Гуманiзм чи варварство?

Питання переміщення культурних цінностей внаслідок Другої світової війни протягом кількох останніх десятиліть є одним із ключових факторів міжнародного співробітництва у сфері культури, значною мірою впливає на взаємини між країнами та привертає до себе значну увагу широкої громадськості. Своїм змістом воно також охоплює долю предметів культури інших держав, що опинилися під час та після війни на території України. Їх офіційний статус та майбутня доля є темою не лише фахових дискусій серед правників, істориків та культурологів, але й стали викликом для державної політики України щодо повернення і реституції культурних цінностей. Воно позначене багатьма політичними протистояннями та скандалами. Ключовим при цьому є значне розходження у розумінні місця таких переміщених культурних цінностей у сучасному культурному житті України — вони є «компенсацією» за втрати внаслідок війни та окупації чи «трофеями війни»? Незалежна Українська держава успадкувала цю проблему від колишнього СРСР і досі не може визначитися ні на ментальному, ні на законодавчому рівнях, яким чином її вирішити.

Така ситуація актуалізує необхідність об’єктивного розгляду історичних обставин переміщення культурних цінностей інших країн на територію СРСР та УРСР під час Другої світової війни й у перші повоєнні роки, змін у трактуванні їхнього статусу вищим партійним та державним керівництвом колишнього Радянського Союзу. Очевидно, що саме чесний та об’єктивний погляд на події історії може стати запорукою світоглядних змін в українському суспільстві та пошуку правильних рішень щодо ставлення до таких предметів культури на державному рівні та вироблення чіткої й зрозумілої політики щодо них.

Дослідження сучасних українських, американських, німецьких та російських істориків дозволяють з великою достовірністю відновити обставини переміщення культурних цінностей до СРСР під час та після Другої світової війни. І вони значною мірою спростовують ключові тези колишньої радянської пропаганди про благородну місію «порятунку» культурних скарбів неймовірної цінності на шляху радянської армії та в радянській окупаційній зоні на території переможеної Німеччини.

«КОНФІСКОВАНО У РОБОЧОМУ ПОРЯДКУ ЯК ТРОФЕЙНА ВІЙСЬКОВА АМУНІЦІЯ»

Ідея відшкодування збитків, завданих нацистською Німеччиною та її союзниками установам освіти, культури та науки СРСР, за рахунок їхнього культурного потенціалу належала відомому російському та радянському діячеві культури, історику мистецтва та реставратору І. Грабару. У 1943 р. він звернувся до голови НДК СРСР М. Шверніка з листом, в якому обґрунтував доцільність заміщення втрачених культурних цінностей з ворожих колекцій як еквівалентну компенсацію за переміщені або знищені твори мистецтва після завершення війни. З цією метою пропонувалося створити тимчасовий окремий підрозділ НДК СРСР, який би сформував спеціальний перелік предметів із музейних колекцій Німеччини, Австрії, Італії, Угорщини, Румунії та Фінляндії, що могли би бути кваліфіковані як еквівалентна компенсація. М. Швернік подав пропозиції Грабаря до Політбюро ЦК ВКП(б), де їх було підтримано. 8 вересня 1943 р. окреме Бюро експертів, якими керували відомі радянські науковці та музейні діячі В. Лазарєв і С. Тройницький, розпочало свою роботу. Остаточний варіант проєкту списку предметів культури, які передбачалося вилучити як компенсацію з музейних збірок ворожих країн, був підготовлений 26 лютого 1945 р. і поданий на розгляд до Комітету в справах мистецтв при РНК СРСР. Основу списку складали предмети з колекцій музеїв Берліна, включно зі знаменитим Пергамським вівтарем, оціненим у 7 500 000 доларів США. Серед найвизначніших експонатів інших німецьких музеїв у списку фігурувала «Сикстинська мадонна» Рафаеля з Дрезденської картинної галереї, яку оцінили у 2 000 000 доларів США. Загалом, список музейних предметів на компенсацію втрат СРСР у грошовому еквіваленті був визначений у 70 587 200 доларів США. Головна роль у виявленні та відборі призначених для цього культурних цінностей відводилася трофейним бригадам Комітету в справах мистецтв при РНК СРСР.

Практична реалізація цих планів розпочалася із вступом радянських військ на територію Німеччини та Австрії, коли радянські експерти перебували у передових фронтових частинах. Але особливо значного розмаху вона набула вже після завершення бойових дій та капітуляції нацистського режиму.

Так, 14 травня 1945 р. начальник Управління пропаганди та агітації ЦК ВКП(б) Г. Олександров отримав повідомлення від головного політичного управління Червоної армії, у якому зазначалося: «Військова рада 3-го Українського фронту доповіла ГоловПУРСЧА, що у монастирі Клостерноісбург виявлено біля двох тисяч старовинних картин, велику кількість творів скульптури, цінні килими та церковне начиння із золота та срібла. Спеціальна комісія з представників нашого командування встановила, що виявлені цінності належать Віденському історичному музею». На це повідомлення було ухвалено рішення про «евакуацію» відібраних із даних фондів цінностей у «робочому» порядку як трофейної військової амуніції.

З травня 1945 р. у складі Радянської військової адміністрації у Німеччині діяла група музейних та бібліотечних фахівців, направлена Комітетом у справах культурно-освітніх установ при Раді міністрів РРФСР. Як зазначалося у звіті про її діяльність «з виявлення, відбору та відправки у СРСР книжних та музейних цінностей», станом на 30 листопада 1945 р. вона знайшла і відібрала понад 160 вагонів «найцінніших бібліотечних і музейних фондів». Серед «виявлених та відібраних», зокрема, були бібліотеки імперської канцелярії, міністерства східної Європи, колекція стародрукованих книг та перша Біблія Гутенберга.

Постановою Державного Комітету оборони СРСР (ДКО СРСР) від 31 травня 1945 р. Наркомату фінансів СРСР доручалося «вивезти на базу Управління дорогоцінних металів Наркомату фінансів СРСР у м. Москву ювелірні вироби, колекції монет і медалей з району м. Дрездена». 26 червня 1945 р. Сталін особисто підписав нову постанову ДКО СРСР, в якій зазначалося: «Зобов’язати Комітет у справах мистецтв при РНК СРСР (т. Храпченко) вивезти на бази Комітету в м. Москву для поповнення державних музеїв найбільш цінні художні твори живопису, скульптури та предмети прикладного мистецтва, а також антикварні музейні цінності у кількості не більше 2 000 одиниць з трофейних складів у м. Дрезден. ...Затвердити керівником робіт із відвантаження мистецьких цінностей з трофейних складів у м. Дрезден полковника Ротатаєва О.С. Тов. Храпченку командирувати у розпорядження т. Ротатаєва 10 спеціалістів».

Це завдання було виконано надзвичайно оперативно. Вже 22 серпня 1945 р. голова Комітету в справах мистецтв при РНК СРСР М. Храпченко направив до заступника голови РНК СРСР В. Молотова доповідну записку, в якій повідомлялося: «У відповідності з постановою Державного Комітету Оборони від 26 червня ц. р. у м. Москву доставлені музейні цінності Дрезденської Художньої Галереї». Характеризуючи вивезені до СРСР предмети культури, він наголосив на таких всесвітньо відомих шедеврах, як «Сикстинська мадонна» Рафаеля, 14 картин Рембрандта, 11 картин Рубенса, п’ять картин Тіціана, чотири картини Веронезе, 12 картин Ван Дейка, три картини Веласкеса, три картини Тінторетто, п’ять картин Рібера, дві картини Ботічеллі та інших творах. Згадувалися також скульптури давньогрецьких митців Праксителя, Мирона, Поліклета, Скопаса, давньоєгипетські вази, колекції унікальної західноєвропейської та східної порцеляни тощо. Загалом, як повідомлялося у доповідній записці, до Москви було доставлено «до двох тисяч художніх експонатів». На завершення робилися такі висновки: «Комітет у справах мистецтв при РНК СРСР намітив включити цінності, що прибули, у склад Державного музею образотворчого мистецтва імені Пушкіна. Це дозволяє — у поєднанні з попередніми колекціями музею імені Пушкіна — створити у м. Москві великий музей світового мистецтва, аналогічний за своїм значенням таким художнім музеям, як Луврський музей у Парижі, Британський музей у Лондоні, Державний Ермітаж у Ленінграді».

Відповідно до постанови ДКО СРСР від 3 серпня 1946 р., на бази Комітету в справах архітектури при РНК СРСР разом із лабораторним устаткуванням для проведення дослідних робіт щодо будівельних матеріалів було вивезено 220 ящиків з архітектурно-художніми та музейними цінностями (колекції порцеляни, майоліки, кераміки).

На початку вересня 1945 р. у Москву надійшло повідомлення генерала В. Тєлєгіна про виявлення у соляних та калійних шахтах Саксонії в околицях Магдебурга і Лейпцига частини фондів бібліотеки Прусської академії наук, Лейпцігського університету, Державної бібліотеки Берліна, Берлінського державного музею, міського музею Магдебурга, картинної галереї Дессау, Архіву міста Гольберштадт, Бібліотеки м. Любека з фондами стародрукованих та рукописних книг та Архіву міста Любека, Архіву міста Бремена, музейної збірки та бібліотеки берлінського Цейхгауза та інших зібрань. Окрім того, значна кількість культурних цінностей була вилучена безпосередньо з установ науки та культури міст Магдебург та Лейпциг. У повідомленні зазначалося: «Для відправки у СРСР бригадою відібрані найбільш цінні у художньому та науковому відношенні книги, рукописи та музейні колекції... З 40 000 ящиків і згортків, виявлених у шахтах, відібрано 8 850 ящиків. Для відправки у СРСР відібраної літератури і музейних колекцій необхідно 85 вагонів».

У листопаді 1945 р. керівник трофейної бригади Комітету у справах мистецтв при Раді міністрів СРСР О. Самошкін інформував заступника командувача РВАН генерала армії В. Соколовського про виявлення у Берліні на музейному острові у підвалах Пергамського музею, Кайзер-Фрідріх музею та нового монетного двору значної кількості творів мистецтва (античного, давньоєгипетського, візантійського, епохи Ренесансу), а також унікальної за своїм значенням нумізматичної колекції. Як висновок, у листі зазначалося: «З декількох тисяч творів, що там перебувають, вкрай необхідно вивезти у СРСР картини, скульптурні твори та колекцію монет, що становлять значну художню цінність. З картин, відібраних комітетом мистецтв, необхідно назвати твори таких найбільших майстрів: Тіціан, Гірляндайо, Тьєполо, Каналетто, Гварді, чудових художників раннього Ренесансу, майстрів Нідерландської (Снайдерс, Фейт, Метсю, Питтер-де-Гох, та ін.) й іспанської школи (Гойя) та ін. Таке поповнення дає можливість нашим музеям бути на рівні музеїв світового мистецтва. З пам’яток античного мистецтва абсолютно необхідно взяти усі, що залишилися, архітектурні фрагменти Пергамського вівтаря, вже вивезеного до СРСР згідно з постановою Уряду. Без вказаних деталей неможливо змонтувати увесь комплекс, що відноситься до Пергама, — чудової пам’ятки світового мистецтва». Слід зазначити, що серед раніше вивезених до СРСР цінностей були, зокрема, і всесвітньо відомі скарби з розкопок німецького археолога Г. Шлімана на місці легендарної стародавньої Трої, які 30 червня 1945 р. вивезли літаком із Берліна до Москви і передали у фонди Державного музею образотворчих мистецтв ім. О.С. Пушкіна.

Про загальні масштаби вивезення з території Німеччини культурних цінностей досить повне уявлення дає підготовлена 30 липня 1957 р. Міністерством культури СРСР для Президії ЦК КПРС «Довідка про культурні цінності НДР, що перебувають на тимчасовому зберіганні у Радянському Союзі». Згідно з наведеними у ній даними, в установах Міністерства культури СРСР зберігалося 1 704 785 експонатів і 441 ящик нерозібраних архівних та археологічних матеріалів. У тому числі творів живопису — 4 169, скульптури — 4 922, графіки — 362 614, прикладного мистецтва — 96 182, нумізматики — 896 829, зброї — 15 263, археологічних матеріалів — 131 054 та 400 ящиків, архівних матеріалів — 3 436 та 41 ящик, книжок, фотоальбомів, репродукцій, негативів, нот, звукозаписів — 180 730, різних допоміжних матеріалів — 9 585. У Державному сховищі МВС СРСР зберігалося 1 848 виробів прикладного мистецтва, які рахувалися на балансі в Управлінні дорогоцінних металів Міністерства фінансів СРСР. Окрім того, в установах Міністерства внутрішніх справ СРСР перебували 131 502 од. культурних цінностей. Серед них графіки — 102, архівних матеріалів — 122 900, книжок, фотоальбомів тощо — 8 500. В установах Міністерства вищої освіти СРСР зберігалося 7 629 предметів культури і три ящики з графікою, нумізматичними та архівними матеріалами. У тому числі творів живопису — 42, графіки — один ящик, прикладного мистецтва — 6 017, нумізматики — 410 та один ящик монет, архівних матеріалів — 410 та один ящик, книжок, фотоальбомів тощо — 750. В установах Академії наук СРСР було зосереджено 17 626 предметів, серед них твори живопису — дев’ять, архівних матеріалів — 14 478, книжок, фотоальбомів та інших матеріалів — 3 013, інших допоміжних матеріалів — 124. Понад 6 000 виробів Мейсенського порцелянового заводу передали до музею Державного порцелянового заводу ім. М. Ломоносова. Підсумувавши ці наведені у довідці дані, можливо визначити, що на території СРСР станом на той час перебувало 2 006 059 одиниць предметів культури та 534 ящики з необробленими археологічними, нумізматичними, архівними матеріалами та творами графіки. Слід зазначити, що ці показники не враховують твори живопису світового рівня, які у загальній кількості 1 240 одиниць СРСР у 1955 р. повернув до Дрезденської картинної галереї.

Частина німецьких культурних цінностей у перші післявоєнні роки опинилася на території України.

Під егідою очолюваної М. Хрущовим РНК УРСР були сформовані й активно діяли на території Німеччини власні трофейні бригади («пошукові групи», «особливі групи»), які мали на меті практично забезпечити відшкодування у натуральному вигляді збитків, завданих економіці та культурі України під час нацистської окупації. Зокрема, вони працювали в районі Дрездена. Ці бригади користувалися значною автономією від Комітету у справах мистецтв при РНК СРСР, який мав мало відомостей про їхню діяльність, та від інших всесоюзних структур. Так, зокрема, ще у березні 1945 р. у АН УРСР був підготовлений перелік 72 німецьких наукових інститутів, лабораторій та музеїв, з котрих планувалося вилучити та доставити в Україну обладнання та предмети культури. Водночас окремий перелік стосувався детально описаного устаткування, необхідного для забезпечення подальшої діяльності 19 установ АН УРСР (по кожній окремо). Згідно зі звітом про роботу «особливих груп» на території Німеччини від 15 листопада 1945 р., було підготовлено до відправки в Україну 17 підприємств, дві друкарні (46 вагонів), 11 вагонів наукового устаткування, 2,5 тонни книжок для Бібліотеки АН УРСР, 75 картин із Дрезденської картинної галереї. Також згадувалося про 12 тонн виробів із виставки фабрики порцеляни Августа Велнера. Окремо серед призначених для відправлення залізницею матеріалів додатково згадувалися 225 картин із Дрезденської картинної галереї, 800 альбомів графіки, дві тони технічної документації з архітектури та містобудування.

Ряд дослідників вважають, що саме ці українські структури відібрали на території Німеччини значну кількість визначних культурних цінностей і протягом листопада — грудня 1945 р. і відправили їх до України. У тому числі повітряним шляхом у Київ були доставлені 497 творів мистецтва — 456 картин із Дрезденської картинної галереї (серед них — знаменитий «Триптих» А. Дюрера, «Христос» Чіма да Конельано, «Знаходження Моісея» П. Веронезе, «Народження Ісуса» Луки Кранаха, «Стара жінка з жаровнею» П. Рубенса та ряд інших визначних пам’яток світової культури), а також 41 картину з інших зібрань. Прикметно, що на вказані шедеври Дрезденської картинної галереї полювали експерти з Москви та Ленінграда, а Державний Ермітаж розраховував отримати їх для себе. Тож їхня відсутність серед вивезених до Мокви і Ленінграда творів мистецтва викликала там розгубленість і здивування. Інші транспорти з цінностями Дрезденської картинної галереї прибули до Києва пізньої осені — на початку зими 1945 р. Є дані про те, що члени пошукової бригади АН УРСР Д. Красицький та О. Заваров наприкінці 1945 р. відправили в Україну понад 500 експонатів Дрезденської картинної галереї та інші художні речі. У 1946 р. уповноважений РНК УРСР у Німеччині І. Табулевич організував відправку до Києва виробів із порцеляни типу «Старий Сакс» та зразків стародавньої китайської порцеляни.

Початок. Продовження читайте в наступному випуску сторінки «Історія та Я»