Вдосконалюватися - значить змінюватися, бути досконалим - означає змінюватися часто
Вінстон Черчилль, державний діяч Великої Британії, письменник, найбільше відомий як прем'єр-міністр цієї країни у роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії з літератури 1953

95 тез Лютера

Реформація церкви ХVІ століття
3 грудня, 2015 - 16:00
СКАЗАВШИ ПРОСТО У ВІЧІ ІМПЕРАТОРОВІ КАРЛУ V ТА САНОВНИМ КАРДИНАЛАМ: «НА ТОМУ СТОЮ Я І НЕ МОЖУ ІНАКШЕ. ХАЙ ДОПОМОЖЕ МЕНІ БОГ!» — МАРТІН ЛЮТЕР ВІДКРИВ НОВУ ДОБУ В ІСТОРІЇ ЄВРОПИ / МАЛЮНОК З САЙТУ REASONABLETHEOLOGY.ORG

Пам’ятники цій історичній постаті стоять у центрі мало не всіх німецьких міст — винятки нечисленні. 2003 року, за підсумками опитування істориків Німеччини та інших країн Європи, Мартін Лютер посів друге місце у списку найвизначніших діячів політики та культури своєї країни — трохи поступившись Конрадові Аденауеру, проте випередивши Отто фон Бісмарка! Син впертого, чіпкого, жорсткого саксонського селянина Ганса Лютера, котрий перебрався в містечко Ейслебен, сподіваючись на краще життя, зайнявся там гірничою справою в мідяних копальнях і, зрештою, вибився в «бюргери», ставши заможним та поважним громадянином, Мартін (1483 — 1546) назавжди увійшов до європейської та світової історії як ініціатор Реформації (ХVІ — ХVІІ стст.) — грандіозного церковно-духовного, політичного, ба більше, загальнонародного руху в багатьох, насамперед північних та західних країнах Європи, — руху, який докорінно змінив обличчя Старого світу, а згодом суттєво вплинув на розвиток і Нового світу, передусім США та Канади. Мав цілковиту рацію визначний філософ і соціолог, співвітчизник Лютера Макс Вебер, який у знаменитій праці «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905) стверджував, що проповідь Лютера не лише заклала основу протестантизму — якісно нової течії у християнстві, не лише дала поштовх Реформації, а й, і це, мабуть, найголовніше, стала поворотним моментом у зародженні капіталізму й багато в чому визначила дух Нового часу.

Попри це, в Україні, очевидно, постаті та ідеям Лютера досі не приділено належної уваги. Парадокс: ми йдемо до Євросоюзу, тоді як творець богословської та політичної доктрини, яка колись суттєво вплинула на становлення і розвиток найзаможніших (!) країн ЄС: усі без винятку держави Скандинавії, Нідерланди, центральна та північна частина Німеччини, Великобританія — у трансформованому вигляді, але також; США і Канада, Естонія — перелік можна продовжувати), — ця людина відома у нас далеко не достатньою мірою. Про Лютера необхідно поговорити ще й тому, що його ідеї можуть і мають бути розглянуті й в універсальному контексті, як великий приклад реформування потужної світової релігії взагалі.

Автор цих рядків вважає, що найважливішими є передусім ідеї Лютера, а не зовнішня канва його життя. Тому розповідь про біографію великого реформатора церкви ми спробуємо зробити стислою. Виховуваний «твердою рукою» суворого батька Ганса, зростаючи, за його власним визнанням, у «нестерпному відчутті власної ганебної гріховності перед лицем Бога», наш герой, проте, рано виявив непокірну, самостійну і вперту вдачу. Всупереч волі батька, котрий наполягав на тому, щоб Мартін став юристом, адвокатом, нотаріусом, Лютер-молодший, хоч і вступив до університету в Ерфурті, де проходив курс «семи вільних мистецтв», проте невдовзі завдяки усвідомленню, як він потім згадував, свого істинного покликання — служити Господу, символом цього стала страшна громовиця, пішов до Августинського монастиря в Ерфурті. 1506 року Мартін став ченцем, а наступного року був висвячений у священики. Ще за шість років Лютер стає доктором богослов’я та професором теології Віттенберзького університету — одного з найбільш «вільнодумних» тоді навчальних закладів.

Перелом у свідомості майбутнього визначного реформатора стався 1511 року, коли Лютер, побувавши у Римі, з «огидою, соромом та гнівом» побачив усі виразки папського католицизму: тотальну продажність, цинізм, торгівлю індульгенціями. Як і великого Яна Гуса, Лютера особливо обурювало саме це: відпущення гріхів не Богом, а земною Церквою — за плату, за солідні гроші... Коли 1517 року папа Лев Х видав буллу про узаконення індульгенцій та офіційного «відпущення гріхів» задля «сприяння побудові собору Святого Петра в Римі та спасіння душ християнського світу» — обуренню Лютера не було меж. Він згадував, що саме тоді збагнув: справою його життя має стати боротьба проти «папського засилля» в Німеччині та інших країнах і заснування нового, свіжого, чесного християнського вчення.

31 жовтня 1517 року Мартін прибив на дверях Віттенберзького університету кілька аркушів паперу зі славнозвісними «95 тезами». Ці ідеї він згодом безстрашно доводив перед лицем «найхристияннішого» імператора мало не половини Європи, фанатичного католика Карла V, а також римських кардиналів, архієпископів і, зрештою, булли — прокляття самого папи з відлученням від церкви, — Лютер спалив цю буллу. Яка суть головних ідей великого німця, які лягли в основу протестантизму з усіма його десятками відгалужень?

  «Я зрозумів, що милостивий Господь виправдовує наші гріхи лише нашою ж вірою. Шлях до спасіння душі — (винятково важлива категорія для людини ХVI століття) лежить лише через віру (sola fide), через благодать (sola gratia) й через знання Святого Письма і виконання його настанов (sola scriptura). Католицька церква разом із папою та його індульгенціями для спасіння душі геть не потрібна — належить прямо говорити з Господом і зміцнюватись у вірі, цього досить. Згодом саме цю тезу Лютера назвали «ударом блискавки у діжку з порохом», і це справді так; зауважимо, що це було сказано в добу, коли християни вірили, що папа є намісником Божим на Землі.

2   Будь-яка праця — чи то селянина, купця, чи то рицаря, державного чиновника, вченого або митця має право на повагу перед лицем Господнім, але за однієї неодмінної умови: якщо ця праця є чесною, сумлінною і людина добросовісно виконує свій обов’язок перед Богом та людьми. Відповідно, багатство (але, знову ж таки, набуте чесним, законним шляхом) Бог визнає — це не вважається гріхом, як у православ’ї, і відкриває шлях до Царства Небесного. Це також дуже важлива теза Лютера, яка відіграла суттєву роль у становленні капіталізму.

3   Однак Лютер нагадує, що «на небо належить сходити не грошима, а скорботами».

4   Свобода волі й душі не залежить від зовнішніх обставин, а лише від волі Божої.

5   Лютер стверджував непогрішимість Святого Письма, авторитет же папських настанов, едиктів, булл, соборів тощо ставив під сумнів.

6   За вченням Лютера, Бог створив два царства — Боже та світське. Це він зробив через двоїсту природу людини, яка є водночас і духовною, і тілесною. Крім того, слід зважати на те, що світ складається здебільшого не зі справжніх християн. Якби справжні християни були в більшості, то не потрібно було б ні князів, ні панів, ні меча, ні права.

7   Держава повинна забезпечувати зовнішні відносини та внутрішні порядки, що ж до відносин будь-якого громадянина з Богом — це не справа держави, а сфера вільного вибору волі людини та її совісті.

8   Мудро владарює той монарх, який використовує владу не як привілей, а здійснює її як повинність, покладену на нього Богом (сказано 498 років тому!). Тобто християнський правитель має вважати себе слугою, а не паном народу.

9  Світська влада не повинна сягати далі тіла і майна людини. В усьому іншому державі належить право вимагати цілковитої покори, за винятком, проте, тих випадків, коли правителі втручаються у справи віри й відносин людини з Богом.

...1521 рік. Імператор Карл V викликає Лютера на рейхстаг у Вормсі, де в присутності вищих ієрархів римо-католицької церкви вимагає повного зречення від своїх поглядів, загрожуючи в іншому разі долею Яна Гуса, якого Лютер щиро шанував і визнавав своїм попередником. Відповідь великого німця: «Оскільки, Ваше Величносте, ви й усі володарі бажаєте почути просту відповідь — я відповідатиму прямо й просто. Якщо я не буду переконаний свідченнями Святого Письма та ясними доказами розуму — бо я не визнаю авторитету ані пап, ані соборів, адже вони суперечать одне одному, — совість моя Словом Божим пов’язана. Я не можу й не хочу зрікатися будь-чого, тому що недобре і небезпечно чинити щось супроти совісті. На цьому стою і не можу інакше. Хай допоможе мені Бог. Амінь».

На щастя, Лютера не спалили, зокрема, завдяки підтримці впливових північно-німецьких князів, які зрозуміли колосальний потенціал його вчення і надали йому притулок, та й ґрунт для появи Великого Бунтівника був добре підготовлений. Але «просте» (з розряду дуже непростих) питання: в Україні ніколи не було свого Лютера. Як це вплинуло на її історію — при тому, що мало не вся Північна Європа, за винятком романських країн, так чи інакше взяла на озброєння «духовний меч»Лютера. Основні його ідеї (хоч, трапляється, і без знання джерела) й у наш час є дуже важливими для західних країн — особливо вчення про свободу віри як вищий пріоритет та про чесну працю як Боже покликання людини, результати яких Господь враховуватиме на своєму Суді. Чи варто також говорити, наскільки актуальна спадщина Лютера в добу сильної релігійної байдужості в Європі (та, поклавши руку на серце, і у нас — хай меншою мірою)?

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments