів землі, що належить сільськогосподарським підприємствам, обробляє 23 особи», — повідомили в департаменті. В сільському господарстві області співіснують різні організаційні структури, в тому числі й агрохолдинги, і фермери. Говорити про них як про альтернативні чи взаємовиключні не доводиться.

«ЗАРОБІТОК НА МАСШТАБАХ»

Утім, думка, що потужні орендарі-чужинці шкідливі й по-хижацькому експлуатують природні ресурси, попутно знищуючи село, стає дедалі популярнішою серед селян. Вони називають агрохолдинги «повільними вбивцями» українських сіл, звинувачують у тому, що не дбають про соціальну сферу, руйнують дороги, не забезпечують місцеве населення роботою, працюють за бригадним принципом задля власного збагачення: засіяв — зібрав — поїхав — продав — пропав. Тобто їх цікавить лише земля, а люди з їхніми дріб’язковими клопотами — це питання десяте. Богдан Кобринський під вище згаданим дописом взагалі висловив думку, що агрохолдинги не лише знищують українське село, а й отруюють українські ґрунти.

«Агрохолдинги треба ліквідувати. В нас мінус 6,35 млн населення щорічно, до 2050 року такими темпами буде всього 1,5 млн, це перше. Де переробка, це друге. Данія з одного мільйона га отримує 80 мільярдів доларів, ми 300 мільйонів доларів, — коментує користувач. — Агрохолдинги — тільки з технологією, без майбутнього. З європейською технікою, розробленою під піщаногалькові ґрунти й отрутою. Це заробіток на масштабах, на обороті 70 мільйонів тонн зібрали, 60% через неправильне сушіння вкривається грибком, до Африки довести не можуть. Це відмивка ПДВ. Скільки держава й фермери мають прибутку? Скільки шкоди чорноземам? Де гусенична резинова техніка? Що буде з землею?».

«ЗЕМЛЯ — ЯК ЛЮДИНА»

Насправді нові технології і рекордні врожаї землі не шкодять, запевняє головний інженер вінницької філії ДУ «Інститут охорони ґрунтів України» Леонід НАКОНЕЧНИЙ, принаймні на сьогодні значних змін не виявлено. Ґрунтовий покрив Вінниччини добре забезпечений елементами живлення, маючи середні та підвищені показники фосфору, підвищені й високі калію та мікроелементів. Але головна проблема при нинішньому обробітку землі — це внесення великої кількості мінеральних добрив, які за своїми властивостями підкислюють ґрунтовий розчин і спричиняють високу кислотність ґрунтів. А це вже шкодить рослинам. Не всі вони полюбляють кисле середовище ґрунтового розчину.

«Держава забула про хімічну меліорацію ґрунтів. Вона роздала землю і думає, що власники — це агрохіміки — «лікарі землі», які знають специфіку догляду за ґрунтами. Але це не так! Востаннє в межах державної програми масштабну хімічну меліорацію проводили ще в 2005 році, з того часу вапняковий матеріал для погашення кислотності вноситься лише на певних територіях, передусім на тих площах, де мають вирощувати цукрові буряки, — розповідає інженер. — Земля — як людина, за нею також треба доглядати, піклуватися й лікувати. Цим переймаються не всі. В посушливих районах України потрібно залишати «чорний пар» — поле на відпочинок, щоб земля відновилася і наситилася елементами живлення та вологою. Цього вже не роблять, бо це економічно не вигідно. Ґрунти від цього не страждають, але якщо власник не дотримує еколого-економічного обґрунтування сівозміни, то їх фізико-хімічний стан погіршується — акумулюються хвороби та шкідники, а також порушується баланс поживних речовин. Кожен власник має пам’ятати: не можна побудувати здорову економіку, здорове життя на хворій землі. Якщо хвора земля — отже, хворе суспільство, яке нею володіє».

«ЗЕМЕЛЬНИЙ БАНК ЯК РЕГУЛЯТОР»

Заслужений працівник сільського господарства України, директор Вінницької філії ДУ «Інститут охорони ґрунтів України» Василь ПАСІЧНЯК, резюмуючи, каже, що звинувачувати в усіх бідах потужні аграрні компанії не варто. Вони точно не одні «повільні вбивці» українського села, бо в їхніх руках зосереджена чверть землі, решта — обробляють фермери і малі сільгоспвиробники. Тому говорити про тотальну монополізацію ринку не можна. Більше того, не треба ділити всіх, хто працює на землі, на хороших і поганих. Серед агрохолдингів і серед фермерів є як порядні власники, які розвивають соціальну сферу й інфраструктуру населених пунктів, так і «бізнесмени».

«Річ у тім, що політичні розбірки довкола землі, домовленості «під килимом» призвели до того, що в Україні утворився нелегальний земельний ринок. Паї скуповують у різний спосіб, бо сьогодні вже пішла друга чи третя хвиля спадкоємців — дітей тих, хто отримував паї, й вони їм не потрібні, бо живуть у містах і ніколи не стануть фермерами. Держава імітує свою владу над українським селянином, у якого забрали вибір розпоряджатися своєю землею: продати, віддати в оренду чи обробляти самостійно. І це ні до чого доброго не приведе, — підсумовує Василь Іванович. — Земля — це товар, товар має приносити заробіток. Люди це розуміють і шукають шлях, щоб заробити. Держава мусить створити національний земельний банк як регулятор. Вона скуповуватиме землю в людей, яка їм не потрібна, і здаватиме в оренду під певні зобов’язання в тому числі й з погляду розвитку сільських територій, створення робочих місць.

Але треба врахувати, що ціна на землю має бути ринковою при продажу, а не нормативною — в тисячу доларів за гектар. А плата за оренду має залежати від прибутку орендаря. В Канаді, наприклад, на оплату оренди витрачається 40—45% вирощеного врожаю, у Франції — до 1/3 врожаю, а в нас? Люди отримують на пай п’яту частину від того, що заробив на їхній землі орендар. Уже сьогодні українські експерти озвучують, що за приблизними розрахунками через занижений розмір орендної плати бюджети різних рівнів, передусім сільські, щороку втрачають понад 1 млрд грн».

Василь Пасічняк додає: якщо держава не приділить увагу земельній політиці сьогодні, то завтра вона не зможе управляти земельними процесами, бо випадки тіньових оборудок із нелегального продажу збільшуються — земля просто вийде з-під державного впливу, про контроль уже ніхто й не каже. І на завершення наводить цитату академіка Тімірязєва: «Володіння землею — не право лише чи привілей, а важкий обов’язок, який загрожує відповідальністю перед судом нащадків».

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments