Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

Iсторія без міфів: чи існував «український» Лев Троцький? (2)

3 вересня, 2021 - 12:37
В останні роки життя Троцький мусив визнати: «Найменша спроба відкрито піднести питання про самостійність України означала б негайний розстріл за звинуваченням у зраді»

Закінчення. Початок читайте «День» № 115-116

ПРО ФЕДЕРАЛІЗМ ТРОЦЬКОГО

Лідерів української революції звинувачують у тому, що вони задовго уникали проголошення незалежності України, тримаючись за ідею її автономного існування у складі федеративної Росії. На їх виправдання можна зазначити, що проголошення незалежності в умовах світової війни загрожувало проривом фронту. Вважалося також, що встановлений внаслідок повалення самодержавства демократичний устрій країни робить цілком прийнятним статус автономії, під яким розумілася суверенна державність, тобто стан, за якого конституційні права суб’єктів федерації не можуть бути оскаржені федеративним центром. Вони не були готові зустрітися з викликом держави-комуни, яка внаслідок властивої їй структурної побудови повертала догори дриґом поняття автономії та федерації.

Поглинуті державою-комуною національні республіки мали зовнішній вигляд незалежних держав. Однак по партійній лінії радянська федерація поступово ставала унітарною державою з абсолютною централізацією влади. «Навіть федерація, — повчав своїх соратників винахідник двоканальної конструкції державної влади В. Ленін, — нітрохи не суперечить демократичному централізму». Здійснивши експропріацію власної партії, вожді більшовиків за її допомогою експропріювали державу-комуну, після чого під гаслом «експропріації експропріаторів» (ось для чого знадобився К. Маркс з його ідеєю комунізму) розпочали експропріацію суспільства державою-комуною.

Лідери Центральної Ради переконувалися у специфіці більшовицького федералізму з великим запізненням. Першим висловився на цю тему М. Грушевський, коли йому довелось після укладення сепаратного миру з Центральними державами запрошувати в Україну австро-німецькі війська, щоб витіснити червоногвардійців. Повернувшись до зруйнованого військами М. Муравйова Києва, він дав таку оцінку радянському федералізму: «Не знаю, як витримає й переживе федералістична ідея сей тяжкий удар, який задають їй Ленін і Троцький, називаючи себе федералістами. Дуже трудно буде комусь, принаймні якийсь час, називати себе федералістом, коли федералістами Ленін і Троцький вважають себе, а під сим «федералізмом» лежить у дійсності самий поганий і терористичний централізм».

Коли Російська Федерація вдруге завоювала Україну, її незграбна політика обернулася провалом радянської влади. Червона армія УСРР, яка складалася із напівпартизанських селянських загонів, втратила боєздатність, і Україною заволоділи білогвардійці. Л. Троцький засвоїв урок і надалі відмовився формувати збройні сили із мобілізованих солдатів місцевого походження, використовуючи їх за межами України.

Під час третього завоювання України взимку 1919 — 1920 рр. Ленін і Троцький зіграли на контрасті з українофобською політикою А. Денікіна. Переслідуючи відступаючі білогвардійські армії, Троцький видав повсюдно розтиражований «Наказ Голови Реввійськради Республіки військам, що вступають у межі України» з такими запевненнями: «Україна — це земля українських робітників і трудових селян, лише вони мають право господарювати на Україні, правити нею і будувати в ній нове життя. Пам’ятайте твердо: ваше завдання — не підкорення України, а звільнення її». Завершувався наказ таким демагогічним шедевром: «Хай живе Вільна Незалежна Радянська Україна!».

Надалі голова Реввійськради РСФРР прямо-таки нашпигував бунтівну республіку неймовірною кількістю збройних сил неукраїнського походження. Присутність 1,2 млн червоноармійців на її території зробила даремним подальший спротив патріотичних сил.

«ІНСТРУКЦІЯ АГІТАТОРАМ-КОМУНІСТАМ НА УКРАЇНІ»

В історіографії, насамперед українській, для характеристики Л. Троцького часто використовується «Інструкція Троцького агітаторам-комуністам», яка відома насамперед із опублікованої 1932 р. книжки Олександра Доценка (на час описаних подій він був осавулом С. Петлюри) «Зимовий похід (6.ХІІ.1919 — 6.V.1919)». У книжці йшлося про те, що в березні 1920 р. у розпорядження штабу Армії УНР нібито потрапив документ, використаний отаманом А. Гулим-Гуленком і референтом В. Савенком у відозві «Народе український!». Це, за словами О. Доценка, і була написана дореволюційним російським правописом «Инструкция агитаторам-коммунистам на Украйне (Речь Народнаго Комиссара тов. Троцкаго к курсисткам [sic!])» (так у книжці, але дореволюційним правописом). За твердженням осавула С. Петлюри О. Доценка, ця «Інструкція» мала надзвичайно великий вплив на населення.

Ми ж можемо стверджувати, що «Інструкція» мала великий вплив на сучасних істориків і, насамперед, на оцінку ними особи Л. Троцького. Її передруки почали множитися в радянській Україні перебудовної доби («Поступ», 1989, № 17; «Земля і воля», 1990, № 1; «Київ», 1990, № 12 та ін.). 1990 р. документ використав журналіст та письменник Олег Романчук у брошурі «Ультиматум», яка набула широкого розголосу. Інструкція потрапила також до шкільного підручника Федора Турченка «Новітня історія України» (1995 і 1999 рр.) тощо. Включно до 2021 року рядки із неї згадують саме як промовисті самовизнання більшовиками своїх дій.

З іншого боку, виходячи із аналізу форми і змісту «Інструкції», чимало науковців висловлювали застереження щодо визнання Троцького автором цього документа. Нещодавно — 29 липня 2021 року в межах проєкту «Наша революція», науковим редактором якого є Геннадій Єфіменко, в інтернет-виданні «Ділова столиця» з’явилася стаття аспірантки Інституту політології Лозаннського університету Ганни Переходи «Інструкції агітаторам-комуністам на Україні». Історія однієї підробки» У ній авторка, з посиланням на швейцарські газети, проаналізувала обставини появи першої відомої публікації цього документа (швейцарська Gazette de Lausanne, No 195, 15.07.1920 р.) і зазначила, що з великою ймовірністю автором цього документа був Сергій Перський. Саме звідти було зроблено і перший переклад «Інструкції», який ще 7 серпня 1920 року (тобто за 12 років до книжки Доценка) побачив світ у першому номері тижневика «Син України. Тижневик українськoгo козацтва».

Із проведеного Ганною Переходою аналізу видно, що Сергій Перський ненавидів більшовиків і, відповідно, співчував петлюрівцям. Зважаючи на ці обставини, вважаємо, що «Інструкцію» слід вважати вдалою спробою поставити догори дриґом гасла вождів більшовиків, щоб викрити їхню нещирість. Л. Троцькому приписувалося авторство таких рекомендацій: не нав’язувати комун, доки не зміцніє радянська влада; стверджувати, що в Росії комун немає; проголошувати, що Росія визнає самостійність України; поширювати розголос, що радянська влада перебуває в союзі з Петлюрою; запевняти, що більшовики забиратимуть хліб лише у куркулів.

Одним із найважливіших положень «Інструкції» було викриття більшовицьких методів формування владних органів. Тому варто дослівно навести останню рекомендацію, яка розкривала справжні методи більшовиків, а потім показати те, що бачили виборці на власні очі. Отже, десята «заповідь» звучала так: «Вжити всіх засобів, щоб на Всеукраїнський з’їзд Рад не потрапили такі кадри, які можуть примкнути на з’їзді до наших ворогів і таким чином обрати уряд України не із комуністів-більшовиків. Ані на мить не забувайте, що Україна повинна бути нашою, і нашою вона буде лише тоді, коли буде радянською».

Навесні 1920-го якраз відбувалися вибори на IV Всеукраїнський з’їзд Рад (травень 1920 р.). Норми представництва були такими: серед населення міст і фабрично-заводських селищ — один депутат від 10 тис., серед сільського населення — один від 50 тис. Ця нерівність між робітниками та селянами відповідала російській конституції. Ноу-хау для України полягало в іншому: у величезній армії, в якій майже не було вихідців із України; кожна військова частина, яка налічувала тисячу червоноармійців (у тому числі й неповну), обирала одного депутата. 50-кратна перевага прийшлих червоноармійців над місцевими селянами і 10-кратна — над «гегемоном революції», який здійснював «диктатуру пролетаріату», забезпечила потрібний результат...

ПЕРЕДВОЄННІ СТАТТІ Л. ТРОЦЬКОГО НА УКРАЇНСЬКУ ТЕМУ

Видавці книжки «Український Троцький» передрукували його статті, які побачили світ у такому собі паризькому журналі «Бюллетень оппозиции (большевиков-ленинцев)»: «Про українське питання» (травень — липень 1939 р.) та «Незалежність України і сектантська плутанина» (серпень — жовтень 1939 р.). Закликаючи партії IV Інтернаціоналу ясно зрозуміти стратегічну важливість українського питання для долі Європи, Л. Троцький натхненно наголошував:

«Йдеться про народ, що доказав свою життєву силу, який дорівнює за кількістю населенню Франції, займає винятково багату територію, вкрай важливу, до того ж, у стратегічному відношенні. Питання про долю України стоїть руба. Потрібне ясне й чітке гасло, що відповідає новій ситуації. Я думаю, що цим гаслом може бути в наш час тільки таке: соборна, вільна й самостійна робітничо-селянська радянська Україна!»

Чи відрізнялося це гасло від того, з яким армії Троцького окупували Україну наприкінці 1919-го — на початку 1920 року? Аналіз його останніх статей на українську тематику показує, що обидва гасла були ідентичні у своїй безмежній демагогії.

Троцький був, поряд з Леніним і Сталіним, конструктором радянської федерації, в якій конституційно закріплювалося право націй на самовизначення аж до відокремлення. Однак за два десятиліття спливло багато води, і з’явилася можливість, оббілюючи Леніна, перекласти всі злочини радянської влади щодо українського народу на зловісного Сталіна. І 1939 р. він уже визнавав:

«Найменша спроба відкрито піднести питання про самостійність України означала б негайний розстріл за звинуваченням у зраді. Проте оця огидна подвійність, якраз оце нещадне цькування всякої вільної національної думки і призвели до того, що трудящі маси України ставляться до влади Кремля як до жахливого насильства».

Що ж, один із конструкторів радянської федерації знайшов 1939 р. потрібні слова: огидна подвійність.

Виникає запитання, чому Л. Троцький так переймався українською проблематикою напередодні назріваючої в Європі війни? На це запитання він сам відповів у статтях до «пролетарського авангарду», під яким розумілися партії IV Інтернаціоналу:

«Під час загострення української проблеми на початку 1939 р. (ішлося про те, що А. Гітлер дав дозвіл угорському уряду, який в лютому того року приєднався до Антикомінтернівського пакту, анексувати Карпатську Україну. — Авт.) комуністичних голосів зовсім не було чутно, зате досить голосно звучали голоси українських клерикалів і націонал-соціалістів. Це означає, що пролетарський авангард випустив український національний рух зі своїх рук. У Канаді, де українці становили основну масу компартії, з 1933 р. почався... різкий відплив українців від комунізму до пасивності або націоналізму різних відтінків».

Виходить, що причиною інтересу Троцького до українського питання була не ситуація в Україні, а бажання перетягнути на свій бік комуністів, підконтрольних Комінтерну.

***

Отже, кесареве — кесарю. Залишимо Л. Троцького в колі кремлівських вождів. Місце народження — це єдина деталь, яка пов’язує його з Україною. Усім життям він переконливо доводив, що з українським народом його ніщо не пов’язувало.

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор
Газета: 
Рубрика: