Український експорт: крок уперед чи два назад?

Другий рік поспіль форум VinExport збирає підприємців з усієї України, щоб у фаховому колі обговорити реальні інструменти, які дозволяють ефективно здійснювати експортно-імпортні операції, а також співпрацювати з іноземними партнерами. Адже кількість українських виробників, які розширюють свою справу і готові продавати власну продукцію на міжнародних ринках, збільшується. Та чим ефективніше Україна нарощує обсяги експорту, тим більше проблем і перешкод виникає перед українським експортноорієнтованим бізнесом. А все тому, що «ринок» — це живий організм, який реагує на виклики, глобалізується, створює висококонкурентне середовище, де діє природний добір — виживає сильніший. Тобто на українську продукцію спеціально ніхто не чекає і червоної доріжки не розстелить, відтак вітчизняним виробникам треба боротися за місце під сонцем нарівні з усіма.

«Ще 2014 року, коли Україна підписала угоду про зону вільної торгівлі з ЄС, кожна заявка, яка надходила до нас, була приблизно такого змісту: «я хочу вийти на експортні ринки», — розповідає координатор проектів відділу фінансування та розвитку малого та середнього бізнесу Європейського банку реконструкції та розвитку в Україні Ольга ІВАНЧЕНКО. — Але після того, як ми проводили таку собі бізнесдіагностичну зустріч, відбувалося «диво» — компанії виходили і казали: «Ми ще не готові». Тому перш ніж висловлювати навіть бажання про експорт, товаровиробники повинні ставити собі питання, чи завантажені вони на 100%, чи мають достатні потужності для збільшення виробництва, чи задоволені власними бізнес-процесами, зрештою своїм сервісом, бо лише одна помилка може закрити дорогу на міжнародний ринок назавжди, причому не лише для вас, а всієї індустрії. Згадайте історію з борошном, коли через помилку однієї торгової марки канадський ринок закрили для всіх виробників борошна. Тому серед тих перешкод, які є на сьогодні — це і законодавчі, і митні, і регулюючі, — не слід забувати про внутрішні, тобто готовність самих підприємств конкурувати з китами ринку, для яких сервіс, сертифікації, стратегія, візія, місія — це як 2 на 2, а для наших — вища математика. Треба зробити крок назад і скористатися тим, що Україна зараз у тренді і для українських підприємств є багато донорів, які готові допомагати рухатися вперед».

«НЕ ЗАВДЯКИ, А ВСУПЕРЕЧ ДЕРЖАВНОМУ РЕГУЛЮВАННЮ»

За даними Державної служби статистики, з початку поточного року Україна торгувала з 212 країнами. Найбільшим нашим торговим партнером за останні два роки став Євросоюз. 42—44 % відсотки товарів та послуг ми продаємо на експорт саме в країни Європи. За півроку 2018 року, якщо порівнювати з аналогічним періодом 2017-го, експорт українських товарів та послуг збільшився на 12,7% й наразі становить 26 876 млн дол. Тобто загальний український експорт впевнено зростає, і це доконаний факт. Але разом з ним росте й імпорт. Сальдо зовнішньоекономічної торгівлі залишається негативним, українці купили на 4063,7 млн доларів США більше, ніж продали. А експорт має стратегічне значення для економіки України, бо на сьогодні експортери забезпечують 47,9% ВВП та валютних надходжень України, зазначає народний депутат України, голова підкомітету податкової та митної справи комітету податкової та митної політики Тетяна ОСТРІКОВА.

«Тривалий час Україну називали «сировинним придатком» для розвинутих економік. У глобальному масштабі так і є, але в сфері стартапів, продакшна, креативних індустрій — нам немає рівних. Треба розуміти, що український експорт вимірюється не тільки глиною, зерном чи залізною рудою. Я була здивована, коли дізналася, що ми експортуємо равликів, є першими у світі за обсягами експорту олії, входимо в п’ятірку найпотужніших експортерів меду. Але тут треба визнати, що експорт в Україні став можливим не завдяки, а всупереч державному регулюванню, — визнає Тетяна Острікова. — Так, за останній рік зменшилися випадки нарікання від бізнесу у сфері відшкодування ПДВ, також поліпшується ситуація у площині дешевих кредитів, але мільярди гривень продовжують витрачаються на докапіталізацію банків, але чомусь не знаходяться кошти на підтримку малого і середнього бізнесу, щоб вони також могли заповнювати ті квоти, які подає ЄС. На мою думку, пожвавити цю ситуацію може реальне створення експортно-кредитної агенції, але не з метою підтримки великих промислових груп, а в першу чергу, щоб «пробити» нові ринки для малих і середніх підприємств».

«ГОЛОВНОЮ ПЕРЕШКОДОЮ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОГО ЕКСПОРТУ Є САМ УКРАЇНЕЦЬ»

Найважчим періодом для експортноорієнтованого українського бізнесу були 2014—2016 роки, переконаний представник Української асоціації меблевиків Дмитро ПАТІС, час, коли товаровиробникам довелося переорієнтовуватися на нові ринки. Торік вони нарешті почали займати свою нішу на європейському ринку, а тепер поступово пристосовуються до нових умов, покращують якість продукції до міжнародних стандартів і збільшують обсяги вже світового експорту. Така швидка переорієнтація зіграла в плюс для українського бізнесу, бо ментально застарілі товаровиробники потроху почали сходити з дистанції, натомість на зміну їм прийшли і приходять молоді й креативні або ж ті, які здатні «зі швидкістю вітру» реагувати на нові виклики і трансформуватися під запити.

«В Україні є компанії, які мене вражають, вони знімають про себе відеоролики, створюють сайти, тобто на рівні піару і промоції їм немає рівних. Це переважно молоді люди, стартапери чи вихідці з бізнес-шкіл, які поступово витісняють ментально застарілі підприємства. Водночас є успішні кейси компаній, які переорієнтувати свій бізнес після агресії Росії на 180 градусів. Вони об’єдналися, найняли нових менеджерів і за рік вийшли на нові ринки, — розповідає Дмитро Патіс. — Усе це я до того, що на сьогодні нашим експортерам потрібно бути не лише гнучким до всіх змін, які відбуваються в законодавстві, а й мати значний обсяг знань у сфері митного оформлення, сертифікації та стандартизації продукції, експортної логістики і багато іншого. На мою думку, головною перешкодою для українського експорту є сам українець — наш світогляд, спосіб мислення, менталітет. Нещодавно ми возили групу наших виробників до Ізраїлю, щоб вони побачили, як працює ринок, зрозуміли його структуру і могли бути конкурентоспроможними. Ми знизили ціни на свою продукцію, залучали клієнтів і зрештою вдалося домовитися про контракт для однієї з фірм. Коли документи прийшли, виявилося, що ця фірма зареєстрована як ПП. Але ж це small-бізнес? Що подумають партнери? Що це приватний підприємець у якійсь будці виготовляє меблі?.. У терміновому порядку відкривали ТОВ, переробляли документи і формували контракт на експорт продукції. Тому перш ніж виводити українську продукції на ринок, слід показати товаровиробникам, що світ глобальний. Треба, щоб вони брали участь у міжнародних виставках, форумах, спілкувалися з іноземними колегами — пізнавали світ, а разом з ним і його ринок».

«ЗМУШУЙТЕ ВИКОРИСТОВУВАТИ БЮДЖЕТИ, ЯКІ ВИ НАПОВНЮЄТЕ, НА ВАШІ ПОТРЕБИ»

Підтримує думку Дмитра Патіса про те, що вітчизняний товар не експортується за кордон через внутрішні перешкоди та певні невідповідності, і Валерій КОКОТЬ, головний експерт з розвитку бізнесу проекту ПРОМІС. Водночас він каже, що у всій цій проблематиці важливо не забувати про ще одну важливу корисну складову — коли підтримка експорту має бути на місцях, на рівні громади, де працюють потенційні експортери.

«Подивіться на Канаду і згадайте, як цього літа вона відреагувала на оголошену привілейовану війну зі Сполученими Штатами. Що одразу зробили канадці? Вони ухвалили програму просування експорту із сільських територій. Щоб люди, які працюють у селі, мали можливість постачати свою продукцію на експорт, — коментує експерт. — Тому раджу бізнесу звертатися до своїх органів місцевого самоврядування. Змушуйте використовувати бюджети, які ви наповнюєте, на ваші потреби. Порушуйте цю тему, нехай депутати ставлять питання підтримки експорту на сесіях, бо місцеві ради мають певні кредитні ресурси, які можна використовувати. Тобто якщо ви дійшли до рівня того, що можете просувати свою продукцію на закордонних ринках, то шукайте всебічну підтримку, стукайте у всі двері».

Насправді українцям досить довго нав’язували думку, що імпортне ліпше за вітчизняне. Лише упродовж останніх років одягати, їсти, користуватися українським стало модно. Але імпорт і досі за статистикою переважає експорт. Звичка витрачати більше, ніж заробляти, зрештою призводить до «просідання» фінансового стану, по суті, життя в борг. Тому експерти зійшлися на думці, що допоки український ринок не буде достатньо насичений українським для забезпечення усіх потреб населення — від звичайного туалетного мила до власних літаків на авіалініях — доти країна більше витрачатиме, ніж зароблятиме.