Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Коли судить історія

Таємні документи з архівів розповідають
18 серпня, 2007 - 00:00

Уже близько двадцяти років архівні документи радянських спецслужб активно використовуються дослідниками тоталітарного минулого в Україні, зокрема так званого Великого терору 1937— 1938 років. За цей час у читальному залі Галузевого державного архіву Служби безпеки України переглянуто десятки тисяч архівних документів і кримінальних справ стосовно жертв масових репресій — видатних діячів України і пересічних громадян. За матеріалами розпорядчих документів, чекістських доповідних у інстанції, оперативно-статистичної звітності, обвинувальними висновками крок за кроком відновлюється страшна правда про багатолітній злочин проти власного народу під гаслами боротьби з «ворогами народу».

У процесі відновлення історичної правди українська спецслужба діє неупереджено і послідовно. В Києві з 1994 року видається єдиний на пострадянському просторі науково- документальний журнал «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ». На даний час опубліковано 14 випусків, з яких вісім є типовими часописами і шість спеціальними тематичними випусками — збірниками науково опрацьованих документів архіву. Більшість із них вже розміщена на офіційному веб- сайті СБУ.

Служба безпеки плідно співпрацює з провідними науковими установами України — Інститутом історії України НАН України, Інститутом політичних та етнонаціональних досліджень імені І.Ф. Кураса, Інститутом українознавства імені І.П. Крип’якевича, новоствореним Українським інститутом національної пам’яті, Київським національним університетом імені Тараса Шевченка.

В опублікованих матеріалах колишньої радянської спецслужби розкриваються методи силового утвердження і функціонування тоталітарного режиму в Україні за радянських часів. Акцент робиться на документах, що розповідають безпосередньо про масові політичні репресії, як найяскравіший прояв антинародного режиму. Водночас не менша увага приділяється цінним історичним джерелам, які дозволяють краще зрозуміти складні суперечливі процеси у тогочасному суспільстві.

Серед найважливіших публікацій останніх років слід назвати:

— збірники документів «Остання адреса. Розстріли соловецьких в’язнів з України у 1937—1938 роках» про трагічну долю цвіту української інтелігенції, знищеної в урочищі Сандормох (Карелія) на відзначення 20-ти річчя Жовтневої революції 1917 року. Вийшли двома виданнями у 1997—1999 та 2003 роках;

— «Справа «Всесоюзної військово-офіцерської контрреволюційної організації (справа «Весна», 1930— 1931 рр.) за документами Державного архіву Служби безпеки України» про ліквідацію тисяч так званих «старих воєнспеців». Вийшло двома спецвипусками журналу «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД- КГБ» у 2002 році;

— «Влада і Костьол в радянській Україні, 1919— 1937 рр.: Римо-католицька церква під репресивним тиском тоталітаризму». Вийшло спецвипуском журналу «З архівів...» у 2003 р.

У нинішньому році розбурхане політичними подіями українське суспільство переживає ряд сумних дат з новітньої вітчизняної історії. По-перше, це 75-ті роковини Голодомору- геноциду українського народу 1932—1933 років. Служба безпеки виступає тут із цілим рядом ініціатив.

На виконання Указів Президента України В.А. Ющенка від 11 липня 2005 року «Про додаткові заходи щодо увічнення пам’яті жертв політичних репресій та голодоморів в Україні» та від 4 листопада того ж року «Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні» 18 серпня 2006 року було презентовано колекцію архівних документів СБ України (понад 150), підготовлену протягом 2001— 2006 років, про участь радянських каральних органів у колективізації українського села та організації хлібозаготівельної кампанії 1932 — початку 1933 років, яка супроводжувалася масовим терором проти селянства і спричинила мільйонні жертви. Близько тисячі аркушів розпорядчих, оперативно-статистичних, інформаційних документів та матеріалів архівних кримінальних справ розміщено на офіційному веб-сайті СБ України.

Відповідно до розпорядження Президента України В.А. Ющенка, на основі згаданої колекції співробітники Служби підготували документальну виставку «Розсекречена пам’ять», яку 24 листопада 2006 року, у переддень відзначення пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій, відкрив в Українському домі в Києві сам Президент. За чотири дні її відвідало понад 15 тисяч чоловік. Представлені документи, окремі з яких унікальні, шокували відвідувачів і викликали великий резонанс у суспільстві. Не виключено, що ця виставка якоюсь мірою сприяла позитивному голосуванню народних депутатів за Закон України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні».

Починаючи з кінця грудня 2006 і впродовж 2007 року виставка була представлена на сході і Лівобережжі, пройшла центральними і південними областями та Криму. Зараз виставка перебуває в регіонах західної України. За цей час експозицію оглянули десятки тисяч відвідувачів, серед яких значну частину становлять старшокласники і студенти вищих навчальних закладів. Більшість питань, які ставлять юні громадяни незалежної України, зводяться до такого: «Як це взагалі могло статися? Чому ті, хто покликаний був захищати народ від ворогів, самі поводили себе як справжні немилосердні вороги?»

Матеріали виставки «Розсекречена пам’ять» використовуються і за кордоном. Зокрема, 5 березня цього року у рамках міжнародного співробітництва за участю посла України у Республіці Польща виставку під назвою «Великий голод в Україні 1932—1933» проведено у старовинній польській столиці — Кракові.

26—30 березня електронні копії стендів використані під час проведення виставки «Страчені голодом. Невідомий геноцид українців» у стінах Європарламенту в Брюсселі. Цей захід було організовано за участю українського Інституту національної пам’яті та Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000».

До Служби безпеки надійшли пропозиції щодо організації виставки в Білорусі, Ізраїлі, США та інших країнах з метою ознайомлення іноземної громадськості зі свідченнями про трагічні події Голодомору 1932—1933 років в Україні. У співпраці з посольством України у Франції розпочато реалізацію видавничого проекту «Голодомор 32—33 рр. в Україні: невідома трагедія», який має стати необхідною документальною та фотоілюстративною базою для роботи дипломатичних установ України.

Цей, по суті, унікальний для української спецслужби захід (документи СБУ вперше демонструються широкому загалу) вже набув рис загальнодержавного і викликав багато позитивних відгуків на нашу адресу. На основі існуючої колекції документів та віднайдених у процесі проведення виставки в областях нових важливих свідчень спільно з Фондом «Україна 3000» готують до видання збірник документів «Голодомор 1932—1933 років у документах радянських органів державної безпеки».

Друга не менш незабутня дата — 70 років від початку масових політичних репресій 1937—1938 років. Як уже зазначалося, переважна більшість документальних публікацій з використанням доробку радянських спецслужб стосувались цієї тематики. На виконання вищезгаданих указів Президента України та нещодавно виданих його розпоряджень щодо з’ясування загальної кількості жертв і категорій осіб, що постраждали від комуністичного режиму в Україні, а також Указу «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору — масових політичних репресій 1937— 1938 років» Служба безпеки відповідно до розробленого плану розгорнула широкомасштабну роботу з пошуку необхідних відомостей.

Одночасно здійснюється підготовка до видання низки збірників документів про діяльність НКВС УРСР у цей період, зокрема, «Великий терор в Україні (1937—1938 рр.)», «Наказ НКВС СРСР №00447 і його виконання в Україні (1937—1938 рр.)», «Биківня: масові політичні репресії в Києві (1937—1938 рр.)». Спільно з Державним комітетом архівів України, Українським інститутом національної пам’яті, МВС України та іншими установами СБУ бере участь у розробці архівно-пошукового проекту «Український мартиролог ХХ століття».

Уже сьогодні ми можемо сказати, що обсяг архівної документації щодо репресій становить понад 1 200 томів з документами статистичної звітності та близько 500 тис. кримінальних справ. Значна частина документів, на жаль, не збереглась, а окремі з них пошкоджені або мають фрагментарний вигляд. В деяких випадках замість оригіналів представлені копії чи чорновики. Проте, навіть за таких умов стосовно масштабів репресій можна зробити висновок — народ України зазнав великої втрати. Ось деякі статистичні дані.

Відповідно до зведеного річного звіту українським НКВС у 1937 році (пік репресій) було заарештовано майже 160 тисяч громадян (по СРСР — 936 тис.), серед яких українців — 85 тисяч, поляків — 30, німців — 16, росіян — 12,5, євреїв — більше 4 тисячi.

У той рік було засуджено 131 тисячу осіб, з яких до вищої міри покарання, тобто розстрілу, — 16,5 тисячi. Для порівняння — за весь період Великої Вітчизняної війни на території України було притягнуто до кримінальної відповідальності 54,6 тисячi осіб, з яких 42,4 засуджено, у тому числі до вищої міри покарання — трохи більше 4 тисяч.

Злочинний характер репресій яскраво простежується на деяких документах, у яких окремі «стаханівці» з НКВС бомбардували київське керівництво з вимогами збільшення ліміту на розстріл. Примітно, що абсолютно всі цифри були круглими: 500, 1000, 3000 тощо.

Кривава вакханалія тісно пов’язана з Голодомором, бо першою з декількох так званих масових операцій на виконання цілком таємного наказу НКВС СРСР №00447 стартувала куркульська операція. За її підсумками було заарештовано 111,6 тисячi осіб, здебільшого у сільській місцевості, з яких за рішеннями позасудових органів — так званих трійок — у складі начальника обласного управління НКВС, одного з секретарів обкому КП(б)У та обласного прокурора — в українську землю лягло понад 64 тисячі чоловік.

За даними МВС України, з часу масового розкуркулення українського селянства і пов’язаного із цим виселенням кращих хліборобів «в отдаленные местности Советского Союза» та подальших депортацій з України, які тривали впродовж 1935—1951 років, у міліцейських архівах збереглось понад 500 тис. архівних справ на спецпоселенців, за якими проходять 2 мільйони 880 тисяч осіб.

Служба безпеки здійснює організаційні заходи та архівно-пошукову роботу з метою збору інформації про долю радянських військовополонених і репатріантів — «остарбайтерів» (загальна кількість «остарбайтерів» з України становила 2,4 млн.), стосовно яких у роки Другої світової війни та у повоєнний період органи державної безпеки і внутрішніх справ проводили фільтрацію та державну перевірку.

На сьогодні встановлено, що в період Великої Вітчизняної війни при управліннях військової контррозвідки «СМЕРШ» були створені збірно-пересильні пункти та перевірно-фільтраційні пункти, де здійснювалась оперативна перевірка обставин перебування особи у полоні або репатріації. На кожного, хто проходив перевірку, заводили облікову справу з протоколами допитів, письмовими поясненнями та висновком за результатами фільтрації. На підозрюваних у скоєнні злочинів заводили справу-формуляр з оперативними матеріалами. Подальша фільтрація здійснювалась протягом двох-шести місяців у фронтових перевірно-фільтраційних таборах.

Так, вже на 1 жовтня 1944 р. через них пройшли майже 355 тисяч колишніх військовослужбовців Червоної Армії, що вийшли з оточення або були звільнені з полону. Більшість з них після перевірки повернулись до військових частин, а 11,5 тисячi осіб (в окремих публікаціях наводяться дані — близько 100 тисяч) були заарештовані органами «СМЕРШ». Належні відомості щодо їх подальшої долі на даний час відсутні. Основні документи та статистичні узагальнюючі дані про результати фільтрації свого часу були передані і зараз зберігаються в архівах Федеральної служби безпеки Російської Федерації.

З метою збору інших даних та їх документального підтвердження організовано архівний пошук у системі СБУ, підготовлено листи до архівних установ України та ФСБ Росії. Співробітниками СБУ проведено кілька робочих зустрічей з представниками Українського інституту національної пам’яті, Інституту історії України, Фонду «Україна 3000».

Для подальшої організації взаємодії за конкретними напрямами створюються спільні робочі групи, які мають розробити план узгоджених дій на найближчу перспективу, визначити перелік необхідних для пошуку документів, методологію їх вивчення тощо. Усе це має здійснюватись на державному рівні з відповідним фінансуванням, оскільки лише силами працівників СБУ цю проблему не вирішити. Ми, як і раніше, робимо все можливе для пошуку та вивчення архівних документів, полегшення доступу до них. При необхідності будуть вирішені питання щодо спрощення процедури розсекречення.

На наш погляд, для отримання неупередженої суспільно-політичної, а не відомчої оцінки матеріалів, документів і подій до цієї роботи слід залучити кваліфікованих фахівців у галузях історії та права. Їх участь має стати визначальною у процесі відновлення історичної правди тих нелегких для української нації часів.

Анатолій МУДРОВ, радник голови Служби безпеки України
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ