Петро ПИСАРЧУК: Наступає період розчарувань

Українська опозиція потребує кардинальної внутрішньої трансформації, інакше вона не зможе всерйоз боротися за симпатії виборців на парламентських перегонах 2006 року. Таку думку висловив у інтерв’ю «Дню» народний депутат України, член фракції «Регіони України» Петро Писарчук.

— Опозиція звинувачує владу зокрема в порушеннях прав людини. Водночас жодного масового руху протесту в суспільстві не помічено, навпаки — рівень довіри до влади залишається досить високим. Політичні опоненти влади працюють самі для себе?

— По-перше, опозиція в Україні тільки формується. Вона розпорошена, в неї відсутнє єдине бачення майбутнього країни, спільна програма діяльності. По-друге, давайте визначимося, чого ми чекаємо від опозиційних сил. Ніде в світі опозиція не заважає владі працювати. Це в нас в Україні з’явився стереотип щодо того, що завдання опозиційних партій і рухів — руйнувати діючу державну машину.

Ясна річ, опонентам влади треба шукати методи контролю за нею, віднайти спосіб бути тою «щукою», через яку «карась не дрімає». Опозиційні сили мають пропонувати кращі програми та шляхи їхньої реалізації. Завдання опозиції — набути більш цивілізованих рис. Часу на це залишилося — максимум до осені. Або опозиція стане якісно іншою, або вона ризикує втратити навіть ті позиції, які має сьогодні.

Але помилки опозиціонерів не виправдовують дій можновладців. Побиття депутатів ставить нинішню владу в один ряд з владою колишньою. Не можна було тим, хто лінчував стару владу саме за такі речі, самим опускатися до насильницьких методів. У результаті розгляду Верховною Радою інциденту в Ужгороді всі побачили, що не було жодної необхідності влаштовувати шоу з Іваном Різаком — хворою людиною. Нехай би одужав, а якщо до нього є питання, то для того існує суд.

— Підсумки розгляду ужгородського інциденту у вигляді парламентської рекомендації звільнити керівництво правоохоронних органів Закарпатської області — певне досягнення парламентської опозиції. І все ж у здатність опозиції до осені стати принципово іншою віриться слабо. Як, зрештою, і влади також...

— Гадаєте, нам нічого сказати людям? Якщо асоціювати опозицію з Віктором Януковичем, то достатньо взяти статистику — як розвивалася економіка за два роки його прем’єрства — та порівняти з нинішньою ситуацією. На жаль, порівняння не на користь сьогоднішнього уряду. Ми вже можемо констатувати спад інвестиційної привабливості країни, нестабільність фінансової системи, вже скорочуються робочі місця, зокрема в металургії, вже стогне під фіскально-бюрократичним пресом середній бізнес. Нагорі балачок багато, а факти на місцях говорять про те, що бізнесмени масово закривають підприємства, тому що їм невигідно працювати на тих умовах, які їм запропоновані...

— Однак наразі схоже, що опозиція переймається лише захистом від кримінального переслідування власних соратників.

— Порушення кримінальних справ, політичні переслідування в основному пов’язані з порушеннями під час виборчої кампанії. Правоохоронці, намагаючись догодити новій команді, тримають ніс за вітром, вишукують всілякі бдзюри та ліплять кримінальні справи. Історія про те, як учительці з Волині, яка сама виховує дитину, дали два роки умовно, бо вона підтримувала не того кандидата, досить показова. Це, мабуть, недолік усього нашого суспільства , що ми поважаємо не закон, а вождів і в угоду вождям топчемо закони. Але тепер, коли прийняли закон про амністію, ми вибили в правоохоронних органів законні підстави займатися цими справами.

— Ви гадаєте, порушників виборчого законодавства треба залишити без покарання?

— Притягнути до відповідальності всіх означало б пересаджати масу людей. До того ж, я знаю багато свідчень того, зокрема в моєму окрузі на Львівщині, що порушення були не лише з одного боку.

— Але принаймні організатори повинні відповідати?

— Спробуйте знайти проти організаторів доказову базу. Якраз і біда, що ловлять людину на виборчій дільниці. Якщо й існували якісь вказівки «згори», то вони ж були усні, не задокументовані. Це стара, вже давно засуджена практика прокурора СССР Вишинського — коли достатньо було чиєїсь заяви, щоб людину посадили. Докази повинні бути переконливими, і я сумніваюся, що наші міліція та прокуратура зможуть їх зібрати. Сьогодні в роботі правоохоронних органів допущені явно політичні перекоси, які, переконаний, з часом стануть предметом серйозного аналізу, й за все це комусь доведеться відповідати.

— Але скоро нові вибори, і виникає запитання: якщо не покарати тих, хто займався фальсифікаціями на попередніх, то де гарантія, що нова влада не візьметься за ту ж справу?

— Гарантій нема. Та я сумніваюся, що самими лише покараннями можна змінити ситуацію. Якщо політична, правова свідомість громадян дозволяє їм займатися виборчими махінаціями, ніякі репресивні заходи не допоможуть.

— Очевидно, тут ми маємо справу з корінням ширшої проблеми — корупції в державі. Тієї самої, боротися з якою найперше пообіцяла нова влада.

— Гаслами «бандитам — тюрми» тут не зарадиш. Потрібно включати серйозні економічні та законодавчі методи. І це не справа одного дня. Нам ще довго доведеться працювати, щоб хоча б мінімізувати корупцію. До того ж, корупційних явищ не виведеш, поки ми всі не перестанемо їх живити навіть на, так би мовити, побутовому грунті. Це значною мірою проблема нашої совісті.

Поки ж, незважаючи на всі розмови про боротьбу з корупцією, ЗМІ повідомляють про нових можновладців абсолютно дикі речі. Зокрема, що ті дозволяють собі залазити в державну казну ще нахабніше, аніж їхні попередники. Поговоріть з підприємцями, які ведуть бізнес на транскордонній торгівлі. Вони зараз перетворюються на циніків. Бо повірили, що їм спростять життя, зробивши митні тарифи такими, які можна сплачувати. А в результаті їм доводиться й надалі давати хабарі, тільки удвічі-утричі більші. Цинізм, який з’явився в результаті непродуманих обіцянок, — дуже небезпечна річ. Перш ніж політик дає обіцянку, він повинен сто разів подумати, як її виконати. На виборах нинішня влада наобіцяла дуже багато. Тепер наступає період розчарувань. І може таке статися, що на вибори 2006 року мало хто піде.

— Як підуть на вибори Партія регіонів та СДПУ(О): блоком чи окремо?

— Думаю, обидві партії є достатньо потужними, щоб іти самостійно. Блоки — це ситуативний інтерес. Перемогла політична сила, приходить у парламент, ситуація змінюється, всі хочуть посад, і починаються перегрупування. Як на мене, нехай люди голосують не за якісь альянси, а за конкретні партії, які мають свою усталену позицію, так буде краще і для людей, і для політиків. Приміром, в «Нашій Україні» сьогодні є ряд партій, реальний авторитет яких ні за яких обставин не дав би їм можливості потрапити до парламенту.

— Деякі останні заяви ваших партійних фігур дають підстави сумніватися, що Віктор Янукович — єдиний претендент на перше місце в списку Партії регіонів. Які ще можливі варіанти для №1?

— Люди, які голосували за Януковича на президентських виборах, — це той потенціал Партії регіонів, на який вона так чи інакше мусить опиратися. Тож я не думаю, що Віктора Януковича наважаться замінити якоюсь іншою людиною.

— А чи не ставка це на вчорашній день? По-перше, Янукович програв вибори, від цього нікуди не дітися. До того ж, його сьогоднішня поведінка — не веде агітації, не їздить по регіонах, не демонструє прагнення відігратися, — чи не демонстрація це відсутності волі до перемоги?

— Усі хочуть екстріму. Але для чого в політиці екстрім? До чого ж суспільство стало кровожерливим: лізьте на барикади, і край! Але ж це несерйозно. Ми бажаємо владі успіхів. Ми лише порадіємо, якщо в нової команди щось вийде. Боротьба за владу не повинна затьмарювати очі. Якщо влада працюватиме нормально, то й опозиція буде помірною, поміркованою. Але сьогодні опозиція радикалізуватиметься, бо влада робить такі кроки, які її дискредитують.

Відносно ж тези, що Янукович програв вибори, то ще рано судити. Так, президентські вибори Янукович, може, і програв, але ж ефективність політика визначається не лише на перегонах. Коли Янукович керував урядом, Україна виглядала далеко не найгірше. І перемога Ющенка на виборах — це ще не остаточна перемога. Справжнім переможцем Віктор Ющенко може стати лише тоді, коли складатиме президентські повноваження. Подивимося, якою Україна буде.

— Раніше, до виборів, політологи та журналісти гадали, чи буде здійснена політреформа. Тепер — чи буде вона скасована...

— Це неможливо. Якщо подібне відбудеться, то повністю розвалить владну коаліцію.

Наведу лише один приклад того, до чого призводить необмежена президентська влада. У Львові один великий чиновник в часи Кучми нажив незаконно мільйони гривень. У якийсь момент «зарвався» настільки, що його звільнили за хабарництво. Тепер, знайшовши друзів в оточенні нового Президента, він уже мітить на інше високе крісло. Ім’я цього чиновника та його зловживання відомі широкій громадськості, але це мало що значить. Ось вам результат кулуарної системи призначення кадрів: ми собі тихенько домовилися, зляпали наказ, а ви пишіть-кричіть скільки завгодно. Влада повинна бути розосереджена. І має з’явитися громадський контроль над нею.

— Якщо владу розосередити, тоді не знатимемо, з кого спитати.

— А ви сьогодні знаєте, з кого спитати? Особливість нинішньої системи: той, хто вирішує, відповідальності не несе.

— Але ж Конституційний Суд може прийняти будь-яке рішення, зокрема й задовольнити позов депутатів щодо незаконності ухваленого законопроекту №4180 про внесення змін до Конституції, який зараз, за деякою інформацією, якраз готується.

— Тоді треба скасовувати всі рішення «пакету». І визнавати вибори президента незаконними.

Проведення політреформи — питання виживання цієї влади. Нинішні суперечки «нагорі» — між Президентом і прем’єром, прем’єром і секретарем РНБОУ тощо, є прямим наслідком неврегульованості відносин між вищими інституціями. Якщо залишити все, як воно є, нинішні конфлікти розгорятимуться з новою силою і їхні наслідки важко передбачити.

— Нова влада вже начебто склала списки підприємств, приватизацію яких буде оскаржено. Це вирішить проблему її відносин з великим бізнесом?

— Так чи інакше, влада зобов’язана цю сторінку перегорнути якнайскоріше. Саме порушення питання про оскарження приватизації було великою помилкою. Влада не має права бути агресивною. До тих, кого вона перемогла, вона, навпаки, зобов’язана виявляти великодушність. Боротися за них, а не відштовхувати. Тільки тоді вона буде сильною. От якщо правоохоронні органи розкопають, а суд доведе, що десь було порушення, — тоді всі таке рішення визнають, і це підприємство приватизують наново. А якщо, сидячи у кабінеті, сказати, що ось він щось там не доплатив, — це пахне революційною доцільністю зразка 1917 року. Період революційної патетики закінчився. Якщо цього влада не зрозуміє, її чекає жорстока поразка.

— Одне з епохальних завдань, яке поставила перед собою нова влада, — здійснення адміністративної реформи. Як оцінюєте шанси на успіх цієї ініціативи?

— Адмінреформа запізніла. Але те, що пропонують, нагадує більше косметичні кроки. По своєму округу я бачу, що влада пробуксовує. Більшість голів райдержадміністрацій поміняли — кращих на гірших. Влада знову закрилася в кабінетах, пише якісь депеші, не виходить до людей. Чиновники, які прагнули служити колишньому президенту, тепер «стеляться» під нового, декларуючи, що вони є його великими прихильниками.