Завдяки історичній пам’яті людина стає особистістю, народ — нацією, країна — державою
Михайло Грушевський, професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист

Грецька революція почалася на українських землях

Про роль і долю ватажка «Філікі Етерія» Олександра Іпсіланті
23 лютого, 2021 - 18:34

Щорічно у Греції 25 березня відзначають День незалежності. Ця дата пов’язана з початком повстання греків проти турків-османів, яке розпочалося наприкінці зими — у березні 1821 року й тривало до 1829-го. Ці події також отримали назву Грецької революції чи війни за незалежність. Цього року виповнюється 200-літній ювілей означених подій.

Закономірно, що в Греції широко відзначатимуть цю дату. Керівництво ж Росії вирішило скористатися такою подією в пропагандистських цілях. На святкування 200-ліття Грецької революції до Афін начебто збирається їхати російський президент Владімір Путін. Також Росія й Греція домовилися в 2021 р. провести «перехресний» Рік історії Греції й Росії.

Звісно, можна говорити, що імперська Росія мала стосунок до Грецької революції. Однак участь російського керівництва в її подіях була однозначною. Росія протягом тривалого часу (у XVIII і на початку ХІХ ст.) вела постійні війни з турками. Їй вдалося відібрати в них Північне Причорномор’я, підкорити Кримське ханство, яке було васалом Туреччини. Росія намагалася поширити свій вплив також у васальних Туреччині Дунайських князівствах — Молдавії та Валахії. А в перспективі — проникнути на Балкани, захопити протоки Босфор і Дарданелли. Й, таким чином, «замкнути» на собі Чорне море.

Російське імперське керівництво навіть виношувало проєкт Новогреції — створити на теренах Османської імперії Грецьку державу, якою би правили представники дому Романових. Хоча цей проєкт було проблематично реалізувати, але певні кроки в цьому напрямку робилися. Тому в Росії на високих державних посадах, в армії опинилося чимало греків — до того ж таких, які походили із заможних, аристократичних родин. Наприклад, грек Іоанн Каподистрія (1776-1831) був керуючий справами Міністерства закордонних справ Російської імперії. У 1827 р. його обрали першим президентом Греції. Генералом у російській армії служив Олександр Іпсіланті (1792-1828), який, власне, розпочав боротьбу за незалежність Греції.

Однак Росія, яка відігравала основну роль у консервативній міжнародній організації Священний союз, створеній у 1815 р., виступала проти революційних рухів. А таким рухом і була боротьба за незалежність Греції. Тому на початках Грецької революції російське керівництво її засудило. Із таким офіційним засудженням, зокрема, виступив згадуваний Іоанн Каподистрія.

Сама ж Грецька революція розпочалася на українських теренах. Тут ще з середини І тисячоліття до нашої ери селилися греки, засновуючи свої міста-колонії. Деякі з них (Ольвія, Феодосія, Тіра, Херсонес) були значними і справляли вплив на історичні процеси в Північному Причорномор’ї. Навіть після того, як грецькі міста-колонії зійшли з історичної арени, греки й далі жили і живуть понині на українських землях. Під час Грецької революції немало заможних греків проживало в Приазов’ї, зокрема, в українському місті Таганрозі. Вони надавали помітну фінансову допомогу повстанцям.

Ще в 1814 році в Одесі грецькі патріоти Ніколаос Скуфас, Еммануїл Ксантос і Афанасій Цакалов створили таємне товариство «Філікі Етерія», яке мало на меті організувати збройне повстання в Греції й почати війну за незалежність. Його філії з’явилися і в інших містах, у тому числі й у Стамбулі-Константинополі.

У 1820 році цю організацію очолив Олександр Іпсіланті. Його умовили зробити це представники від Пелопоннесу — регіону Греції, де існували чи не найсильніші революційні настрої. Пелопоннесці сподівалися, що Олександр Іпсіланті діятиме рішуче. І справді, 13 жовтня 1820 р. він скликав в Ізмаїлі нараду «Філікі Етерія», на якій вирішили почати повстання. Як бачимо, рішення розпочати Грецьку революцію ухвалили в Україні.

Олександр Іпсіланті вважав, що спочатку треба підняти повстання в Дунайських князівствах, а звідти через Македонію пробиватись у Грецію. Це було обумовлено такими міркуваннями. На той час Османська імперія не мала права вводити свої війська у Валахію та Молдавію без згоди Росії. Якщо б турки ввели туди війська, то Росія могла оголосити їм війну. Отже, підтримала повстанців. Якщо ж турки звернуться до Росії, аби їм дали згоду ввести в Дунайські князівства війська, то це б забрало чимало часу. Повстанці ж тим часом могли добитися потрібних їм успіхів й зі своїм військом прорватися до Греції. Олександр Іпсіланті також сподівався на підтримку у Валахії й Молдавії, адже його батько був правителем цих князівств. До того ж у цих князівствах помітно зросли антитурецькі настрої.

У двадцятих числах лютого 1821 р. керівник «Філікі Етерія» зі своїми братами та групою прихильників покинув територію України й прибув до Ясс — на той час столичного міста Молдавського князівства. Його підтримав молдавський господар Михайло Сутцо. 24 лютого в Яссах Олександр Іпсіланті звернувся до повстанців з відозвою «В бій за віру і батьківщину», після чого чимало грецьких патріотів прибуло в його табір.

Повстання поширилося на Валахію, де місцеві бояри були незадоволені кандидатурою нового їхнього господаря, призначеного турками. Повстанський загін на чолі з Савою Кашенарі зайняв Бухарест.

Однак Олександрові Іпсіланті не вдалося прорватися до Греції, де 25 березня розпочалося повстання. Ударом для ватажка «Філікі Етерія», зокрема, стало те, що 9 березня 1821 р. його звільнили зі служби в російській армії. Тим самим російське імперське керівництво дало сигнал, що воно не підтримує повстанців. Останніх це значною мірою деморалізувало. Адже вони сподівалися на допомогу Росії.

19 червня 1821 р. турки розгромили війська Олександра Іпсіланті поблизу монастиря Дрогошан. Звідси ватажок грецьких повстанців подався на терени Австрійської імперії, де був затриманий представниками влади. Він ніби знову «повернувся в Україну». Австрійці ув’язнили його в замку Паланок у Мукачеві. Потім перевели до ув’язнення в чеське місто Терезієнштадт. У 1827 р. Олександра Іпсіланті звільнили. Але, будучи важко хворим, наступного року він помер.

Незважаючи на те, що Олександру Іпсіланті не вдалося прорватися на терени Греції, все ж підняте ним повстання у Молдавії та Валахії дало поштовх для виступів у цій країні. Самого ж ватажка «Філікі Етерія» греки шанують як свого національного героя.

Петро КРАЛЮК
Газета: 
Рубрика: