З чого починається... країна

Дні мого перебування в Шанхаї зійшлися в часі з днями підготовки та відкриття найбільшої всесвітньої виставки Шанхай ЕКСПО. 24-мільйонне місто мало прийняти ще й астрономічне число учасників виставки. А також пересічних туристів та бізнесменів, які перебували тими днями в мегаполісі... Напередодні й у дні ЕКСПО в Шанхаї застосовували особливо посилені заходи безпеки. Персональна перевірка навіть при вході в метро. При тому ні разу ніхто з нас не відчув певного дискомфорту...

Мозок намагався збагнути, як насправді незначне за площею і найбільш густонаселене місто Китаю живе буденним життям. І найголовніше: як міській владі вдається забезпечити чистоту публічних місць, прибирання вулиць, роботу міського наземного транспорту і найбільшого у світі метрополітену.

Є речі, які я через власну профдеформацію, хоч би як я намагалася, не можу сприймати за стандартними критеріями. Уже на підсвідомому рівні вибудовуються асоціативні ряди. Думки знову повертали до Києва туристичного, до паралелей та порівнянь можливостей і реалій. До граблів, на які довелося наступити, приймаючи протягом тижня велику групу європейських туристів. До «відкриттів», що спіткали нас в останньому туристичному сезоні. До розуміння, як мільярдному Китаю вдається забезпечити інфраструктуру і логістику внутрішнього багатомільйонного туристичного потоку, з якісними дорогами, величезними паркінгами на туристичних об’єктах, громадськими туалетами, цікавими музеями з новітніми технологіями, високим рівнем безпеки.

ФОТО В’ЯЧЕСЛАВА РАТИНСЬКОГО

На тлі дорогих промовідеороликів України у світі (від держави-замовника) і натхненних бюджетних блогів (від місцевої влади) про принади Києва туристичного, хочеться уточнити у головних піарників національного туризму, чи відомо їм, що:

...по-перше, країна починається з митних переходів. Пункти, в яких просто хочеться плакати або згоріти від сорому. За винятком двох-трьох на межі з Польщею, основна кількість переходів не має навіть туалетів. В’їзд в Україну з-за кордону супроводжують пейзажі зі сміття і початок бездоріжжя. Такі реальні перші враження отримують поляки та білоруси, які перетинають кордон автомашинами й автобусами;

...по-друге, в міжнародному аеропорті «Бориспіль» — у найновішому терміналі D немає паркінгу для автобусів. Я не вигадую. Для зустрічі групи туристів автобусом в аеропорті потрібно пройти «спецкурс» рівня відомого мультфільму «Пригоди капітана Врунгеля»: «Алло, Шеф». І чиясь невидима рука вказує вам напрямок і встановлює 20 хвилин на оперативне завантаження гостей і багажу в автобус. Не безкоштовно, звісно;

...по-третє, будь-який транспорт, який заїжджає на Алею Героїв Небесної Сотні, автоматично стає правопорушником, адже в’їжджає під знак «проїзд заборонено». Меморіалізація місць загибелі Героїв Небесної Сотні — справа свята. Проте в зоні нових місць вшанування пам’яті опинився діючий готель «Україна», який обирає найбільша кількість туристів для проживання, адже він розташований у самісінькому центрі столиці. Готель, який, між іншим, належить тій самій ДУСі. Готель, до якого відповідно до стандартів, туристів мають підвозити до центрального входу. Приймаючи рішення про закриття проїзду Алеєю, бодай комусь спало на думку дописати під знаком: «Крім транспорту готелю «Україна», — а самому готелю подбати про забезпечення транспорту-замовника відповідними перепустками. Гоноровий менеджмент зневажливо вам відповість, що до Алеї Небесної Сотні готель не має жодного стосунку (ніби їхні гості катапультуються в номери; ніби готель не забезпечують технічно, продовольчо, ніби сам персонал не їздить на роботу власними авто). Натомість нова поліція добре знає, як виконати план зі штрафів на порушниках. Стань протягом дня на Алеї — і «золотий ключик» у тебе в кишені. Як залишатися законослухняним, коли закон в основі своїй суперечить раціо і провокує порушення? Наша спроба порозумітися з працівниками поліції зайшла у глухий кут. Поліцейський закинув нам, що ми їздимо колесами по окроплених кров’ю місцях, де загинули люди. Я ж намагалася пояснити, що ми не маємо вибору і що вчора наші туристи зустрічалися з учасниками АТО й залишили на підтримку наших воїнів значні пожертви. Але у країні глухих не навчені чути інших. У країні глухих кожен чує власне «его».

Як, до прикладу, ті, хто «для загального блага» влаштовує акції протестів у центрі столиці, блокуючи рух, створюючи перешкоди для руху, стимулюючи введення до центру неймовірної кількості спецпідрозділів та поліції, сіючи паніку серед перехожих і гостей столиці. За останні п’ять років післямайданних подій поволі-поволі до міста почали приїздити іноземні туристи і шкільні групи з інших регіонів України. Проте питання номер один для будь-якого туриста — питання безпеки. Людина має почуватися захищеною в будь-якому місці свого перебування. Безпека має бути в центрі будь-якого проморолика і в дії. А ось це «крутим хлопцям» — управлінцям-піарникам від туризму — навіть на думку не спадає.

Питання безпеки є визначальним у рішенні їхати чи не їхати в Україну, адже світ знає про нас винятково з блоку новин. І, як правило, новин не про хороше. Світ знає нас як країну, де триває війна (ніхто не буде заглиблюватися в деталі й вивчати площу локалізації конфлікту). Уже за кілька днів до прийому групи туристів із Європи двоє учасників відмовилися від поїздки саме з причин безпеки. Імідж країни, популяризація нас у світі, над якою так затято працюють одиниці з турфірм, тримається буквально на волосині — і то через одвічну стихію національної свідомості; адже невідомо, що завтра спаде на думку активістам, або євробляхерам, або організаторам справді важливих чи розіграних політиками акцій протестів. Для світу ми залишаємося непрогнозованими і непередбачуваними, ненадійними, з якими досить ризиковано мати справу. Тому основний в’їзний турист для нас — не європеєць, не американець. І управлінці туризму це чудово розуміють. Проте не переймаються цим. Адже на першому місці — піар, імітація бурхливої діяльності, форуми і зустрічі, розмови про мізерні бюджетні кошти на туризм і повна відсутність розуміння пріоритетів, головного і другорядного.

Що не в змозі змінити жоден Майдан, так це налагодити комунікацію «верхів» та «низів», змусити ЧУТИ, бодай дослухатися тих, хто реально працює на певній ниві. «Верхи» та «низи» — як дві паралельні прямі, що ніколи не перетнуться.

Можна, звісно, безкінечно їздити переймати досвід успішних європейських країн у сфері розвитку туризму, щоб ніколи його не втілити (не варто ігнорувати національну специфіку). Проте краще чемно відійти вбік і не заважати ринку розвиватися безглуздими циркулярами та непродуманими законами. Подеколи бездіяльність верхів варта більшого

Закон у країні не має сили закону. Закони українські пишуться здебільшого без урахування інструменту покарання за невиконання закону (Закон про мову — «это необязательно», — чуєш повсякчас. Закон про розмитнення авто: як стало взагалі можливим заповнення країни нелегальними автівками?), чи нівелюючи права виконавців законів, стимулюючи тим самим силу беззаконня.

Або не пишуться закони взагалі. Або настільки давні, що за суттю своєю суперечать наявному стану справ. Як, скажімо, Закон про туризм від 1997 року. На сьогодні підготовлено два законопроекти з туризму, обидва з яких не зорієнтовані на реальний туристичний ринок, не враховують побажань, рекомендацій і зауважень від практиків. Країна глухих, у якій керівні кадри, кожен з яких жодного дня не працював у туризмі, знову намагаються нав’язати правила гри, що від початку передбачають порушення.

Підготовка до прийому європейських туристів у нас зайняла рік. Рік ми узгоджували програму, вносили правки, бронювали готелі й шукали транспорт, що відповідає класу А5. Нашим замовникам надсилалося чимало паперів на підтвердження фінансових гарантій, ліцензій, аж до фото автобусів. Європейський турист звик до безпеки і комфорту, дотримання санітарних норм та гігієни. Пишаюся, що організація нашого туру приємно вразила європейців. Як і вразила Україна, яка стала для них, насправді, країною-відкриттям. Інша річ, скільки нам як виконавцям програми довелося витратити сил та нервів для забезпечення перфектного прийому.

У столиці традиційною залишається проблема туристичного паркінгу і громадських туалетів. Для країни загалом основна туристична проблема — відсутність якісних доріг, забезпечення інфраструктури. Даруйте, але на трасах Київ — Чернігів, Київ — Батурин (відомих туристичних напрямках) і багатьох інших жодної цивілізованої санітарної зони. Наші керівники такі далекі від задоволення найважливіших потреб туриста: туалети, пандуси, ліфти, крісла-візочки для людей з обмеженими фізичними можливостями. Туризм починається саме з безпеки та вигод, а не з пафосу, не з биття себе в груди, не з роздачі грамот «за заслуги перед отечеством», не із селфі чи стрімів крутих парнєй на вулицях столиці й на тлі краєвидів країни, знятих дронами (так сміття не видно, ям, бездоріжжя), не з піару кафе-ресторацій та прикольних штучок... Розмови, розмови, коли час вимагає активних дій.

Українці унікальні... унікальні ще й у тому, що за всіх часів, за будь-якої влади на посадах вітатимуть «своїх», «крутих хлопців», глянцевих красунь з обкладинок журналів, — і начхати, що люди ці не фахівці, не мають компетенцій та розуміння, адже головне, що вони «класні»... Здається, країна сягнула апогею неграмотних керівників чи не на всіх рівнях.

Що не в змозі змінити жоден Майдан, так це налагодити комунікацію «верхів» та «низів», змусити ЧУТИ, бодай дослухатися тих, хто реально працює на певній ниві. «Верхи» та «низи» — як дві паралельні прямі, що ніколи не перетнуться.

Можна, звісно, безкінечно їздити переймати досвід успішних європейських країн у сфері розвитку туризму, щоб ніколи його не втілити (не варто ігнорувати національну специфіку). Проте краще чемно відійти вбік і не заважати ринку розвиватися безглуздими циркулярами та непродуманими законами. Подеколи бездіяльність верхів варта більшого.

P.S. Коли дописувалася стаття, рішенням ВР у десяти областях країни запроваджено військовий стан. Хай би скільки витрачали коштів на рекламу України у світі — вона не спрацює. Ліпше витратити ці кошти на облаштування санітарної зони на трасі чи на ремонт дороги Ромни — Лебедин. Так більше користі для туризму.