Всяка денаціоналізація зводиться до поганого виховання, до моральної недуги...
Олександр Потебня, видатний український мовознавець, філософ, фольклорист, етнограф

«Легендарный Севастополь»

Правда проти міфів
10 грудня, 2020 - 16:44
МІФ ПРО «ЛЕГЕНДАРНИЙ СЕВАСТОПОЛЬ» ЗАВЖДИ БУВ І ЗАЛИШАЄТЬСЯ ВАЖЛИВОЮ ЧАСТИНОЮ АГРЕСИВНОЇ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРСЬКОЇ ІДЕОЛОГІЇ

Історик Сергій Вікторович ГРОМЕНКО — автор низки книг про Крим: «500 битв за Крым» (2016), «#Крым наш. Історія російського міфу» (2017), «Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана 1918 року» (2017), «250 років фальші: російські міфи історії Криму» (2019). У минулому 2019 р. вийшла також ще одна книжка з його участю — «Ре-візія історії. Російська історична пропаганда та Україна», присвячена розвінчанню типових російських міфів. Оскільки одним із таких міфів є воєнна історія міста Севастополя, звертаємося до історика з проханням розповісти про цей міф детальніше. Тим більше, що С. В. Громенко є кандидатом історичних наук, а в минулому — ще й кримчанин.

З. П.:Сергію Вікторовичу,найперше скажіть, яке місце займає міф про Севастополь серед інших міфів російської пропаганди?

С. В.: З усіх міфів «про славне минуле великого російського народу» цей є чи не найвідомішим. Ба більше, міф про Севастополь як «місто російської слави» є — принаймні на обивательському рівні — найважливішим аргументом на користь підтримки анексії Криму. Цей міф міцно вшитий у неорадянську концепцію «Великої Вітчизняної війни», яка впроваджується в Російській Федерації. Оборона Севастополя в 1941—1942 р. у російській суспільній свідомості невіддільна від битв за Москву, Ленінград, Сталінград і Курськ. Виступати з критикою «героїчної оборони Севастополя» означає не тільки підважувати сучасний системний міф Росії про «ВВВ», а й безпосередньо підводити себе під одну зі статей Кримінального кодексу РФ.

Нинішня російська влада чимало зробила для «сакралізації» та русифікації Севастополя. Цьому сприяли і Чорноморський флот РФ, і філія МДУ, і палкі відозви до «співвітчизників» Юрія Лужкова. Це були основні причини, через які росіяни упродовж останніх 25 років продовжували вважати Севастополь «своїм».

Міф про «місто російської слави» скріплює воєдино часи Російської імперії, Радянського Союзу, а віднедавна — і Російської Федерації. Тому так важливо знати реальні події та факти, які в цьому міфі упускаються.

З. П.: То в чому ж сутність цього міфу про Севастополь як неприступне місто?

С. В.: Будь-яка поразка завжди породжує механізми компенсації, які допомагають переможеним легше впоратися з психологічною травмою. Утрата Севастополя в результаті англо-французького штурму у вересні 1855 р. не стала винятком. Російські аристократи були винні в неякісному озброєнні (хто читав, хай пригадає «графа Чернишова» у «Лівші» Лєскова), офіцери — в поганому командуванні («Гладко было на бумаге» Толстого). Уряд звинувачували в незадовільному постачанні армії, а кримських татар (як і в час Другої світової, чи не так?) таврували як «зрадників». Але, зрештою, найкращою «психотерапією» стала героїзація самого процесу оборони незалежно від підсумкового результату — програшу у війні.

«Першовідкривачем» цього методу «психотерапії» можна вважати декабриста й мандрівника Михайла Бестужева, котрий уже 1 січня 1856 р. написав такі рядки: «Севастополь упав, але з такою славою, що кожен росіянин, а особливо моряк, повинен пишатися падінням, яке варте блискучих перемог.»

Після цього стало традицією поєднувати в одному реченні слова «Севастополь», «слава», «русский» і «моряк». Чималу роль в усталенні міфу відіграли «Севастопольські оповідання» Льва Толстого. І навіть серед тих, хто прямо визнавав поразку у війні, позиція «а ми все одно залляли їм сала за шкіру», — була надзвичайно поширеною.

Царський уряд теж спрямував багато зусиль і коштів на підтримку культу героїв битви за Севастополь. Це послужило основою міфу.

Стосовно цього міфу український дослідник С. Плохій писав: « Незважаючи на значну схожість між Севастопольським міфом і так само популістськими міфами про Бородіно та Івана Сусаніна..., існує істотна відмінність між ними. Навіть якщо всі три можна назвати міфами про «захист батьківщини», Севастопольський міф був першим, що ґрунтується на подіях війни, яка відбувалась на раніше неросійській території, анексованій імперією лише за 70 років до початку Кримської війни. З цього погляду Севастопольський міф являє собою новий тип російської міфології, який виправдовував і прославляв захист нових імперських володінь, здобутих у вісімнадцятому та дев’ятнадцятому століттях.»

У «ленінські» часи міф забули, а пам’ятник Нахімову навіть зруйнували.Але на початку Зимової війни з Фінляндією він знову виявився потрібним. Згадки про героїзм захисників Севастополя застосовували як для піднесення бойового духу солдатів, так і для пояснення радянським громадянам нібито «традиційно» ворожої позиції Англії та Франції. У цей же період з’явився монументальний роман-епопея «Севастопольская страда» Сергія Сергєєва-Ценського, що оспівує першу оборону міста.

У час Другої світової використання Сталіним після німецького вторгнення російського націоналізму як засобу мобілізації бойового духу, облога Севастополя Вермахтом у 1941—1942 р. та післявоєнний вал мемуарів і художніх творів зробили відродження міфу про Севастополь справою вирішеною.

Упродовж 40—80-х років світ побачили понад 200 пісень, присвячених Севастополю, зокрема і у відомих фільмах. За цим показником Севастополь не поступається навіть Москві. І зрозуміло, що концепт «російськості» Севастополя нікуди з них не подівся, а з розпадом Радянського Союзу лише посилився. Подам приклади таких пісень тільки за останні кілька десятків років: «И над Россиею, над всею Россией, плывёт наш город белым кораблём» (Юрій Богатіков, 1987), «Это Крым, и по совести — это Россия! Это Крым, здесь везде только русская речь»(Віка Циганова, 2006), «Этот город вернется назад — Севастополь останется русским!»(Олександр Городницький, 2007), «Так превращалось Русское море в кладбище кораблей!»(гурт «Іван Царевич», 2007), «Там за моей и за твоей спиной — великий русский город Севастополь!»(Олександр Маршал, 2010).

«Висока поезія» також не цуралася «севастопольських» акцентів:На осколках нашей сверхдержавы / Величайший парадокс истории: / Севастополь — город русской славы, / Но... не на российской территории! (А. Ніколаєв).

Не відставав від поетичного дискурсу і дискурс науковий (або, ще точніше, «науково-політичний»):»Оборона Севастополя є дивовижним літописом про патріотизм, самовідданість військових і доблесть російського народу. Тільки російський моряк і російський солдат могли створити таку разючу історичну драму, написану російською кров’ю», — писав свого часу відомий російський історик Є. Тарле.

У якнайповнішому,»канонічному» вигляді міф про Севастополь як «місто російської слави» викладено в пісні «Легендарний Севастополь», написаній спеціально до 100-річчя початку «першої оборони» міста та десятиріччя вигнання з нього нацистських окупантів. Уперше її публічно виконав 25 липня 1954 р. Ансамбль пісні й танцю Чорноморського флоту, а рівно через 40 років — 29 липня 1994 р. — її було затверджено як міський гімн.

У наш час до цих од, зрозуміло, додався і В. Путін: « Крим — це Севастополь, місто-легенда, місто великої долі, місто-фортеця й Батьківщина російського Чорноморського військового флоту. Крим — це Балаклава та Керч, Малахів курган і Сапун-гора. Кожне з цих місць є святим для нас, це символи російської військової слави й небаченої доблесті «.Як наслідок, статус Севастополя як міста «русской» слави почали використовувати в якості одного з найвагоміших виправдань анексії Криму.

Але повернуся ще раз до пісні «Легендарний Севастополь». Вона стисло описує історію міста, і практично кожен куплет має якусь «родзинку». Спочатку «діди воювали» (знайоме, чи не так?) — про часи першого «підкорення Криму» 1783 р. Потім — «бій, святий і правий» (пряма цитата з революційної пісні 1905-го — «Варшав’янки») — відсилання до встановлення радянської влади в Криму. У наступному куплеті разом з історичними «чорними бушлатами» (морською піхотою) — легенда про п’ятьох чорноморців, які нібито пішли «на танки з гранатою» під Дуванкоєм 7 листопада 1941 р. Цей міф, сконструйований за лекалами міфу про «28 панфіловців», нещодавно так само був розвінчаний у РФ на офіційному рівні. І як же насамкінець без «ворогів з-за океану», актуальних для севастопольців і в 1954 р., і зараз?

Але особливо заслуговує на увагу приспів, бо в ньому яскраво розкрито обидві складові міфу про «місто російської слави». Згідно з ним, Севастополь, по-перше, «неприступний для ворогів», а по-друге, «гордість російських моряків».

З. П.: Сергію Вікторовичу,але частина громадян України добре знає, що Севастополь захоплювали, і не раз. То чи справді неприступним було це місто?

С. В.: Почнемо з викриття,ну, цілком «маленької» брехні, яку вважають за велику «правду». Йдеться про те, що Севастополь нібито неприступний для ворогів. Ця фраза настільки глибоко закарбувалась у підкірці переважної більшості росіян і навіть багатьох українців, що пізнання історичної реальності  справді шокує. Проте викладені нижче факти мають бути широко відомі не тільки дорослим, а й школярам, причому як в Україні, так і в Росії.

Найперше відзначу, що Севастополь пережив не дві, а п’ять облог, тому пафосні медалі «За 3-ю оборону Севастополя» на грудях деяких громадян виглядають украй дивними. З-поміж цих п’яти облог дві справді відзначались інтенсивністю й тривалістю бойових дій, тому їх можна назвати «великими». Відомості про них є в кожному підручнику історії: це облога Севастополя під час Кримської війни в 1854—1855р. та облога під час Другої світової війни в 1941—1942 р. Унаслідок цих двох «великих» облог спершу російська, а потім і радянська армії місто ворогові віддавали.

Крім того, місто пережило ще три «малі облоги», які не потрапили до «канону» й не стали частиною міфу про «місто російської слави».

• 1. Облога міста німецькими військами з 26 по 29 квітня 1918 р.; його захисниками були червоногвардійці та матроси-чорноморці. Передостаннього дня німці прорвали фронт на Альмі, і більшовики, не маючи змоги втримати місто, на світанку 29 квітня почали евакуацію. До речі, саме тоді, 29 квітня, кораблі ЧФ підняли українські прапори. Наступного дня, 30 квітня, частина суден під обстрілом німців спробувала вирватися з бухти. 1 травня німці без будь-якого опору зайняли Севастополь.

• 2. Облога міста робітничо-селянською Червоною армією з 15 по 28 квітня 1919 р.; захисниками були французи. Сутички почалися в районі Балаклави, де просування червоноармійців було затримане вогнем союзного флоту. Протягом наступного тижня сторони кілька разів оголошували перемир’я, але бойові дії починалися знову. 23 квітня сторони дійшли остаточної згоди, і 28 квітня англо-французька ескадра вийшла з севастопольських бухт на зовнішній рейд. 29 квітня до міста увійшли перші «червоні» частини.

• 3. Облога міста Радянською армією з 16 квітня по 9-12 травня 1944 р.; захисником був Вермахт. 16 квітня радянські частини спробували одразу взяти Севастополь, але, попри певні успіхи, до 18 квітня зуміли захопити лише Балаклаву та Федюхині висоти. З 26 квітня наступ припинився, бої перейшли в позиційну фазу. 5 травня радянські частини пішли в атаку з північного, а 6 травня — з південного боку. Штурм Сапун-гори розпочався 7 травня, а 9 травня Севастополь повністю взяли. Після того, як німці залишили місто, зчинився бій за рубежі на мисі Херсонес, де Вермахт утримував позиції до 12 травня.

Загалом у всіх п’яти битвах за Севастополь його захисники не змогли відстояти місто жодного разу! Тож неприступність Севастополя існує тільки в рядках гімну та в уяві ура-патріотів, а в реальності місто брав кожен, хто його штурмував.

З. П.: Сергію Вікторовичу, а як тоді стосовно другої складової міфу, а саме тієї його частини, яка стосується слави захисників?

С. В.: Ситуація зі «славою» захисників Севастополя краща, але й вона зіпсована радянським способом ведення війни. Якщо битву за місто між Російською імперією та європейською коаліцією в 1854—1855 р. можна вважати «лицарською» (наскільки це взагалі допустиме для XIX ст. й без урахування недолугості керівних кіл імперії), то в 1941—1942 р. усе було геть інакше.

Ні в кого немає претензій до радянських солдатів і матросів, котрі виконали свій обов’язок до кінця, а от до військового та політичного керівництва їх нагромадилося більш, ніж достатньо. Тільки типово комуністичним, нещадним ставленням до бійців як до витратного матеріалу можна пояснити такі факти:

• 1. 23 червня 1941 р., наступного дня після німецького вторгнення, води біля Севастополя були заміновані для захисту від італійського та німецького флотів. У результаті ворожі судна в Чорному морі так і не з’явились, а от радянські кораблі втратили свободу маневрування й часто ставали зручними мішенями для Люфтваффе — німецької авіації.

• 2. Протягом усієї битви за Севастополь Чорноморський флот більше «відсиджувався» в кавказьких портах, ніж підтримував захисників міста корабельним вогнем. У період з 31 жовтня до 3 листопада більшість суден покинули Севастополь і заховались у Батумі, Поті й Туапсе. Пізніше частина з них повернулась, але було вже пізно. Тоді ж у місті був відсутній і командувач флоту адмірал Філіп Октябрський.

Але ці помилки виглядають блідою тінню на тлі зради командуванням севастопольського гарнізону улітку 1942 р. Річ у тім, що з приреченого міста вивезли тільки вище командування і партійні архіви, а його рядових захисників кинули напризволяще. Цей епізод чудово показано в сучасному фільмі «Незламна» (у російському прокаті він має назву «Битва за Севастополь»).

Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія і Я»

Розмовляв Зіновій ПАРТИКО
Газета: 
Рубрика: