У режимі недовіри

Прем’єр-міністр України Микола Азаров на засіданні Кабміну в середу вирішив поділитися з колегами враженнями від відвідин широко розрекламованого «єдиного вікна» програми доступного житла. І довелося визнати існування серйозних проблем. Головна з них — що особливого ажіотажу довкола цієї програми поки що не помітно.

«Виявляється, (люди. — Авт.) бояться, що влада зміниться — і програму скасують. А люди залишаться сам на сам із кредитами, як це було раніше, — сказав Азаров і продовжив: — Отака практична ілюстрація до проблеми соціально-економічної і політичної стабільності в країні. Люди відчули, що стабільність влади, стабільність державної політики, прогнозованість розвитку дозволяють їм планувати для себе краще життя. Будувати його власноруч. І бояться це втратити».

Це, безумовно, цікаве трактування проблеми довіри громадян до влади, що плавно переходить у русло політичної передвиборної пропаганди й агітації. І для таких заяв прем’єра, звісно, є серйозні економічні підстави. Кредитна історія багатьох тисяч, а то й мільйонів українців знала і «щасливі» випадки, коли сплески інфляції допомагали розплачуватися за кредитами, і справді трагічно різку девальвацію національної валюти, коли громадяни одразу ставали фактично банкротами.

Українці мають серйозні підстави для того, щоб докоряти у своїй бідності владі. І у неї напередодні виборів, мабуть, дуже загострюється відчуття провини. «Нам треба скоротити той величезний розрив, який існує між багатими й бідними, — сказав на зустрічі з кандидатами на посаді голів районів Президент України Віктор Янукович, — піти назустріч бідним. Створити умови, аби здорові люди мали можливість працювати, а тим, хто вже не здатен це робити, надати надійний соціальний захист». «Перед вами стоятиме дуже непросте завдання: створити такі умови для кожного», — сказав Президент майбутнім топ-чиновникам районного масштабу.

Президент покладає всі надії на звичайних чиновників? Навряд чи вони зможуть щось реально змінити в нашому житті. Інша справа — так звані світові фінансові організації, які час від часу виділяють допомогу урядам, що не зуміли побудувати ефективної економіки. Ось і Україна вже півтора року і поки що безуспішно добивається такої допомоги від Міжнародного валютного фонду. «Ми ведемо переговори з МВФ, — сказав Янукович в інтерв’ю агентству Bloomberg. — Ми не виключаємо фінансування, починаючи з наступного року». При цьому Президент самокритично відзначив, що програма з МВФ є «барометром», який показує, «де в Україні є проблеми, а де все добре».

То в чому ж у нас усе добре? Ах, і справді, в Україні, як кажуть, приборкали інфляцію. Для громадянина це однозначно означає збереження на нинішньому рівні його доходів і купівельної спроможності. І особливо — для бідного громадянина, якому інфляція дуже помітно полегшує гаманець. А у травні в країні навіть «виявлено» дефляцію... Цього місяця вона становила 0,3%, за рік — 0,5%.

І це для нинішньої влади якнайпотужніший передвиборний політичний аргумент. Проте водночас і серйозний політичний виклик. Тому що між інфляцією і зростанням економіки у нас зазвичай майже обернено пропорційний зв’язок. Президент Янукович днями був змушений визнати, що економічною динамікою Україна не відзначається. «Цього року (зростання ВВП. — Авт.) поки що близько 2%», — сказав він і додав, схоже, без особливої упевненості, що за останні місяці ситуація помітно покращується.

Чи так це? Достатньо зазирнути у дані Держстату, і ми дізнаємось, що негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами України у квітні 2012 року становило 1,4 мільярда дол., що на 38,4% більше, ніж у квітні 2011 року (1 млрд дол.). Зовнішньоторговельні операції наша країна вела з партнерами із 199 країн світу, а рік тому їх було 203. І новина, яка зовсім збентежує. Україна, за версією сайту Business Insider, посіла четверте місце у світі (серед 59 країн) із найбільшою вірогідністю дефолту. І справді, борги у нашої країни зашкалюють, а практично стагнаційна економіка (2% зростання ВВП, як говорять експерти-економісти, перебувають у межах статистичної помилки) не дає достатньо ресурсів, аби їх, ці борги, повертати.

Що мав би в цій ситуації робити наш уряд. Багато хто з експертів відзначає, що нині як ніколи потрібні кроки щодо зміцнення довіри. Людям треба говорити правду. Інше питання, чи можливо це? І чи є де-небудь у світі уряд, який був би відвертим зі своїм народом на всі 100%? Тоді дайте людям хоча б сигнали, які свідчать про те, що економічна стабільність, ну, та сама низька інфляція зберігатиметься. Втім, «що стосується макропоказників, — говорить перший віце-прем’єр Валерій Хорошковський, — то сьогодні щодо першого півріччя ми не бачимо необхідності їх переглядати».

Це якось дивно. Якщо сьогодні, за підсумками чотирьох місяців, річний рівень інфляції практично застиг на нулі (дефляція в 0,3% теж у межах статистичної помилки), а уряд заклав до бюджету майже 8%, то перегляд цього показника уявляється не лише цілком логічним, але й украй необхідним. Особливо в тому випадку, якщо стоїть завдання зміцнення режиму довіри між урядом і народом. Знизивши прогноз інфляції за рік навіть, скажімо, до 5%, уряд ясно заявив би громадянам, що їм не варто переживати — ні друкувати гроші, ні терміново піднімати комунальні і газові тарифи не плануємо. Але тут, мабуть, знову підключаються політичні чинники — ніхто не хоче брати на себе такої відповідальності через кризу, що вибухнула у Європі.

Президент Спілки криза-менеджерів України Павло Михайліді не бачить у діях українського уряду нічого незвичайного. «Враховуючи світову фінансову кризу, мені здається, що з боку уряду це якісь превентивні заходи, спрямовані на збереження стабільності національної валюти. Чи виправдають вони себе, покаже час».

Голова ради Української асоціації інвестиційного бізнесу Дмитро Леонов обережність уряду в цьому питанні не засуджує, але й не схвалює: «У нас тільки німий або безграмотний не прогнозував, що на осінь очікується нестабільність. І якщо уряд після виборів через це опиниться під ударом, то йому хотілося б відзвітувати якомога красивіше. Якщо проти прогнозу показники погіршаться, то крайнім обов’язково буде уряд, який обіцяв одне, а вийшло — як завжди... З точки зору політичного самозбереження (при перегляді показників. — Авт.) в уряді ніхто не мотивований. А підсумкові показники у зв’язку з майбутніми політичними подіями, швидше за все, будуть на рівні прогнозу, але ніяк не краще за нього. Я думаю, що наразі накопичують позитивний люфт для можливого негативного стрибка. Для уряду — це подушка безпеки. Коли все йде набагато краще, ніж планувалося, це — можливість уряду для маневру або для того, щоб відзвітувати можна було позитивно. З точки зору бюрократичного управлінського підходу це абсолютно вивірений крок або, вірніше, його відсутність. І з точки зору необхідного красивого звіту теж».