Наші батьки були на півслові обірваним поколінням. Весь цей огром несказаного і набріханого зверху, накопичившись за століття, тепер криком кричить. Країні потрібні письменники для психологічної санації.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, есеїстка

«I відчуєте себе частиною всього!»

Чому варто прочитати книгу Валерія Ананьєва
18 лютого, 2021 - 20:35
ВАЛЕРІЙ АНАНЬЄВ

Щойно закінчив читати філософську книжку про війну і про любов до життя. То ж пропоную з неї три епізоди.

— Ти вже прочитав Ананьєва? — спитав мене давній знайомий.

— Що ти маєш на увазі?

— Питаю тебе про ту книгу, про яку нині всі говорять: Валерій Ананьєв «Сліди на дорозі»

— Так, згадав. Дякую — обов’язково поцікавлюся.

Обійшов кілька книжкових магазинів. У деяких з них уже цієї книги не було. А все ж вдалося знайти.

Епізод перший

«—  Де та межа, де закінчується людина і починається тварина, що вже не замислюється про мораль своїх вчинків?

— Ти про когось конкретного?

— Тиждень тому приятель із дивізіону розповів, що їхній офіцер на п’яну голову застрелив полоненого.

— Вважаєш, це неправильно?

— А ти як думаєш?

— Я вже давно не знаю, що мені думати стосовно всього, що тут відбувається.

— Але ж ти ж іще не перетворився на тварину?

— Я не знаю. Не впевнений. Справа не в межі між звіром і людиною, а в ситуації, коли людина перестає вдавати і стає тим, ким є насправді» (С. 322).

Другий епізод

«До початку війни дивився на те, що відбувається навколо мене, з відчуттям, що я тут ні до чого. Засмучувала мене непричетність. Це як дивишся з вікна власного будинку-в’язниці, який сам збудував навколо себе, а там, через дорогу, життя вирує. Кожну хвилину проїжджають сотні машин, усі кудись поспішають, будуються будинки, витрачаються величезні суми, робляться великі відкриття, а що я ... я ні до чого. Моє вікно знаходиться на іншому боці дороги, де нічого не відбувається. Я бачив себе настільки невикористаним на тлі того, що рухає планету, що перестав відчувати власну значимість у своєму ж житті. Але я не розумів, що не можна дивитись на одні явища через призму інших. Порівнювати неправильно. Усі відчуття, події, дії потрібно розглядати в масштабах кожної окремої людини, її часу та місця...

... Війна дала мені можливість відчути себе і краще зрозуміти. Я нарешті перестав вдавати і брехати собі, став чесним із самим собою, і мої слабкості більше не засмучували мене. Слабкості можна побороти або отримувати від них задоволення. Я відчув себе частиною всього.

А смерть ... смерть не лякає. Думки про неї заспокоюють. Звичайно, мені б не хотілось витрачати життя, але... це просто життя. Не більше і не менше. Напевно, вперше мені дійсно подобається жити». (С. 259-260).

І — третій епізод:

«Ми самі. І завжди будемо самі — від народження і до самої смерті. Ніхто і ніколи не зрозуміє повною мірою те, що відбувається всередині іншої людини. Але це не означає, що ми й повинні бути самотніми. Нам потрібна опора, щоб не зламатись під тиском того, що нас оточує. Потрібно знайти людину, з якою можна розділити нашу самотність.

Залишитись одинокому в цьому світі — одне з найболючіших нещасть людини. Більш виснажливе й руйнівне для душі важко знайти. Щоб залишатись людиною, потрібно любити.

Любов — це головний бар’єр, що не дає вийти за межі людяності, і єдине, заради чого дійсно варто бути вільним.

Свобода — це єдине, що у нас є від народження і що дійсно варте боротьби». (С. 349).

Справді, книгу В. Ананьєва варто прочитати. Її текст — це і заклик до боротьби, і до свободи, і до любові до своєї Батьківщини. Читайте її, шановні читачі, з ручкою в руках. І відчуєте себе «частиною всього».

Богдан ЗАЛІЗНЯК, який 48 років тому відслужив у війську
Газета: 
Рубрика: