Немає людини, яка б не любила свободу; але справедлива людина вимагає її для всіх, а несправедлива – лише для себе
Карл Людвіг Берне, німецький публіцист і письменник, поборник емансипації євреїв.

Київ «здає» Полтаву?

5 грудня, 2008 - 00:00

Та далека від нас подія (300-річчя з часу воєнно-політичного виступу гетьмана Івана Мазепи, що за сучасним календарем припадає на листопад) не була одномоментною: її надзвичайно складна драматургія мала довге відлуння. Настільки довге, що й досі ім’я Івана Мазепи залишається подразником як для політиків (в Україні та Росії), так і для тієї частини нашого суспільства, яка не переобтяжена історичними знаннями. Даю голову на відсіч, що для 99 відсотків перехожих у самісінькому центрі столиці України ім’я Мазепи асоціюється передусім із Полтавською битвою і Петром І. Хоча Іван Степанович гетьманував понад 20 років — і то були далеко не найгірші роки в історії України. Принаймні, якщо мати на увазі культуру, освіту, церкву. Що знає про все те український загал? І чи настане ближчим часом момент, коли на «глас вопіющої науки» відреагує масова свідомість українців, досі захаращена стереотипами?

Наукове осмислення подій на українських землях на рубежі ХVІІ — ХVІІІ століть, звісно, стає активнішим (свідченням чого є, зокрема, Міжнародна наукова конференція «Іван Мазепа та його доба: історія, культура, національна пам’ять», що відбулася у середині жовтня ц.р. в Києві та Полтаві, а також численні публікації в пресі), проте потрібно ще ой як багато зусиль, щоб історичний фактаж 1708 — 1709 рр., логіка подій, мотиви вчинків тодішніх політиків, козацької старшини стали яснішими не лише для вузького кола науковців!

Найефективніший спосіб досягти результату — помножити можливості наукових установ, громадських інституцій, засобів масової інформації на можливості держави. Коли йдеться про історичні дати, що їх я умовно назву «мазепинськими», то серйозним імпульсом для роботи (в т.ч. й просвітницької) мав би стати Указ Президента України «Про відзначення 300-річчя подій, пов’язаних із воєнно-політичним виступом гетьмана Івана Мазепи та укладанням українсько-шведського союзу» від 9 жовтня 2007 р. На його виконання 2 квітня 2008 року розпорядженням Кабміну було утворено відповідний організаційний комітет на чолі з віце-прем’єр-міністром Іваном Васюником, затверджено, як і годиться, план заходів. Минуло вісім місяців, отож — саме час підбити попередні підсумки.

Зупинюся лише на тій частині, що стосується «полтавського» напряму, адже саме до Полтави, зі зрозумілих причин, у середині наступного року буде прикута загальна увага.

Урядовий план заходів передбачає, зокрема, проведення ремонтно-реставраційних робіт на об’єктах Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви», створення в його складі Музею українського козацтва, встановлення пам’ятників Івану Мазепі та Карлу ХІІ в Києві й Полтаві, реставрацію редутів часів Полтавської битви, спорудження обелісків і навіть виготовлення пам’ятної монети «300 років Полтавської битви» та серії поштових марок...

Уже після того як цей план був затверджений, оргкомітет на чолі з І. Васюником доручив Міністерству культури і туризму України утворити робочу групу, яка б фактично у тижневий термін — до 31 травня 2008 р. — розробила концепцію та план відзначення 300-річчя подій, пов’язаних з воєнно-політичним виступом Івана Мазепи та укладанням українсько-шведського союзу. Йшлося, отже, про те, що первинний план мав бути поглибений і деталізований, а потім — затверджений на виїзному засіданні оргкомітету в Полтаві.

Проекти необхідних документів робоча група (очолити яку доручено було мені) підготувала й подала в Кабмін у відведений час. Для цього довелося терміново виїздити в Полтаву, зустрічатися там із представниками міської ради та обласної держадміністрації, з фахівцями, обговорювати варіанти пропозицій, розробляти підсумкові документи. З поданими проектами ознайомився заступник голови оргкомітету, міністр культури і туризму В. Вовкун, зробив свої доповнення, — отож усе йшло до того, що 12 червня в Полтаві на своєму виїзному засіданні збереться урядовий оргкомітет на чолі з І. Васюником, проекти концепції та плану відзначення 300-річчя «мазепинських» подій будуть обговорені, затверджені й прийняті до виконання.

Запам’ятаймо цю дату: 12 червня. Цю свою статтю я пишу в перший день грудня — ЗАСІДАННЯ ДОСІ НЕ ВІДБУЛОСЯ. 12 червня нас — членів робочої групи, які розробляли проекти, — на півдорозі до Полтави, біля Пирятина, повідомили по мобільному телефону, що засідання переноситься. І після того воно переносилося ще п’ять (!) разів. Востаннє це сталося 23 вересня. Причиною було названо ... сильний дощ у Полтаві!

А в проміжку між 12 червня та 23 вересня я побував на прийомі в І. Васюника і отримав запевнення, що виїзне засідання відбудеться «наступного тижня»; коли ж і ця дата зірвалася, звертався до того ж І. Васюника й В. Вовкуна письмово. Переконував, що ПОТРІБНІ РІШЕННЯ, ЧАС ПРАЦЮЄ ПРОТИ НАС. Зволікання обернуться невиконанням президентського указу, держава втрачатиме обличчя... Зрештою, потрібно допомогти полтавській владі (міській та обласній), адже там також давно створено відповідні оргкомітети, які чекають на державну підтримку.

НІЧОГО НЕ СТАЛОСЯ. ОРГКОМІТЕТ НА ЧОЛІ З ВІЦЕ-ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРОМ ІВАНОМ ВАСЮНИКОМ НЕ ПРАЦЮЄ. Востаннє він засідав 19 травня. Що ж до робочої групи, то працювала вона виключно за рахунок власного ентузіазму (ніхто нікого не відряджав, жоден транспорт для поїздки в Полтаву не надавався). Зрештою, і Міжнародна наукова конференція «Іван Мазепа та його доба: історія, культура, національна пам’ять», у якій взяли участь вчені з семи країн, була проведена БЕЗ ПІДТРИМКИ ДЕРЖАВИ (сподіваємося, що державні інституції долучаться хоча б до видання матеріалів конференції).

Висновок напрошується невтішний: усі ці «мазепинські» ювілеї державі «до лампочки». Попри президентський указ і розпорядження Кабміну. Адже їхне виконання — під великим питанням.

Що ми маємо на сьогодні, за сім місяців до

300-річчя Полтавської битви, — дати, яка має виразні політичні грані й на якій невдовзі сконцентрується все, що стосується «мазепинських» дат? Зупинюся на основних моментах.

1. МУЗЕЙ «ПОЛЕ ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ». Він явно потребує реекспозиції на основі оновленої концепції, оскільки нинішня експозиція продовжує працювати на уславлення Петра І та російської зброї. Новопризначений директор історико-культурного заповідника Наталя Білан це розуміє, проте вона ще тільки входить у справи. Роботи ж — непочатий край. Цілком очевидно, що ситуація вимагає розробки чіткої концепції та тематично-експозиційного плану, а також відповідних асигнувань із міського бюджету. І хоч як би запевняла заступник директора з наукової роботи Людмила Шендрик, що питання реекспозиції опрацьоване належним чином, потрібні тільки кошти, є великі побоювання, що зміни можуть звестися лише до відкриття «козацького залу», який виглядатиме достатньо автономно, як «музей у музеї». Потрібне термінове додумування, доопрацювання цілісної концепції музею, а також тематично-експозиційного плану, розгляд їх на науково-методичній раді й відповідні рішення Управління культури міськвиконкому. А щодо фінансової підтримки головне слово — за депутатами міської ради, оскільки заповідник — муніципальний.

Утім, на ремонт інженерних мереж, приміщень музею, охоронно-пожежної сигналізації, влаштування автономного опалення, благоустрій у 2005 — 2007 рр. пішло 2 млн. 571 тис. грн. з державного бюджету (з місцевого більше: 3 млн. 49 тис. грн.). У музеї затишно й тепло — не вистачає тільки «малого»: експозиція слабко «в’яжеться» з тим українським поглядом на історію 1708 — 1709 рр., що його в усному викладі та в публікаціях наукові співробітники музею можуть представити, загалом, достатньо виразно.

2. СТВОРЕННЯ МУЗЕЮ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА в складі історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви». Відповідний пункт є в урядовому розпорядженні від 2 квітня 2008 р. Біда лише в тому, що державним бюджетом 2008 р. було передбачено субвенцію обласному бюджету Полтавської області загальним обсягом 9 млн. грн. не на будівництво, а на проведення комплексу робіт із створення пам’ятників Івану Мазепі та Карлу ХVІІ, ремонт та реставрацію історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви». Довелося змінювати спрямування субвенції та збільшувати її обсяг з 9 млн. до 15 млн. — у цьому питанні Міністерство культури і туризму підтримало Полтавську облдержадміністрацію, погодившись, щоб розпорядником бюджетних коштів було її Управління культури.

Але чи ставив хтось серйозно питання, про який, власне, музей ідеться? Як на мене, ідея Музею українського козацтва на полі битви, яка була катастрофою для Гетьманщини, могла народитися хіба що в гарячій голові, схильній до імпровізацій. У битві тій козаки блискуче побивали один одного! (Тарас Шевченко з цього приводу лише скрушно зітхав: «якби були одностайне стали...») Так що все мало б починатися із концепції музею, а не з грошей. Не кажу вже про цілковиту відсутність експонатів, які мали б бути виставлені для огляду. Чи, може, то має бути МУЗЕЙ ГОЛИХ СТІН?

Складається враження, що з фахівцями ніхто не радився. Не враховано й того, що в Полтаві є чудовий обласний історико-краєзнавчий музей із цікавим «сегментом» козацької історії краю. Можливо, комусь із «патріотів» уявлялося, що Музей козацтва на полі Полтавської битви буде альтернативою нині сущому «Музею Петра І»? Проте хіба не правильніше було б довести до розуму якраз отой «нині сущий»?!

Цілком очевидно, що до середини 2009 року музею не буде.

3. СЕЛО ЖУКИ. У Жуках жив славетний козацький літописець Самійло Величко, і тут уже справді можна говорити про СЛАВУ. На місці, де стояла «кочубеївська» церква, в селі ще 1994 року встановили кам’яний пам’ятний знак на честь Величка — і це поки що все. Тим часом словаки виготовили пам’ятник своєму співвітчизникові Даніелю Крману (хроністу, який був очевидцем Полтавської битви), і тепер він стоїть поряд із кам’яною брилою на тому ж таки місці, де була церква. У Полтаві кажуть, що в Жуках збудують Музей козацтва, — той самий, про який щойно йшла мова. Хотілося б вірити. В кожному разі, в Жуках справді міг би бути цікавий пантеон трьох літописців — українця Самійла Величка, словака Даніеля Крмана і шведа Густава Адлерфельда (цей хроніст Карла ХІІ загинув під час Полтавської битви, а його унікальний щоденник якимось чудом зберігся і був виданий 1730 року в Амстердамі; в Україні друком не виходив).

Але чи передбачає щось подібне задум майбутнього (поки що віртуального) музею? І знову-таки: наскільки ефективно використовується державна субвенція? Відповідь на це запитання була б прозорою, якби працював Оргкомітет на чолі з І.Васюником.

4. ПАМ’ЯТНИКИ ІВАНУ МАЗЕПІ ТА КАРЛУ ХІІ. Про них ідеться і в указі Президента, і в розпорядженні Кабміну від 2 квітня 2008 р. Причому не лише у зв’язку з Полтавою — столиця також має перед собою таке завдання. Слід віддати належне міському голові Полтави Андрію Матковському і депутатам міської ради: 22 серпня ц.р. міська рада прийняла рішення щодо спорудження пам’ятника гетьману І. Мазепі в історичному центрі Полтави, на Соборній площі. Можу уявити, яким складним був шлях до цього рішення! Проте воно є, і можна було б сподіватися, що далі справи з пам’ятником підуть легше. Тим паче, що, як пам’ятаємо, частина державної субвенції призначалася саме «на проведення комплексу робіт із створення пам’ятників Івану Мазепі та Карлу ХІІ».

Зелене світло увімкнено? Якби ж то! Як уже знають читачі «Дня», 25 листопада Полтавська обласна рада заблокувала виділення коштів на спорудження пам’ятника Мазепі, й тепер важко сказати, яким буде продовження цієї історії.

5. РОСІЯ ТА ЗАПОВІДНИК «ПОЛЕ ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ». Той, хто побуває в ці дні на території заповідника, легко може пересвідчитися, що реально тут господарює не Україна, а Росія. Коли я кажу «господарює», то маю на увазі роботи, які тут ведуться. Донедавна навпроти музею ще стояв будиночок 1909 року, в якому з ініціативи місцевого історика Івана Павловського 100 років тому було відкрито перший Музей Полтавської битви. Після приїзду в Полтаву Віктора Черномирдіна влітку ц.р. і досягнутих ним домовленостей з міською владою будиночок знесли і тепер швидко зводять його значно поліпшену копію. Тут буде відкрито православну школу (вгадайте, якого патріархату?), а також російський культурний центр. У самому серці заповідника! Маю великі побоювання, що російський культурний центр на полі Полтавської битви стане ідеологічним форпостом цілком певного спрямування — інакше чому місце для нього не просять у центрі міста?

За російський кошт уже проведено ремонтно-реставраційні роботи Братської могили загиблих російських воїнів 1709 р. — і це, звісно, добре. Але хто буде зводити на території заповідника Курган пам’яті полеглих козаків? Поки що тут є два меморіали шведським воїнам, є згадана Братська могила, є величний храм, збудований Російською імперією на честь 200-ї річниці битви, — і є один скромний «самодіяльний» хрестик при дорозі, яким свого часу громадські організації пошанували загиблих козаків. Так усе й залишиться? Я не розумію, чому ремонтуються-реставруються редути Петра І, — і нічого не робиться для того, щоб якось зафіксувати українську присутність на полі битви.

6. СТАТУС ЗАПОВІДНИКА. Заповідник хоч і називається державним, проте підпорядкований він місту. Нещодавно зі згоди уряду заповідник «приріс» об’єктами колишнього військового містечка, розташованого поряд. Пригадується, десь саме там початково планувалося будівництво горезвісного (так, горезвісного!) Музею українського козацтва. Тепер усе розпливлося в невизначеності. Рік тому полтавська міська влада була не проти, щоб історико-культурному заповіднику «Поле Полтавської битви» надали статус Національного, — але потім передумала. Й її можна зрозуміти: кому потрібна підпорядкованість державним інституціям, якщо вони генерують бедлам?

7. ДЕНЬ 300-РІЧЧЯ ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ. Питанням про те, що відбуватиметься в Полтаві на початку липня 2009 року, займається міський оргкомітет. Коли ми свого часу готували для Оргкомітету на чолі з І. Васюником проекти концепції відзначення, то легко дійшли з полтавцями згоди, що в основі відзначення 300-річчя битви має бути ідея вшанування пам’яті всіх полеглих. Доречною буде також військово-історична реконструкція подій. І нічого схожого на «народні гуляння»! Думаю, що офіційна частина відбудеться саме в такому ключі. Проте що буде після того як вона завершиться? Не знаю. Здається, це ще відкрите питання і для самих полтавців.

Підсумовуючи, доводиться констатувати, що Київ «здає» Полтаву. Держава в особі урядового Оргкомітету, очолюваного віце-прем’єр-міністром Іваном Васюником, провалює «полтавський» напрям. У чому не доводиться сумніватися, так це в тому, що до червня наступного року нумізмати матимуть монету «300 років Полтавської битви», а філателісти — серію поштових марок із таким же написом. Буде що приліплювати на конверти.

Будемо заклеювати їх і відправляти.

Тільки куди?

У майбутнє?

Володимир ПАНЧЕНКО — професор НаУКМА, член Організаційного комітету з підготовки та відзначення 300-річчя подій, пов’язаних з воєнно-політичним виступом гетьмана Івана Мазепи та укладанням українсько-шведського союзу.

Володимир ПАНЧЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments