Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

Анатомія тиранії

Життєвий і творчий шлях Абдурахмана Авторханова — видатного дослідника сталінського тоталітаризму
16 квітня, 2021 - 12:56
МАЛЮНОК МИХАЙЛА ЗЛАТКОВСЬКОГО

Є відомі світові інтелектуали, життя яких (ясна річ, відносно та умовно) нагадує затишне, комфортне університетське містечко: спокій, ідеальні умови для творчої праці (а якщо наявний і певний матеріальний добробут, як, наприклад, у Гете, — то зовсім ідеально).
   Геть не таким був шлях Абдурахмана Геназовича Авторханова (25.10.1908, дата народження приблизна, аул Нижній Наур, Ічкерія, — 24.10.1997, Ольсинг, Німеччина), всесвітньо відомого російсько-чеченського історика, політолога, публіциста, громадського діяча, автора знаменитих праць «Технологія влади» (1959), «Походження партократії» (1973), «Загадка смерті Сталіна» (1976) та багатьох інших. Життя цієї незвичайної людини цілком може і має стати сюжетною основою для пригодницького роману або гостро-сюжетного серіалу.
    Додамо: хто знає, можливо, такий серіал створять у нас в Україні, адже саме генерал Петро Григоренко поклав свого часу початок поширенню в СРСР праці «Технологія влади» — а лише за одне читання цієї книжки, навіть без мети поширення, давали тоді жорстокі табірні строки, — журнал же «Вільний Кавказ, який редагував Авторханов, був створений за вирішального сприяння Антибільшовицького фронту народів, що його було засновано українськими націоналістами. Зрештою, ворог тут був спільний — «народовбивчий сталінський режим» (Авторханов). А для розуміння суті таємних пружин цього режиму Авторханов зробив дуже багато.

Нашим завданням буде здійснити стислий і лаконічний аналіз головних праць Авторханова (насамперед «Технологіївлади», «Походження партократії» та «Загадки смерті Сталіна»), котрі перекладені багатьма мовами світу (зауважимо, крім української). Але зроблене Абдурахманом Авторхановим може бути зрозумілим у повному обсязі лише в контексті його карколомного життя (численні арешти, небезпека смерті, яку він роками бачив перед собою, неймовірна зміна політичних устроїв, за яких історик мав працювати: сталінський режим, гітлерівська Німеччина, Захід, куди Авторханов зміг перебратися 1945 року). Зазначимо, що ще 1951 року за книжку «Підкорення партії», видану тоді французькою мовою солідним тиражем, НКВС заочно винесло Авторханову смертний вирок.

Отож, коротко розповімо про життя російсько-чеченського історика, базуючись передовсім на його автобіографії (Франкфурт, видавництво «Посів», 1983), а також на даних з інших джерел (попри те, що Авторханов є досить широко відомою у світі постаттю, ці дані суперечать один одному — «білих плям» дуже багато). Він народився у незаможній селянській родині в аулі Нижній Наур (нині — Надтеречний район Ічкерії; цей аул був геть спалений беріївськими катами під час терористичного виселення чеченського народу 1944 року, що, зрозуміло, тільки збільшило й так пекучу ненависть Авторханова до сталінізму). З дитинства тяжко фізично працював; пишуть, що його батьки розлучились, і дитинство Абдурахман провів у родині батька. Навчався одночасно у російській сільській школі та в арабській (мектеб). З духовної семінарії (медресе) був виключений 1923 року за читання забороненої літератури. Того ж року втік із дому разом із двоюрідним братом Мумадом, прямуючи до Грозного. Був заарештований як «підозрілий елемент», провів три місяці у в’язниці (підлітку було 15 років). Після цього Абдурахман був направлений у дитбудинок, згодом — до Асланбеківської школи 2-го ступеня. 1925 року цей «зразковий» заклад відвідують Мікоян, Ворошилов і Будьонний, що збудило інтерес юнака до людей влади та технології влади.
1927 року Авторханов вступає до лав ВКП(б), закінчує обласну партшколу, навчається на робфаку в Грозному. Ось як на схилі років бачив він свою юність: «Ми вірили фальшивим богам, і вони нас обманули. Ані батьки наші, ані ми, в оп’янінні «пролетарською революцією» і за димовою завісою її соціальної демагогії, так і не побачили її звірине нутро...» Дослідженню саме цього «звіриного нутра» — за допомогою аналітичного «скальпеля» історика — присвятив Авторханов останні півстоліття свого життя.

А поки що Авторханову — трохи за двадцять. Чеченське оргбюро обкому ВКП(б) відряджає його до Москви для навчання на підготовчих курсах Інституту червоної професури (тоді — особливий, «класово чистий» навчальний заклад для майбутніх інтелектуалів-більшовиків). Там Авторханова заарештовують як « замаскованого троцькіста», утримують у « внутрішній тюрмі» на Луб’янці, декілька місяців допитують (він згадує про гострі політичні дискусії серед ув’язнених), але згодом звільняють і навіть вибачаються за незаконний арешт (надворі — ще 1928 рік, а не 1937-й; утім, різницю Авторханов незабаром відчує).

Далі — молода людина повертається до Грозного, навчається на хімічному факультеті Грозненського нафтового інституту, і раптом — «партійна мобілізація»: його, 22-річно-го, «висувають» завідувачем оргвідділу Чеченського обкому партії (початок вивчення «технології влади»). Абдурахман згадував: «Я був лише другим етнічним чеченцем в апараті обкому; коли перший секретар був відсутній— я заступав його»).

Після цього Авторханов виконував ще чимало партійних доручень: був і директором Чеченського національного театру, і керував складанням «Граматики чеченської мови» (до речі, за його визнанням, думав він завжди чеченською, але всі знамениті праці цього історика написані російською, потім перекладені європейськими мовами), знову навчався в Москві в Інституті червоної професури(де він почав ретельно вивчати історію Росії). Вже лунали звинувачення у «чеченському буржуазному націоналізмі». Декількох близьких йому людей розстріляли.

1937 рік. Прямо на пленумі Чеченського обкому ВКП(б) весь склад обкому, Авторханова в тому числі, було заарештовано. В живих зі 110 людей залишились одиниці. Авторханову інкримінують одразу чотири «розстріль-ні статті»: тероризм, шпигунство, праця на «центральний повстанський штаб Ічкерії» у Грозному та «агентурна служба» у «міжнародному буржуазно-націоналістичному центрі» в Москві. Допити, жорстокі катування, звірячі побиття, позбавлення сну. Потім — інсценізація розстрілу з виведенням «спецкоман-дою» на страту. Слідство вів закінчений звір — лейтенант Кураксін. Авторханов на власні очі побачив жахливу страту понад сотні людей біля підніжжя Терського хребта. І саме тоді він дав собі пожиттєву клятву, якої дотримався: «Радянська система є найбільш проклятою з усіх тиранічних систем в історії людства. Якщо мені судилося ще жити на світі, то це життя буде присвячене боротьбі з комуністичною тиранією всіма доступними для мене засобами »(а цим засобом у Авторханова був холодний, точний аналіз «технології влади» — досвід він уже набув). І ще на все життя Абдурахман запам’ятав слова лейтенанта-чекіста Левака, який в останню мить виштовхнув його з лав смертників: «Ми вбиваємо людей, аби інші люди в майбутньому жили краще...» Між іншим, ще Горький зафіксував звернені до нього такі слова Леніна: «Наші діти обов’язково житимуть краще від нас. Оця вимушена жорстокість наших днів, жорстокість заради майбутнього — її зрозуміють і пробачать...» Цей підхід був неприйнятним для Авторханова.

Н 1940 рік. Через три роки слідство нарешті завершено. Під час суду ув’язнені (Авторханов зокрема) відмовилися від свідчень, що вони їх дали під тортурами. Вирок: вважати всіх підсудних виправданими та звільнити з-під варти (!). Авторханов переходить на нелегальне становище; його друг Хасан Ісраїлов пропонує розпочати збройне повстання проти Москви. Абдурахман відповідає, що він є смертельним ворогом Радянської влади, але відмовляється від збройної боротьби з нею. Надходить звістка про скасування виправдального вироку. Авторханов переховується у віддалених гірських районах Ічкерії, його знаходять і знову заарештовують, відправляють у внутрішню тюрму НКВС у Грозному.

Жовтень 1941 року (вже йде війна, Хасан Ісраїлов організує повстання). Новий суд. Вирок: три роки позбавлення волі; підлягає звільненню, бо вже відбув чотири роки ув’язнення. Проте НКВС у Верховному суді РСФСР оскаржує вирок, Авторханова не випускають.

Весна 1942 року. Остаточне звільнення. Виклик особисто до Берії. Авторханов отримує «індивідуальне завдання». Берія каже: «Націоналістичні чеченські банди, в очікуванні просування фашистів на Кавказ, розпочали збройний заколот проти Радянської влади. Очолює бандитів Хасан Ісраїлов. Ви його знаєте. Ваше завдання — проникнути в лави бандитів, провести розвідувальну роботу та сповіщати нас про їхні дії та наміри. Це сприятиме їхньому знищенню».

Авторханов справді долучається до загону Ісраїлова, одразу розповідає тому про завдання Берії. Потім ухвалює, як сам пише, «найскладніше рішення у своєму житті»: з наближенням німецької армії до Ічкерії переходить лінію фронту, в розмовах з офіцерами вермахту висловлює готовність допомагати пропаганді проти Сталіна (як людина з освітою). Німці мали намір розстріляти його, але потім відпустили й доправили до Берліна працювати пропагандистом.

Саме за цей вчинок Авторханова визначали за радянських часів як «колаборанта», «зрадника», «запеклого ворога». Сам же він підкреслював: «Так, я ворог вам, але ворогом мене і мій народ зробили ви — зграя катів». І більш докладно пояснював свої мотиви: «Ворог Сталіна був нашим союзником, іншого виходу в нас не було: сумнозвісна демократія та її апостоли — Рузвельт та Черчилль — перебували в обіймах Сталіна, а мій народ — в його кривавих кігтях. Чи мав я допомогти Сталіну та Берії робити геноцид над моїм народом лише через те, що їхнім ворогом був Гітлер? Якби подібна ситуація повторилася ще раз, я вчинив би так само».

Весна 1945 року. Авторханову вдається вибратися зі зруйнованого Берліна — до Баварії, в американську зону окупації (як саме вдалося — це ще одна «біла пляма» його біографії). Там його заарештовують американські спец-служби, розглядається питання його видачі до СРСР (а такі випадки траплялися), проте, як пише історик, «знайшлись розумні люди, які оцінили мої знання та досвід».

Від 1949 по 1979 роки (час виходу на пенсію) Авторханов викладає політичні науки у «Російському інституті Американської армії» в Гарміш-Партенкірхені (ФРН). Він стояв біля витоків знаменитої радіостанції «Свобода». 23 січня 1955 року американська контррозвідка запобігла замаху на вченого, після чого його взяли під особливу охорону. І, як уже зазначалося, у 1950-ті — 1970-ті роки на Заході виходять класичні книги історика: «Технологія влади», «Походження партократії» (саме Авторханов увів у обіг цей, нині широко вживаний, термін), «Загадка смерті Сталіна», сотні публіцистичних виступів. Авторханов захищає дисертацію на здобуття ступеня «доктор політології». Його наукову творчість високо цінували Збігнєв Бжезінський, Мілован Джилас, Роберт Конквест, інші відомі вчені.

І ось тепер, коли читач має певне уявлення про колізії цього насиченого життя, саме час уважно перечитати основні наукові праці Авторханова.

Продовження

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: 
Рубрика: