Великою нацією нас робить не наше багатство, а те, як ми його використовуємо.
Теодор Рузвельт, 26-й президент США

За надихаючий приклад для молодого покоління

Людина року-2012 за версією «Дня» — Єгор Анчишкін
28 грудня, 2012 - 19:13

Єгор — співзасновник ІТ-компанії (єдиної на пострадянському просторі), чий продукт купив Google. 2012 року ця оборудка стала найбільш обговорюваною в IТ-співтоваристві. За даними Bloomberg, сума оборудки становила 45 мільйонів доларів. Принциповий для нашої країни момент. Гроші, зароблені чесно. Розумом.

Філософія діяльності Єгора дуже близька «Дню» по духу. «День» — фактично першим в Україні серед ЗМІ спрогнозував: за інтернетом і цифровими технологіями — наше майбутнє. І в 1997—1999 роках, коли в країні тільки починали говорити про перспективи масового використання інтернету, у «Дня» вже були свій електронний архів і своя електронна Бібліотека. До речі, другий примірник журналіст «Дня» Клара Ѓудзик подарувала Папі Іоанну Павлу II.

«Ідентичність і модернізація» — під такою назвою п’ять років тому вийшла колонка головного редактора «Дня» Лариси Івшиної з Японії. Вона відзначає дуже важливий аспект тамтешньої культури, близький «Дню»: високі технології — на національний ѓрунт. І з цього боку Єгор — теж наш герой. Адже коли 2006 року вони з колегами зрозуміли, «в якому напрямі треба працювати», він звернувся до свого викладача з університету. Але про це він вам розповість сам...

Знайомтесь — Єгор Анчишкін. Молода людина (Єгору — 32 роки), він починав кар’єру програміста в компанії батька ТОВ «Українська науково-технічна палата», далі пішов працювати в «Техінвест», після цього 2006 року заснував проект Viewdle — один із найвідоміших за кордоном українських стартапів.

Сервіс розпізнавання облич у фото- і відеоматеріалах Viewdle було куплено Google 2012 року. Viewdle стала першою великою компанією на пострадянському просторі, яку вирішив придбати Google. У році, що минає, ця операція стала найбільш обговорюваною в IТ-співтоваристві.

Після Viewdle Єгор запустив компанію з доставки замовлень із супермаркетів Zakaz.ua. Сервіс об’єднує можливості замовлення і доставки товару одразу з кількох великих продуктових мереж. Від самого початку проект створювався на власні кошти, потім з’явився партнер в особі Олександра Ольшанського. За власними оцінками, проект володіє як мінімум половиною всього ринку онлайн-замовлень продуктів харчування. На відміну від багатьох інших «сервісів доставки» — в основі Zakaz.ua лежить унікальна технологія, а не логістичний центр.

Єгор — прагматичний бізнесмен, тож коли у нього запитують, чому він не виїхав з України робити бізнес, він говорить: «Тому що я знаю, як його робити успішно, незалежно від країни».

Розкажіть про оборудку з купівлі компанії Viewdle корпорацією Google?

— Ми можемо говорити про те, що оборудка відбулась. Подробиці не маємо права розкривати ще дуже довго. Якісь чутки там просочились, але знову ж таки, їх ми не коментуємо.

Що для пострадянського простору означає купівля Viewdle?

— Найбільша цінність у тому, що у нас є така собі закінчена технологічна історія. У ній є початок, середина і кінець.

Це далеко не перша компанія, яку купила іноземна корпорація. Просто це перша компанія в Східній Європі, яку купив опосередковано Google, і на це всі реагують.

Крім того, Viewdle відрізняється від безлічі інших технологічних компаній. Перша відмінність — це частина капіталізації Viewdle. Ми стартували не з нуля. Ми купили право на кілька патентів в одній із лабораторій Київського кібернетичного центру. Друге — ми хотіли, щоб усі інженери працювали на повному максимумі, «на п’ятій передачі», на межі своїх можливостей. Тому всіляко їх мотивували. Зокрема, нетрадиційними для нашого ринку, але звичайними для Силіконової долини — стік-аукціонами, акціями тощо. Наші співробітники мали можливість заробити, і це стало прикладом для інших компаній.

Чи почав світ по-іншому дивитись на потенціал України після вашої оборудки?

— Я не знаю, я не на боці світу. Але те, що у нас є індивідуали й хороші програмісти — не секрет. За різними оцінками, в Силіконовій долині працює 300 тисяч українців і росіян. Та окремі люди — це одне, а компанія — це зовсім інше. Адже між хорошими програмістами і хорошими компаніями — величезна прірва. І тут на прикладі Viewdle видно, що ми можемо створювати хороші команди, а не просто мати купу талановитих людей. Крім того, ще треба вміти це все упакувати, продати, знати, що робити і куди інвестувати. Все це дуже складно.

Президент компанії Imena.UA Олександр Ольшанський говорив, що технологія Viewdle це навіть не прорив, це вищий рівень — базова технологія. А взагалі звідки у вас виникла ідея такої інновації?

— Це був 2006 рік. Ми бачили, що в інтернеті збільшується кількість медіаконтенту: світлин, відео. Адже до 2006 інтернет складався фактично з картинок і тексту. 2006 Google купив YouTube і відео в інтернеті стало просуватися набагато швидше. Ми розуміли, що відео дуже важко аналізувати. Ми розуміли, що це набір байтів і там важко робити пошук, там важко вирізувати шматочок. Ми прогнозували, що всі зайві засоби просто розваляться дуже швидко. Кількість мета-інформації, ручних тегів на одиницю контенту падала, і досі падає. Тобто кількість відео виросла в 1000 разів, а кількість слів — у 100 разів. І цю проблему важко вирішити без залучення великої кількості людей, які описували б інформацію, або без програм, що автоматично аналізували зміст відео. І ми вирішили подумати, що ми можемо зробити автоматичного з розпізнавання відео, чи світлин. І ми вирішили, що розпізнавання облич — це найцінніше, що можна виділити з відеопотоку.

Розуміючи, в якому руслі потрібно рухатися, ми розпочали аналіз всіляких існуючих засобів для витягнення інформації з відео. Потім ми стали шукати тих, хто у нас в країні володіє певним базисом. Адже ці алгоритми не прості — вони розвивалися впродовж десятиріч.

Це не так, що задумали ідею, і за тиждень вже є результат. Має минути 15 років. Нам цей час очікувати не хотілося, тому ми дивилися, хто в нас вже є з чимось готовим. Шлезінгера я знав ще з університету, де він у мене викладав. Я знав багатьох з його лабораторії і знав, що вони працюють на світовому рівні і що в них є досягнення, гідні світового лідерства. Але це були наукові результати, а не комерційні програми. Окрім того, ми дивилися ще на інші лабораторії, але все ж таки зупинилися на першому варіанті.

Скільки минуло часу, від моменту, коли ви зрозуміли, що потрібно зробити до того моменту, як з’явився вже готовий сервіс — готовий продукт?

— Продукт наш еволюціонував. Багато було різних реінкарнацій, версій. Але найпершу демоверсію ми показали ще в листопаді 2006 року. Потім першу таку версію, яку було відкрито публічно, ми показали восени 2007 року.

Адже Microsoft також зараз займається розробкою подібного сервісу?

—Ця компанія завжди займається всіма напрямками. Технології розвиваються. І в будь-якому разі все йде до того, що в майбутньому комп’ютери розрізнятимуть довколишню дійсність через свої камери, це суперцінна фіча (спроможність). Річ у тім, щоб не просто передбачити таку технологію, як письменник-фантаст, а вчасно не упустити можливість. Якби ви вклали в таку технологію років 50 тому, то ви б точно прогоріли. Якщо ви почнете інвестувати зараз, то вже є багато конкурентів і можливо комерційного успіху ви не отримаєте.

Ми ось зараз ми вже працюємо над розпізнаванням звичайних об’єктів, наприклад таких, які ви зустрічаєте в супермаркетах. Ви, наприклад, заходите туди, а там 25 тисяч різних упаковок. Наводите телефон на полицю, а він повідомляє — є тут ваш улюблений чай, або його немає.

Якщо українські ІТшники входять в топ-десять кращих у світі, то чому у нас досі немає своєї потужної компанії?

— Коли говорять про великі ІТ-компанії, то національна приналежність розмивається. Це більш очевидно, ніж на прикладі маленьких компаній. Якщо взяти аутсорсинг, українська компанія тоді, коли 95% працівників у ній українці.

Я маю на увазі, чому у нас досі не з’явилися IT-бренди зі світовим ім’ям?

— Якщо інженерний офіс розташовано в Україні — це чудово. Не потрібно бійок із приводу того, щоб компанію було зареєстровано в Україні. Я говорив, що в глобального бізнесу національна ідентичність більш розмита. А якщо інженери працюють в Україні, вони отримують платню, наприклад, 3 тисячі доларів, які витрачають в Україні. А те, що якийсь є прибуток у акціонерів і він осяде не в Україні, то це не змінити. Він не може тут осісти. Наші урядовці самі мільярди доларів вивозять. Це ж смішно! Представники влади долари експортуватимуть а якісь акціонери (змішані — британці, французи, українці) ІТ-шної компанії весь прибуток залишатимуть в Україні.

Потрібні правила гри?

— Правила є. Починається все з чого? Перше, що у нас не працює нормально суд. Це майже завжди — фарс. І цим усе сказано. Можна далі не продовжувати (сміється)

До речі, як ви оцінюєте прийняте законодавство про надання ІТ-компаніям пільг?

— Як деструктивне. Бо ПДВ взагалі потрібно скасовувати. Його потрібно замінити податком з продажу. А якщо намагаються скасувати ПДВ за галузевим принципом, тобто є ризик, що, наприклад, кожна кав’ярня оголошуватиме себе ІТ-компанією. І хто стоятиме біля краника, той і говоритиме «Ти айті, а ти — ні», «занеси таку кількість доларів і ти станеш айтішником».

Назвіть причини, за якими ви вважали за краще продовжувати бізнес в Україні?

— Перше — я не вважаю, що тотальним є тут «тотальний ідіотизм». Багато речей у нас просто неправильно маркетується. Друге — у нас великі незайняті ринки. Третє, я тут виріс, розумію культуру і тутешню специфіку.

ДОВІДКА «Дня»

Єгор АНЧИШКІН народився в місті Київ. Спочатку вчився в 32-рій київській школі. З восьмого по одинадцятий клас закінчував столичний ліцей «Лідер». Потім пішов вчитися в Фізико-технічний інституті при НТУ КПІ. Батьки за освітою — фізики, обоє — кандидати фізико-математичних наук. Батько працює в Інституті теоретичної фізики, а мама — в Інституті проблем матеріалознавства. Одружений.

Алла ДУБРОВИК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments