Руські спадкоємці могутніх імператорів

Серед руських князів, які підтримували тісні стосунки із Візантією, був Роман Мстиславич. За повідомленням візантійського автора Миколи Хоніата, у 1200 році столицю імперії від половців врятувала «Богом приведена фаланга» цього князя. Того ж року до Константинополя було відправлено посольство від Романа Мстиславича. Навіть знаємо з писемних джерел імена послів — Твердята Остромирович, Недан, Домажир і Негвар. Певно, наслідком переговорів став союз між руським князем та візантійським імператором Олексієм ІІІ Ангелом. Цей союз, вірогідно, був скріплений шлюбом Романа Мстиславича й племінниці імператора — Анни. Остання, прибувши у володіння свого мужа, на Галичину й Волинь, мусила привезти з собою певні візантійські символи-реліквії.

Варто зважити на те, що Анна, рано овдовівши (у 1205 році), тривалий час опікувалася своїми малолітніми дітьми, князями Васильком і Данилом, котрі намагалися повернути спадщину свого батька. Навіть коли вони стали дорослими, мати продовжувала впливати на них. Не дивно, що Анна і своїм синам, і підданим намагалася прищепити візантійські традиції.

Передусім слід звернути увагу на імена, що давалися Романовичам. Серед них зустрічаються такі, які не були притаманні руським князям «Володимирового племені». Це, передусім, ім’я відомого Романового сина — Данила. Сам же Данило дає своїм дітям такі ж «незвичні» імена — Іраклій, Лев. Вказані імена мали поширення серед візантійців, зокрема, в імператорських родинах. Зрештою, й ім’я ще одного Романового сина — Василь (чи Василько), теж є «типово візантійським».

На одному з ранніх гербів Руського королівства, який використовував Данило Романович, був зображений двоголовий візантійський орел. Такий символ встановили на вежі в місті Холмі — фактичній столиці цього князя.

Цікаво й те, що серед польських коронаційних регалій було знайдено речі візантійського походження. Зокрема, золотий хрест візантійських імператорів з шматком дерева Хреста Господнього. Як ця реліквія потрапила до польських королів? Дослідники дотримуються наступної версії. Ймовірно, хрест був привезений Анною і знаходився серед регалій Романовичів. Але в 1340 році польський король Казимир ІІІ пограбував Львів, забравши звідти ці речі. У польських та українських джерелах говориться про це розграбування, і навіть називаються забрані реліквії. Серед них — дві корони і два золоті хрести, один з яких мав дерево Святого Хреста. Тобто можна припустити, що то був хрест візантійських імператорів. Правда, в цій версії є слабка ланка. Львів на той час — не столиця Руського королівства. Резиденцією правителів цієї держави не одне десятиліття перед тим був Володимир на Волині. Сумнівно, що в Львові могли знаходитися регалії руських королів. Однак у середині XIV ст., коли йшла боротьба за землі Руського королівства, в руках поляків опинявся й Володимир. Там ці регалії могли бути забрані. Польські ж, як і українські хроністи, цю подію «заднім числом» могли перенести у Львів. Адже в XIV-XV ст. це місто стало великим і багатим торговим центром, потіснивши колишні столиці королівства Руського — Володимир і Галич. 

Але цікаво не лише це. Орієнтовно на ХІІІ ст. припадає поява на волинських теренах трьох ікон візантійського походження, які стали відомими святинями. Це — Зимненська, Холмська й Белзька ікони Божої Матері. Всі вони з’явилися в місцях, де перебувала чи могла перебувати Анна. Також варто пам’ятати, що близько 1219 року ця княгиня стала черницею. Тому могла опікуватися монастирями, обдаровувати їх реліквіями.

Зимненський монастир Успіння Пресвятої Богородиці знаходиться в околицях міста Володимира на Волині. Зараз у ньому розповідають різні легенди, що ця обитель з’явилася ще в Х ст. й заснована князем Володимиром Святим. І що саме тоді там з’явилася Зимненська чудотворна ікона Богородиці. Насправді перші реальні згадки про монастир відносяться до XV ст. Хоча, звичайно, монастир міг існувати раніше. Щодо ікони, то вона має візантійське походження. І могла бути подарованою княгинею Анною, яка тривалий час жила у Володимирі, де, певно, прийняла чернечий чин.

Досить відомою святинею є Холмська ікона Божої Матері. Як уже говорилося, Холм фактично був столицею князя Данила. Анна ж мала чималий вплив на цього сина. Не без її впливу він прийняв королівську корону. Облаштовуючи свою столицю, Данило спорудив церкву святого Іоанна Златоустого. У цій церкві князь встановив «образ Спаса і пресвятої Богородиці, що їх йому сестра Федора дала з монастиря Феодора». Ця подія відносилася до 1259 року. Можливо, це і є згадка про цю ікону, яку пізніше почали називати Холмською Богоматір’ю. Остання написана темперними фарбами на кипарисових дошках у візантійському стилі. Тобто теж має візантійське походження.

Проте найбільш знаною серед ікон Руського королівства була Белзька (зараз відома як Ченстоховська) ікона Божої Матері. Вона була перемальована щонайменше двічі і містить три шари письма. Причому перший з’явився не раніше ХІІ-ХІІІ ст. Тобто саме цим часом можна датувати появу згаданої реліквії. Це якраз час, коли жила княгиня Анна. Ікона має, безсумнівно, візантійське походження.

Точно не встановлено, коли вона і як з’явилася на руських землях. Існують легенди про це, що дійшли до нас із XV ст. Згідно з однією легендою, ця ікона була намальована євангелістом Лукою, належала Костянтину Великому, а потім іншим візантійським імператорам. Її у Візантії ніби побачив князь Лев, син короля Данила, і привіз до міста Белза. Правда, немає ніяких відомостей, що цей князь бував у Візантії. Далі, згідно з легендою, Лев з великою честю помістив ікону в Белзькому замку під опікою православного духовенства. Дещо інша легенда гласить, ніби ця давня ікона з’явилася на Русі в ХІІ ст. Побувала в Болгарії, Моравії й Чехії, поки знову не повернулась на Русь, де її князь Лев віддав у Белзький замок. А Бартоломей Зиморович (1597 — 1677) у своїй праці Leopolistriplex («Потрійний Львів») стверджував, що цей князь віддав Онуфріївському монастирю у Львові на зберігання ікону Богородиці, намальовану євангелістом Лукою.

Справді, щодо появи ікони в Белзі є чимало плутаного й легендарного. Треба мати на увазі, що в ХV ст. і в наступні віки князь Лев став легендарним персонажем на Галичині. Його ім’я використовували за підробки грамот, про нього оповідали різні легенди, приписуючи йому й таке, чого він не робив. Могли йому також приписати перенесення до Белза ікони Божої Матері.

На нашу ж думку, цю реліквію княгиня Анна могла привезти із собою з Візантії. Адже ікона, найвірогідніше, написана в ХІІ столітті, в кінці якого народилася княгиня. Під час своїх поневірянь після смерті мужа Анна, імовірно, возити реліквію з собою. У 1207 році княгиня добилася, щоб її сину Васильку дали Белз. Це був плацдарм, звідки її нащадки могли почати серйозну боротьбу за спадщину свого батька. Романовичі на певний час закріпили це місто за собою. І не виключено, що княгиня могла тут полишити ікону Богородиці. Звісно, це гіпотеза. Але вона виглядає більш достовірно, ніж легенда про те, що князь Лев привіз цю ікону з Візантії.

У Белзі ікона перебувала до кінця XIV ст. У той час велася запекла боротьба за Руське королівство. Людовік Угорський, який претендував на землі цієї держави, зробив тут своїм намісником Владислава Опольського, який походив із польського князівського роду Пястів. На землях цього королівства він правив у 1372—1379 та 1385—1387 роках. Владислав навіть титулував себе «Божою милостю пан і дідич Руської землі». Саме він забрав ікону Божої Матері з Белза. Існує версія, ніби спочатку цей князь забрав її до Львова (можливо, в 1377-му році), а потім, у 1384 році вивіз до Ченстохови в католицький монастир паулінів.

З часом з’явилася «благочестива легенда». Мовляв, литовці й татари вдерлися на Русь і обложили Белзький замок. Князь Владислав, сподіваючись на допомогу Божої Матері, виніс ікону з церкви і поставив на міській стіні. Чудотворний образ було пронизано ворожою стрілою. Але після цього імла спустилася на вороже військо й змусила зняти облогу замку. І ось тоді Богородиця, ніби з’явившись князеві Владиславу уві сні, повелівши перенести ікону на Ясну Гору Ченстоховську. Про достовірність цієї легенди, думаю, говорити не варто. Потрібна була вона, щоб прикрити викрадення реліквії.

З часом Белзька (тепер — Ченстоховська!) ікона Божої Матері стала головною святинею Польщі. Але це вже інша історія. Однак показово, що Белзька (Ченстоховська) Богоматір шанується не лише католиками, а й греко-католиками та православними.

Чи саме княгиня Анна принесла в Руське королівство Зимненську, Холмську й Белзьку ікони Божої Матері, чи ні, але те, що вона утверджувала в цій державі візантійські традиції, сумніву немає. Її сини усвідомлювали, що в їхніх жилах тече кров візантійських імператорів. І вважали себе їхніми спадкоємцями. Про це свідчать різноманітні візантійські артефакти, що збереглися з часів королівства Руського.