Мені судилася така доля, що ваші мертві вибрали мене. Не можна займатися історією голокосту та не стати хоч би напівєвреєм, як не можна займатися історією голодомору й не стати хоча б напівукраїнцем.
Джеймс Мейс, американський історик, політолог, публіцист, дослідник Голодомору в Україні, автор газети "День"

«Залежність» і «диверсифікація»: чи може перше бути кращим за друге

11 листопада, 2008 - 00:00

Сьогодні в Україні широко обговорюється тема залежності від Росії у сфері атомної енергетики. Дійсно, українські АЕС будувалися за радянських часів і недивно, що вони «заточені» під російське паливо. Проте залежність від монопольного постачальника вважається за нинішніх ринкових умов поганим тоном. Тому не випадкові спроби змінити ситуацію, що склалася, шляхом диверсифікації поставок паливних збірок. Але чи є вірним цей шлях?

КУРС НА ДИВЕРСИФІКАЦІЮ...

Розмови про диверсифікацію точаться в Україні досить давно. У даний момент український ринок ядерного палива практично монополізований росіянами. Вони постачають свої паливні збірки на всі чотири українські АЕС — Запорізьку, Південно-Українську, Хмельницьку і Рівненську. Першою спробою змінити становище, що створилося, стала поставка в 2005 році (за рахунок гранта уряду Сполучених Штатів) шести американських тепловиділяючих збірок-шестигранників. 2009 року наші атомні електростанції отримають ще 42касети для продовження випробування. У разі відсутності проблем 2011 року планують закупити 630 ТВЗ. Таким чином, вже через три роки Росія контролюватиме лише 80% ринку, а 20% дістанеться американцям. Диверсифікація в наявності?

І так, і ні. Формальної ознаки диверсифікації додержано. Після 2010 року російської монополії більше не буде. Але, з іншого боку, 4/5 ядерного палива НАЕК «Енергоатом» все одно закуповуватиме в корпорації «ТВЭЛ». І горезвісна залежність від Росії в цій сфері нікуди не подінеться. Так що розрахунок на Westinghouse як на головного «диверсифікатора» української атомної енергетики не виправдовується. Крім того, навіть ті 20% ринку, які віддаються на відкуп американцям, насправді поки ще не належать їм. Випробування палива не завершено, поведінка його в реакторах радянського зразка непередбачувана. Адже розробити паливні збірки без інженерного розуміння того, яка будова типу реактора, неможливо в принципі. А такого розуміння Westinghouse’а не має. Саме з цим пов’язані прикрощі з американськими шестигранниками, що коштували нашим заокеанським партнерам позицій в Чехії і Фінляндії. Крім того, є інформація і про серйозний збій контролю активної зони під час проведення випробування американського палива на Південно-Українській АЕС. Річ у тім, що ядерні коди Westinghouse несумісні з програмним забезпеченням і системою контролю, що розробляється українськими фахівцями. Існуючі системи контролю просто не в змозі побачити американські шестигранні збірки. Іншими словами, цілком можливо, що і 2011 року російське паливо працюватиме на всіх 15 українських енергоблоках, ось тільки коштуватиме воно вже дорожче.

Ціна диверсифікації, яка, проте, можливо, і не є такою, поки невідома. Але вже очевидно, що повернення до колишніх відносин не буде. І ініціатором їх розриву стала саме українська сторона. Наша диверсифікація примусила росіян переглянути свої підходи. Якщо раніше ціна на ядерне паливо для АЕС України визначалася, в тому числі, і з урахуванням «особливих відносин», і була істотно нижча за ринкову, то тепер нам доведеться платити за ТВЗ російського виробництва стільки ж, скільки і за американські. А це — зайві витрати, гроші, так би мовити, викинуті даремно. Адже ці кошти нам би згодилися, особливо в умовах нинішньої світової фінансової кризи. У тому числі й для того, щоб, нарешті, збільшити видобуток урану і зробити крок до справжньої незалежності від зовнішніх постачальників.

А втім, в Україні намагаються диверсифікувати поставки ядерного палива й іншим шляхом — за допомогою освоєння канадської реакторної технології CANDU. Треба сказати, що даний тип реакторів являє собою досить унікальне технологічне рішення. CANDU не треба збагаченого, а досить лише природного урану (у цьому випадку, до речі, «відпадає» проблема створення власного ядерного циклу). Але будівництво нових реакторів за канадським дизайном — справа майбутнього, їх не введеш в дію за рік-два. Крім того, у них також є ряд істотних недоліків. По-перше, українські атомники не мають досвіду роботи з реакторною технологією даного типу — замість звичайної води в першому контурі реактора використовується важка (дейтерієва). Найімовірніше, наші фахівці просто не зможуть обслуговувати CANDU без колег з Канади. По-друге, для експлуатації важководних реакторів нашій країні доведеться створювати промислове виробництво важкої води, що може спричинити негативну реакцію світової спільноти. По-третє, від роботи реакторів типу CANDU виходить в 5—6 разів більше відпрацьованого ядерного палива, яке потрібно десь зберігати і неможливо переробити (оскільки використовується природний уран). По-четверте, для канадських реакторів потрібні значні обсяги природного урану, які Україна не зможе добувати навіть в перспективі (сьогодні наша країна забезпечує себе цим видом сировини тільки на третину). Нарешті, по-п’яте, з введенням реакторів канадського дизайну на українську економіку ляже важкий тягар — розвиток відразу двох паралельних атомних проектів (істотно відмінних один від одного). Треба сказати, що навіть для економічно розвинених країн це є значною проблемою.

Отже, висновок можна зробити цілком однозначний — так звана диверсифікація, що здійснюється в Україні й що полягає в приході на наш ринок американців і канадців як конкурентів росіян, насправді є фікцією. У разі реалізації цього сценарію ми віддаємо 1/5 ринку палива для АЕС компанії Westinghouse, тепловидільні збірки якої можуть і не пройти кваліфікацію. При цьому українська енергетика потрапляє в зону ризику — не факт, що у разі провалу випробувань американського палива нинішній постачальник, «ТВЭЛ», зможе забезпечити своїми ТВЗ енергоблоки, віддані на відкуп Westinghouse. У нього можуть бути зовсім інші виробничі плани. Внаслідок зазначених вище причин ще менше відношення до диверсифікації мають реактори CANDU з неясними перспективами їх побудови в Україні.

...А ЩО В СУХОМУ ЗАЛИШКУ?

Можна впевнено назвати «диверсифікацію», що проводиться в Україні, імітаційною. Проте будучи віртуальною по суті, вона шкодить розвитку економіки нашої країни цілком реально. Наші східні сусіди, не на жарт образившись, починають переглядати ті принципи, на яких будувалися взаємовідносини двох країн у сфері атомної енергетики. Це стосується, передусім, поставок палива на українські АЕС. Сьогодні впевнено можна говорити, що повернення до колишніх ексклюзивних умов їх здійснення вже не буде. Платити за ТВЗросійського виробництва доведеться приблизно стільки ж, скільки і за касети компанії Westinghouse. Причому компенсувати додаткові витрати доведеться або населенню України (що дуже вдарить по його кишені), або державі (за рахунок субсидій). Адже ці грошіможна було б спрямувати на будівництво нових українських АЕС, збільшити вироблення електроенергії та її експорт. Ось очевидна вигода для економіки України.

Але якби йшлося лише про ціну... Є ще й питання якості продукту, що поставляється. Досі жоден зарубіжний імпортер російського палива не висловлював претензії з цього приводу. А американцям такі висувалися. Потрібно також враховувати, що паливо Westinghouse, яке проходить кваліфікацію в третьому енергоблоці Південно-Української АЕС, а також те, яке планується до промислової експлуатації в Україні, починаючи з 2011 року, відповідає за техніко-економічними характеристиками зразку палива «ТВЭЛ» 2004 року. Росіяни ж зараз виробляють нові збірки ТВЗА, які дозволяють збільшувати теплову потужність активної зони, паливну кампанію і глибину вигорання палива, кількість планових перевантажень. Дійсно, під час дискусії про присутність компанії Westinghouse на українському ринку і неминучому охолодженні, у цьому випадку, відносин з росіянами, ми якось пропустили цей важливий аспект. Американці досі не виявляли ніякого бажання робити значні інвестиції в розробку палива ВВЕР, заради трьох блоків ніхто в США не триматиме цілі інститути з удосконалення палива. У той час як в російській атомній галузі вони є — ОКБ «Гидропресс», ОКБМ, «ВНИИНЭМ». Більше того, аналітичний центр Ux Consulting не виключає, що у разі початку масштабного будівництва реакторів у світі Westinghouse, який має власну технологію (PWR), може взагалі піти з ринку палива для російських реакторів.

Проте крім таких важливих категорій, як ціна і якість, наукове та інженерне забезпечення поставок палива, є і не менш важлива проблема гарантій безпеки. Зрозуміло, що якщо українська сторона використовуватиме на своїй АЕС російське паливо в одній активній зоні з американським, росіяни відмовляться гарантувати безпечну роботу своїх ТВЗ і вся відповідальність у разі виникнення проблем ляже на українську сторону. А це — величезні ризики, яких можна було уникнути. Адже в реакторі можуть початися неконтрольовані процеси! Ось як дорого обходиться нам імітація диверсифікації.

Погіршення відносин з Росією у сфері ядерної енергетики призведе ще до цілого ряду проблем, які доведеться розв’язувати українській економіці. Не секрет, що Україна не зможе самостійно, без допомоги сусідів, створити свій ядерно-паливний цикл. Діяльність концерну, що створюється, «Ядерне паливо України» є безглуздою без доступу до технологій. Якщо ми хочемо самі виробляти паливо, то треба розуміти, що альтернативи співпраці з Росією немає.Вся українська атомна енергетика створювалася на радянських (читай — російських технологіях). Чи варто говорити, хто краще підходить на роль партнера?

Крім того, зміцнення співпраці з Росією дозволить таким стратегічним підприємствам як «Турбоатом», «Смоли», «Цирконій» (які орієнтовані на паливний цикл реакторів типу ВВЕР) впевненіше відчувати себе в майбутньому. Треба тільки позбутися помилкового стереотипу залежності від Росії. Радше навпаки, це росіяни стануть більш залежними від нас — адже спільне виробництво ядерного палива буде на нашій території.

До того ж не виключений варіант, при якому російсько-українське СП постачатиме паливо не тільки для українських АЕС, але і за кордон. До тієї ж Чехії від нас возити ближче, а ще будують два реактори в Болгарії. А це вже зовсім нова якість співпраці. Проте остаточне рішення залишається за політичним керівництвом нашої країни, яке має визначитися, що для нього найбільш пріоритетне— ігри у віртуальну диверсифікацію чи зміцнення економіки України.

ЧИ Є ВИГРАШНА СТРАТЕГІЯ?

Проте Україна має прекрасну можливість уникнути залежності від Росії (івід будь-якої іншої країни— США, Канади, чи ще когось), не вдаючись до віртуальної диверсифікації. Для цього треба стати самостійним, потужним гравцем у сфері атомної енергетики і промисловості. І пам’ятати про те, що наявність кількох постачальників на нашому ринку ядерного палива ще не означає забезпечення енергетичної безпеки країни. Фактично, пропонована нам сьогодні диверсифікація являє собою відхід від однієї залежності до іншої. Тобто прагнучи відірватися від Росії, ми з шаленою швидкістю «влипаємо» в залежність від США. І ще невідомо, що краще. Енергобезпеці України — а саме про неї йдеться — відповідає зовсім інша політика, основні напрями якої сьогодні цілком очевидні — вживання заходів щодо гарантування поставок палива в довгостроковій перспективі та за прийнятними цінами. Також потрібно створювати резерв ядерного палива і, звичайно ж, власне складальне виробництво. Ось це буде дійсно робота в інтересах України, а не американського дядечки, до візиту якого так спішно, не чекаючи результатів випробування американського палива, готувався контракт з Westinghouse.

Як це зробити і де взяти кошти? Відповідь на поверхні: щоб зробити, треба робити, а не займатися політиканством. Це одне. А друге — кошти можна взяти за рахунок експорту електроенергії. На європейському ринку — дефіцит. Вже зараз нашу електрику купують в Угорщині, Словаччині, Румунії, Польщі, Молдавії, Білорусії та Росії. Однак тут є резерви для зростання, є можливості для нарощування українського експорту. Нещодавно Литва заявила про свій інтерес. Тому і не треба різати курку, яка несе золоті яйця — не треба примушувати НАЕК купувати втридорога американське паливо. Тим більше, що якщо виникнуть проблеми (як на «Темеліні»), то наші АЕС стоятимуть на ремонті, замість виробництва енергії. І грошовий струмочок потече не до нашого бюджету, а повз нього.

Ось така політика відповідає економічним інтересам нашої країни. Замість незрозумілого шарахання між постачальниками ядерного палива, розплатою за яке є переплата, треба прагнути стати гравцем — постачальником електроенергії. Тоді не ми до ЄС проситимемося, а нас проситимуть приєднатися. Як заявив нещодавно глава НАН України Б.Є. Патон, «диверсифікацією займатися не шкідливо, але вона має бути дійсно економічно, науково і технічновиправдана, і не має витікати з тих політичних міркувань, політичної кон’юнктури, що виникали, і, мабуть, виникатимуть». І ці слова мають стати дляукраїнських політиків керівництвом до дії.

Юрій СТАРЧЕВСЬКИЙ, директор Південного центру політичного консультування
Газета: 
Рубрика: