Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

«…К сыну от отца — закалять сердца»

Крим відзначає 60-річчя відомого радянського дисидента Юрія Османова
14 квітня, 2001 - 00:00


Власне, в березні і квітні 2001 року проводиться ціла низка заходів, присвячених і 60-річчю відомого радянського дисидента, одного з лідерів Національного руху кримських татар (НРКТ), засновника і першого керівника кримського Рескомнацу Юрія Османова, вбитого в Криму вже в 1993 році за й досі до кінця не з’ясованих обставин, і 90-річчю від дня народження його батька, Бекира Османова, уславленого кримського партизана та громадського діяча, одного з основоположників національного руху.

Цими днями в Республіканській кримськотатарській бібліотеці імені І. Гаспрінського триває виставка фотографій і документів національного руху, що відображають діяльність і внесок батька й сина Османових у справу повернення народу і відновлення його прав. На кладовищі у селі Донське, де покоїться Бекир Османов, і на мусульманській частині кладовища Абдал у Сімферополі, де похований Юрій Османов, відбулися дуа (мусульманські молебні).

Юра Османов — я називаю його так не тому, що був близько знайомий з ним, а тому, що так його називав увесь народ, вкладаючи в це коротке ім’я свою любов і повагу, — був талановитою людиною в усьому: будучи кримським татарином, він зміг закінчити елітне Бауманське технічне училище і захистити дисертацію, він писав на диво поетичні й складні філософські вірші та поеми й повернувся в Крим раніше від інших, створивши Держкомітет у справах національностей, що опікувався поверненням народу. Він був сильним «технарем», глибоким літературознавцем і аналітиком, чесним і далекоглядним політиком, — ще в лютому 1993 року в газеті «Кримські вісті» Ю. Османов опублікував статтю «Три питання, які допоможуть уникнути «чорного переділу», в якій передбачив нинішню кризову кримську проблему із землею і намагався не допустити ускладнення соціальних і міжнаціональних відносин, що, на жаль, зараз і сталося. Сьогодні можна сказати, що якби був живий Юрій Османов, процес інтеграції репатріантів в українське суспільство міг би пройти інакше — простіше і більш злагоджено.

Також не можна замовчати й одну складну проблему: при поверненні в Крим на початку 90-х років кримськотатарський національний рух був неоднорідний, як мінімум розколений на два крила: ОКНР (Організація кримськотатарського національного руху), що створила згодом нинішні курултай і меджліс, та НРКТ, яким керував Юрій Османов. Створення ОКНР і виокремлення її як партії із загального національного руху, було найсильнішим ходом Мустафи Джемільова, який розумів, що тільки сильна організація зможе повести за собою народ, але збереження цілісності НРКТ — також було сильним ходом з боку Юрія Османова, який розумів, що партії потрібна широка народна підтримка.

Я вважаю, що ми, кримчани інших національностей, маємо сприяти поверненню і облаштуванню всіх несправедливо постраждалих кримських татар, але повинні залишатися осторонь їхніх внутрішніх суперечок. Тоді було боляче спостерігати, як два крила одного організму національного руху намагаються сперечатися між собою, так само, як боляче сьогодні усвідомлювати, що наш РУХ розколений тепер вже і не збагнеш, на скільки течій. У кримських татар річ була не тільки в тім, що два видатні лідери не змогли порозумітися, що вони, поєднані спільними стратегією та цілями, керуючись єдиним Наказом народу, по-різному розуміли тактику руху, але і в тому, що вони по-різному розуміли практику руху.

Насправді, кожен лідер бачив майбутнє Криму по-своєму: хто автономією зразка 1921 року, хто більш самостійним утворенням. Ця історія, між іншим, дуже повчальна й для українців: завжди треба насамперед піклуватися про єдність в думках і справах, адже так навчав свій народ ще Ісмаїл Гаспрінський. Тепер вже історія не зможе розсудити, хто був більш близький до істини, — Юра Османов загинув від руки вбивці всього у 52 роки, так і не здійснивши всього задуманого. Але й цього досить, щоб назавжди залишитися в історії Криму. Як писав його батько Бекир Османов: «Це вища міра задоволення — почуття гордощів перед власною совістю, що зроблено все можливе. Обдурити себе неможливо. Це істина совісті…»

БЕКИР ОСМАНОВ

Бекир Османов народився в селі Биюк- Озенбаш у 1911 році. Закінчив сільгоспшколу Чаїр в Ялті, потім там же тютюнознавчий технікум і сільгоспінститут у Сімферополі. Коли готувалася розправа над братом Муслімом, що працював заступником наркома освіти Криму, Бекир вже на першому курсі був заарештований, але його протримали усього ніч, оскільки версія «турецький шпигун» була вже зовсім неймовірною. У 1937 році він, агроном Топлинської селекційної станції, в науковому звіті зробив висновок щодо непридатності теорії Т. Лисенка про «стадійність» до багаторічних культур і був засуджений «за контрреволюційну діяльність», але до його честі, Верховний суд Криму тоді ухвалив, що «наукові спори в суді не вирішуються, а визначення межі непридатності теорії є, певною мірою, розвитком цієї теорії». Бекир Османов мав науковий аналітичний розум, а тому практично завжди виявлявся незручною людиною для влади.

Розповідають, що навесні 1941 року Бекир Османов вимагав ідеальної готовності техніки до того, щоб «бути готовим негайно зняти урожай кожної культури: коли б наші поля не перетворилися незабаром на поля війни!» На цій підставі спалахнула суперечка з районним чекістом, що сприйняв ці слова як провокацію. Але Османов спокійно пояснив, що такого висновку він дійшов завдяки «тверезому аналізу», до чого його зобов’язала його «відповідальність».

Під час війни він був партизанським розвідником. Воював у Куйбишевському, а потім Севастопольському загонах кримських партизан, виявляв сміливість і винахідливість — у загін він прийшов, добувши радіостанцію з власної ініціативи, провів декілька сміливих операцій, що увійшли в історію руху. Його двічі подавали до нагородження орденом Леніна, але секретар обкому Байматов не підписував це подання. По війні його викликали до КДБ і пропонували взяти нагороди, проте він відмовився отримати їх з рук органів що утримують народ на висланні. Історія участі кримських партизанів у війні була невпізнанно фальсифікована, і подвиги одних партизанів приписані іншим, багато книг вийшло взагалі без згадки про участь у партизанському русі кримських татар. Наприклад, у фальсифікованій книзі І. Вергасова «У горах Таврії»Бекир Османов зображений взагалі німецьким шпигуном, якого ніби було розстріляно. Питання про цю книгу обговорювалося 1957 року в ЦК КПРС, і пізніше її було перероблено. Бекир Османов став членом КПРС 1942 року в партизанському лісі і був виключений з партії 1966 року обкомом партії в Узбекистані проти волі його первинної організації за те, що написав лист Брежнєву про те, що поводження з кримськотатарським народом не відповідає принципам соціалізму. Завдяки одному імені легендарного партизанського розвідника тисячі кримських татар брали участь в національному русі, домагаючись правди.

У 1968 році сину Юрієві, засудженому за участь в національному русі, батько пише: «Важку реальність, що спіткала тебе, ти повинен зустріти серйозно, спокійно й глибоко осмислено…І сумнівів немає, що шлях обрано правильний. Сину мій, друже мій, ми з тобою ніколи не мріяли про спокійне, тихе життя. Я впевнений, що світло проникне і туди, де ти сьогодні, і це все минеться, як поганий важкий сон: адже ми з тобою, і з нами правда…» Вже по війні з’ясувалося також, що партизани тричі отримували таємний наказ убити Бекира Османова, але бійці, які добре знали колегу, відмовлялися його виконати.

Провадячи наукову роботу на посаді начальника держсортдільниці, Бекир Османов домігся того, що 62 гектари його садів за 15 років дали стільки ж плодів у перерахунку на гектар, скільки колгоспні сади всієї Ферганської долини за 94 урожаї. Вже в 1976 році був виданий наказ по Мінсільгоспу СРСР, згідно з яким Бекира Османова було визнано автором сортів груш «Таврійська», «Золотиста», «Вітчизняна», «Десертна» з оформленням авторських свідоцтв…

Бекир Османов повернувся в Крим у 1974 році після смерті дружини Марії Володимирівни Гущинської. Він викуповує власний будинок у селі Дмитрово і півтора року не може в ньому прописатися. Помер він у травні 1983 року, як пише Юрій, фактично залишившись без медичної допомоги…

ЮРІЙ ОСМАНОВ

Сьогодні я усвідомлюю, що зрозуміти Юру без знання біографії його батька неможливо: він — його органічне і гідне продовження, таке ж незручне для влади. Тому йому, засновнику й натхненнику Рескомнацу, компартійне начальство Криму й не дало його очолити, віддавши готовий комітет людині, яку кримські татари й досі не поважають. Й увесь склад комітету подав у відставку. Фактично причиною цього стало те, що Османов відмовився завізувати план будівництва на 1991 рік, що суперечив тоді ще союзним настановам, розробленим у Москві за участю віце-президента СРСР Янаєва: в ньому 50 мільйонів карбованців з програми переселення самовільно були перекинуті на соціальні потреби всього Криму. Так було практично зірвано організоване переселення кримських татар, почалося їх стихійне повернення, самоповернення землі, конфлікти кримських татар і влади.

Він опинився в депортації чотирьохлітньою дитиною на руках матері-білоруски і батька-партизана. У 1958 році Юра із золотою медаллю закінчив школу і поїхав вступати до МДУ, куди його не прийняли через національність. Відомий кримськотатарський льотчик Аметхан Султан допоміг йому вступити до Бауманського училища. У ленінській бібліотеці він читає «Терджиман» Ісмаїла Гаспрінського, про який пізніше напише цікаві дослідження.

Репресії 1968 року застали Юрія Османова відомим вченим, що проробив у «закритих» інститутах — ядерних досліджень в Дубно та високих енергій у Серпухові, автором трьох винаходів у галузі кріогенної техніки. Після 2,5 років таборів на золотодобувній копальні в Кизилкумах, він опинився на скляному заводі в Сумгаїті, де знову відзначився як талановитий винахідник — отримав два авторських свідоцтва за реконструкцію печі скловаріння. У 1972 році Юрій повернувся у Фергану, яка надовго стала головним ареалом НРКТ. Будує водоводи в пустелі, але головна його діяльність — участь з батьком в національному русі. Вони організовують і проводять самоперепис кримськотатарського населення, складають сім актів, завданого народові збитку від депортації, складають позов кримськотатарського народу, який надсилають до ООН, вищих органів влади СРСР. У цьому документі перелік усього, вилученого у народу 1944 року — кількість будинків, книг, шкіл, кладовищ, мечетей, клубів, бібліотек, тварин. У 1982 році він знову на три роки потрапляє до Якутських таборів, після — до психлікарні, де головним «доказом» його хвороби були названі схильність до винахідництва та складання віршів! Юрій саме написав для своєї доньки Мер’єм поему на смерть Індіри Ганді.

Але з 1987 року він знову активно долучається до національного руху. У 1989 році Юрія Османова включено до Держкомісії Верховної Ради СРСР з проблеми кримськотатарського народу. Він автор тексту «Декларації про злочинність і протиправність державних актів проти народів, що стали жертвою депортації», прийнятої Верховною Радою СРСР 14 листопада 1989 року. Ознайомлення з матеріалами Юрія Османова переконує, що мабуть, ніхто краще за нього не знався на міжнародному праві з питань національностей, ніхто не міг краще за нього планувати заходи. Щоправда, Юра не завжди рахувався з реальними обставинами і не завжди розраховував на те, що опір буде набагато підступніший, ніж можна очікувати. Це його й зрадило.

З 1990 року Юрій Османов створює Комітет у справах депортованих в Криму. Він виступає на IV з’їзді народних депутатів СРСР. Але всі плани організованого переселення кримських татар, розроблені Османовим, були зірвані. У 1991 році його усувають від роботи в Комітеті. Лише 1992 року він перевозить в Крим сім’ю, дружину Айше Добро й доньку. Створює газету руху «Арекет». Мріє — «І буде новий «Терджиман»! З чималими труднощами йому вдається влаштуватися деканом факультету сходознавства новоствореного Таврійського еколого-політологічного університету. Практично всі матеріали 50, 51, 52-ї всесоюзних зустрічей представників кримськотатарського народу (таку форму роботи він обрав для руху) написані і підготовлені Юрієм. Він розробляє проект концепції Конституції Кримської АРСР, проект Закону України про відновлення національної цілісності, прав і стану кримськотатарського народу (нації), Концепцію національної політики, прав і відносин у Криму. Багато положень цих документів враховані пізніше в законотворчій роботі. Внесок його в репатріацію народу був визначений кожною хвилиною життя цієї людини, яка у віршах навіть своїй дружині писала: «…Это не на час Преданность от нас Требует народ, А из года в год. К сыну от отца — Закалять сердца!»

Юрія Османова вбили 6 листопада 1993 року в Сімферополі. Учасники НРКТ досі не визнають результатів розслідування і суду над імовірними його вбивцями. Наразі кажуть про те, що Юрій Османов багато в чому помилявся і не знаходив підтримки у частини кримських татар. Це справді так. Він жив у складній обстановці боротьби між ОКНР і НРКТ, боротьби багато в чому інспірованої владою, і непорозумінь, які вміло підтримувалися для того, щоб не було єдності в народі. Звичайно, ОКНР, потім курултай і меджліс вжили для повернення народу набагато більше реальних заходів, ніж НРКТ, але значний внесок Юрія Османова в історію репатріації народу незаперечний. Занепад НРКТ багато в чому пов’язаний з тим, що рух втратив практично єдиного яскравого лідера, здібного і до теорії, і до практики політики.

Микита КАСЬЯНЕНКО, Сiмферополь
Газета: 
Рубрика: