Стратегія безвиході поведінки на землі

Країни світу розвиваються згідно з накресленими ними стратегічними планами, які передбачають майбутній соціально-економічний розвиток. Досягнення такого бажаного майбутнього повинно бути забезпеченим за рахунок найбільш ефективного використання обмежених ресурсів. При цьому процес планування розглядають як упорядковану в часі послідовність подій організаційного характеру на шляху досягнення бажаного майбутнього стану економіки або окремих його галузей. Причому встановлення узагальненого для країни найбільш бажаного результату ґрунтується на обговоренні проблем і досягненні компромісів між різними групами населення щодо встановлення пріоритетів, етапності, способах і найбільш ефективного використання обмежених ресурсів, включаючи в першу чергу          — трудові. Завдання чиновників           — сприяти досягненню стратегічної мети і своєчасно вносити необхідні корективи при зміні обставин.

У глобалізованому світі завданням кожної країни є завоювання (або добровільна відмова) та прийняття найбільш сприятливого стану в світовому розподілі праці з максимальною зайнятістю власного населення. Це стосується також України, яка, наприклад, більшу частку обсягів виробленого зерна експортує в інші країни світу.

Спробуємо оцінити, як існуючий міжнародний розподіл праці впливає на стратегічні плани країн світу щодо розвитку сільського господарства, а саме: прибутковість діяльності, екологію та зайнятість населення. Для цього розглянемо додану таблицю.

Відповідно до даних таблиці, Україна на найкращих землях світу зорієнтована на дивну стратегію — виробляти екстенсивні сільськогосподарські культури (зернові й олійні культури) та максимальні їх обсяги експортувати.

Причому аграрні чиновники невпинно заявляють про стратегічний напрям України — довести виробництво зерна до 100 млн тонн, або майже подвоїти порівняно із досягнутим рівнем. Поки що в.о.міністра аграрної політики звітує: «Цьогоріч, урожай зерна може сягнути рекордних 68 млн тонн. Разом з цим, експорт зерна в сезоні 2018/19 років може становити рекордні 47 млн тонн». Така радісна для профільного міністерства стратегія має неочікувані для чиновників економіко-екологічні результати: 34 країни, які імпортують 2,5—7 тонн зерна в розрахунку на 1             га ріллі та витрачають його на корм тваринам у 1,3—6,6 разів більше, ніж виробляють, мають в першу чергу в 7,5—17,5 разів вищу щільність умовних тварин на одиницю орної землі, ніж в Україні. Така насиченість площ землі тваринництвом у цих країнах могла відбутися за відмови від виробництва зернових культур (виробляється зерна на 1    жителя в 37 разів менше, ніж в Україні) з одночасним збільшенням виробництва інтенсивних сільськогосподарських культур — овочів, плодів, ягід, насіння картоплі, овочевих культур і квітів тощо.

Результат структурних змін неймовірний: у розрахунку на 1 га ріллі ці країни експортують молока і м’яса в 60—250 разів більше, а загальна сума експорту сільськогосподарської продукції — у 10—40 разів вища, ніж в Україні. При цьому з експортом зернових й олійних культур (включаючи побічну продукцію, яку спалюємо або експортуємо в пелетах) Україна експортує 50 кг поживних речовин (NPK) на суму 16,5 млрд грн із 33 млн га ріллі, а до країн-імпортерів надходить 170—450          кг NPK у розрахунку на 1 га ріллі.

І ще один негативний результат прийнятого міжнародного розподілу праці — затрати праці в тваринництві в розрахунку на 1 га ріллі, які розраховані для країн світу за трудомісткістю виробництва в Україні, у 82 країнах світу в 5—18 разів вищі, ніж в Україні. Тобто, зайнятість у тваринництві тільки за рахунок високої щільності умовних тварин у розрахунку на 1 га ріллі (без урахування рівня продуктивності праці) в Україні в 5—18 разів нижча, ніж у 82 країнах-імпортерах зерна. Такий порівняльний аналіз показує, що Україна катастрофічно відстає за ефективністю використання землі від більшості країн світу. Водночас дивними є заяви наших аграрних керманичів, що Україна годує 300 млн і може нагодувати до 1 млрд жителів планети. Якщо досягнемо бажаного обсягу виробництва зерна — 100 млн тонн, то додаткові обсяги його експорту не змінять ситуації в економічному стані сільськогосподарських підприємств, а поголів’я великої рогатої худоби, що в 2017 р. порівняно із 1990           р. скоротилося в 7         разів, буде й надалі скорочуватися. Тим паче що 72 країни світу (включаючи Україну), які в основному експортують зерно й витрачають його на корм менше ніж 35% порівняно з валовим виробництвом, одержують мізерні суми від експорту сільськогосподарської продукції. Відповідно до розвинених країн світу додатково будуть імпортувати з України 40 млн тонн зерна, що надасть їм можливість ще у більшій ступені зменшити площі під зерновими культурами, додатково наростити виробництво продукції тваринництва і збільшити експорт сільськогосподарської продукції та доходність землі.

Що ж з цього трагічного для села приводу кажуть наші економісти або інші «мудреці», які всіх повчають, що і як робити Україні? Ось, наприклад, економіст Олександр Охріменко робить такий висновок, що «сільське господарство активно розвивається, незважаючи на кризу в країні та відсутність ринку землі... Якщо буде запущено ринок сільськогосподарської землі, можна сміливо очікувати зростання частки сільського господарства до 15%, а може, навіть до 20% ВВП України. І тепер можна аграрний бізнес назвати головним драйвером економіки України. Завжди є надія на те, що хороший врожай зернових в Україні допоможе і нашому експорту, і нашому бізнесу... Тому — веде далі Охріменко, — Україні необхідно терміново слідом за сільгоспсектором підтягувати й інші сфери». Зробимо щодо цього деякі зауваження. Невже треба підтягувати інші галузі до сільгоспсектору? Це що, і в інших галузях добитися порівняно із 1991 р. 10-кратного скорочення працівників і досягти найнижчої у світі ефективності використання земельних ресурсів? За рахунок лише виробництва і експорту зернових й олійних культур Україна сягнула свого максимуму в експортній діяльності. Тобто зростання частки ВВП України за рахунок сільського господарства може бути за умови, що промисловість зовсім перестане існувати. Наприклад, 2016   р. в Україні сума експорту з національної економіки до експорту сільського господарства складала 5,5 раза, а в групах країн, які імпортують зерно і шроти олійних культур, — 11—17 разів або в 2—3               рази більше, ніж в Україні. І це показники країн-імпортерів зерна, які експортують сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки в розрахунку на 1 га ріллі у 5—40 разів більше, ніж Україна. Ще один економіст, але вже лондонського Центру економічних та бізнесових досліджень (Cebr), Павло Шах стверджує, що аграрний сектор локомотив «зростання економіки України. Запорука його розвитку — скасування мораторію на продаж землі». І якщо мораторій на продаж землі в Україні «буде скасовано, то це могло б повернути зростання в аграрному секторі впродовж найближчих кількох років». А що буде із жителями сіл? Такі висновки можливого ривка у розвитку сільського господарства України після зняття мораторію на продаж землі можна прочитати та почути від безлічі українських і зарубіжних «доброзичливих мудреців».

Україну ведуть до соціально-економічної катастрофи — повного безробіття, остаточного знищення сільських поселень з наслідками, які важко озвучувати. Звідси такий основний висновок         — прийнята стратегія щодо нарощування виробництва та експорту зернових й олійних культур продовжує негативну тенденцію, а саме: катастрофічне відставання України від інших країн за ефективністю використання землі та практично масовим безробіттям на селі. Адже із-за зернової спеціалізації зайнятість населення в сільському господарстві порівняно із 1990 р. уже скоротилася більше як у 10 разів, а нарощування виробництва зерна цю проблему ще більше загострить (експорт кожного наступного 1 млн тонн зерна     — це додатково 70 тис. нових безробітних селян).

Чи думає Україна змінити стратегію, яка показала б шлях до щасливого майбутнього для всього населення, чи буде й надалі рухатися  в глухий кут — на найкращих землях виробляти найменш прибуткові і практично без затрат праці сільськогосподарські культури. Ні. Існуючим шляхом Україна стійко й незмінно рухається вже 28 років поспіль. Щоб щось змінити, треба починати думати. І, на жаль, Україна прискорює реалізацію стратегії, кінцевий результат якої вже є, а в майбутньому, буде ще більш трагічним для села і, мабуть, для всієї України. Тому найближчим часом передбачається в портах Одеси наростити потужності зернових портових терміналів більш ніж в 50 млн тонн на рік в умовах, коли ще в 2017 р. їхні потужності в Україні (майже 61 млн тонн) на 50% перевищують реальні обсяги перевалки зернових вантажів.

За останній місяць нові плани наростити потужності елеваторів із відповідним експортом українського зерна понад досягнутого рівня (2 млн тонн зерна за рік) озвучені під час зустрічі Президента Петра Порошенка та голови наглядової ради нідерландської компанії Louis Dreyfus Company (LDC) Маргарита Луї-Дрейфус.

Також українська компанія ViOil (виробник і експортер олії) підписала договір про співпрацю з китайською корпорацією COFCO International (виробник, переробник і трейдер) з метою розширити можливості          — збільшити обсяги експорту та посилити позиції ViOil не тільки на китайському, а й на міжнародному ринку.

На завершення нагадаємо про місію аграрного сектору, яка озвучена Міністерством аграрної політики та продовольства в проекті Стратегії розвитку аграрного сектору економіки, — «стабільне забезпечення населення країни якісним, безпечним, доступним продовольством та активна участь у розв»язанні світової проблеми голоду». У той час як 80—90% населення не споживає до норми молочних і м’ясних продуктів стратегія віддзеркалюється як сприяння голоду. Однак, мабуть, така стратегія виконується: поставляємо ресурси, а 82 країни  — імпортери зерна та шротів олійних культур експортували у 2016 р. продукції тваринництва на астрономічну суму: молочних продуктів — на 46 млрд дол. США (73,3% від світових обсягів), м’ясних продуктів — на 70 млрд дол. США (58,4% від світових обсягів), а Україна — лише на 0,27 млрд дол. США. Як довго може тривати така негативна для України стратегія?