Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

«Щоб дерево свободи розквітло у Києві»-2

Велика Французька революція, Наполеон і Україна
26 вересня, 2019 - 15:18

Продовження. Початок читайте «День» № 171-172

Керуючись ідеями Просвітництва, Кулон зумів побачити в українському козацтві антикріпосницьку й антимонархічну силу, спрямовану на руйнування феодальної системи, і трактував її в дусі ідей Французької революції. Він позитивно оцінює Запорозьку Січ і бачить у ній суспільні відносини, які базуються на принципах «свободи, близької до природного стану», «справжньої рівності», «найсердечнішого братерства» — основоположних засадах, визначених «Суспільним договором» Ж.Руссо.

Французька модель нації послужила прикладом для наслідування новим національним рухам, що ширилися на початку ХІХ ст. в усій Європі, — німецькому, італійському, польському та ін. До нових революційних концепцій Франції — вільної нації, правди і справедливості — звертається й автор «Історії Русів». «Кожне сотворіння, — писав він, — має право боронити своє існування, свою власність і свою свободу!» Цей принцип застосовувався і в Україні, яка стала на шлях національного відродження, сповідуючи нові національні гасла, народжені Французькою революцією.

З утвердженням у Франції влади Наполеона інтерес до української проблеми ще більше посилився. Імператор продовжив національний принцип зовнішньої політики Франції, проголошений революцією. Ставлення Наполеона до Росії значною мірою було обумовлене поглядами його сучасників, які вбачали в росіянах варварів, що загрожують Європі. Вже на острові св. Єлени Наполеон писав: «Московити — це варвари, що не мають батьківщини. Мою пам’ять шануватимуть тоді, коли ці північні варвари володітимуть Європою».

У наполеонівських канцеляріях знаходимо досьє на діячів українського походження — Трощинського, Розумовського, Кочубеїв та ін., розмаїту інформацію про історію «козацької нації», а також її сучасне політичне та економічне становище. Французька дипломатія виявила інтерес до Задунайської Січі як мілітарного фактора, що можна було використати у воєнних діях проти Росії. У 1805 р. під час війни Франції з австро-російською коаліцією французький посол у Константинополі генерал Себастіані вступив у безпосередні стосунки з козаками Задунайської Січі. Він обіцяв козацькій депутації після розгрому Росії — «одвічного ворога свободолюбивих народів» — повернути «стародавні вольності, в захист яких віднині стоятиме великий імператор Наполеон». Важливим аспектом зацікавлення Україною з боку наполеонівської Франції була боротьба останньої з Англією за український хлібний ринок. Плани захоплення південних регіонів України, які активно генерувалися французькою дипломатією, давали можливість завдати потужного удару Англії, яка в той час була монополізатором усього ринку Російської імперії.

Французький географ та історик Конрад Мальт-Брюн у своїй праці «Картина старої і сучасної Польщі» (1807 р.) подав яскравий аналіз перспектив французько-українських економічних зв’язків. Він наголосив на обопільній вигоді торгівлі між обома країнами, зручності середземноморсько-чорноморських шляхів для Франції, що створюють якнайсприятливіші умови для торгівлі з Україною. В рамках цієї праці він виклав короткий нарис історії України і наголосив, що українці є нащадками давньої Київської Русі. Французький офіціозний економіст цього періоду Жан Дюбуа у своїй книжці «Французька торгівля у сучасному становищі Європи» (1806 р.) наголошує, що французька економічна експансія в Україні ставить за мету ліквідувати англійського конкурента на Балтиці. «Той самий геній, що врятував Францію, своїми впливами визволить торгівлю від тиранії Англії», — писав він.

НАПОЛЕОН БОНАПАРТ ВВАЖАВ РОСІЯН «ВАРВАРСЬКИМ НАРОДОМ», ЯКИЙ ПОЗБАВИВ СВОБОДИ СУСІДНІ КРАЇНИ, УКРАЇНУ ЗОКРЕМА

 

Після розгрому Прусії 1806 — 1807 рр. Наполеон вступив на польські етнічні землі, що викликало активізацію польських патріотичних сил і сподівання відновлення польської державності. Це не могло не зачепити й українську проблему, оскільки польські реституціоналісти бачили в складі відновленої «від моря до моря» Речі Посполитої Західну й Правобережну Україну. Однак Наполеон відкинув польські домагання поглинання українських земель і взагалі не ставився серйозно до відновлення Польської держави у її попередніх межах. Після битви при Пресіш-Ейлау ад’ютант Наполеона генерал Бертран отримав інструкцію: «Щодо Польщі, з того як імператор пізнав її, він більше не надає їй жодної ціни». Як тільки Наполеон дізнався про готовність Олександра I до мирних переговорів, французький імператор запропонував Росії всю Польщу. Після відмови Росії за її згодою Наполеон утворив із польських земель Пруссії Велике герцогство Варшавське під владою саксонського короля. Пізніше Наполеон неодноразово заявляв, що він далекий від того, щоб відбудувати польське королівство у його історичних межах. Про зацікавлення у цьому контексті французького імператора українською проблемою свідчить офіційний «Publiciste» 7 грудня 1807 р.: «Поруч із Польщею лежить колишня країна козаків — Україна, одна з найбільш родючих земель у світі, яка своїми багатствами заслуговує на певне зацікавлення французької імперії. Навіть як польське питання буде вже полагоджене, залишається таке важливе для нас питання родючої країни Мазепи».

Інтерес Наполеона до України виявлявся в цей період у поширенні французької агентури в Україні, яка діяла, спираючись на підтримку населення. Українське селянство, зокрема Правобережжя, сподівалося на ліквідацію кріпосництва французьким імператором. Після розгрому Австрії у 1809 році до Великого герцогства Варшавського відійшла майже вся Галичина. Відносини Франції з Росією суттєво погіршилися. 25 грудня 1811 р. на вимогу імператора йому було надіслано список документів про Україну з архіву Міністерства закордонних справ, а також коротку бібліографію праць про неї. Передбачаючи і готуючись до конфлікту з Росією, Наполеон усвідомлював її вразливі місця, і насамперед гостроту національної проблеми й аграрного питання. Боротьба з російською експансією ставила перед наполеонівською Францією завдання будь-що відмежувати Росію від Чорного моря. Цій меті мало слугувати створення васальної Української держави — Наполеоніди, яка б включала територію Чернігівщини, Полтавщини, а також Криму, Катеринославщини, Таврії та інших районів Причорномор’я. На чолі Наполеоніди мав бути хтось із родичів французького імператора або його маршалів. Проект передбачав організацію в Україні 60-тисячної армії легкої кінноти, 10 тис. якої, в разі потреби, могли б служити у французькій армії. Плани Наполеона щодо України були спрямовані на боротьбу з російською експансією і поділ Російської імперії, що, власне, й засвідчував проект Наполеоніди, підготовлений правою рукою Талейрана — О. Готерівим, переконаним ворогом Росії, директором політичного відділу Міністерства закордонних справ. Напередодні війни 1812 р. О. І. Чернишов, російський військовий агент у Парижі, повідомляв Олександру I, що «Наполеон тільки і мріє про розділ російської імперії». У цей період значно розширилася мережа наполеонівських агентів в Україні, які намагалися поширювати тут антиросійські настрої. Однак усі такі спроби наполеонівської пропаганди не дали реальних результатів.

Слід зазначити, що Наполеон не був послідовний у своїх намірах використати у боротьбі з Росією і національне, і селянське питання, гострота яких в імперії Романових завжди загрожувала її цілісності. Він відмовився від ліквідації кріпацтва у процесі свого походу в Росію. Повернувшись у Францію, імператор заявив у сенаті: «Я міг би озброїти найбільшу частину населення Росії, проголосивши свободу кріпаків. Багато селян прохало цього в мене. Але коли я пізнав дикунство цього численного класу російського народу, я відмовився від акту, що мав би своїм наслідком смерть і найстрашніші катування багатьох родин».

Наполеонівські проекти щодо України в основному не були переведені у практичне русло й не були доведені до відома українського суспільства. До цього слід додати, що успіх політики Наполеона суттєво залежав від політичної позиції української аристократичної еліти, яка була неоднозначною. Значна частина української шляхти негативно ставилася до Наполеона, якого вона сприймала як продовжувача соціального радикалізму Французької революції. До того ж ці кола дратувало загравання Наполеона з польськими інсургентами, хай і часткове, але все ж таки — відновлення елементів польської державності. Після досить рішучих зовнішньополітичних кроків В.Капніста ця частина української шляхти, налякана розвитком революції у Франції, змінила своє ставлення до російського уряду і під час вторгнення наполеонівської Великої армії в Росію активно з ним співпрацювала.

І все ж похід Наполеона в Росію викликав сподівання на відновлення державності в Україні у цілої низки представників українського шляхетства, які відкрито демонстрували свою прихильність до французького імператора. Поміщик Мочульський із Костянтиноградського повіту Полтавщини, шляхтич В.Лукашевич, відомий як учасник полтавської масонської ложі прилюдно виголошували тости за здоров’я Наполеона. Волинський шляхтич Чайковський організував козацьке «рушення» на допомогу Наполеону; подільський поміщик Марлецький проголосив у своєму маєтку «республіку» і права людини. Архієпископ Варлаам Шишацький, який належав до новгород-сіверського гуртка автономістів, активно сприяв прихильній зустрічі Великої армії у Могилеві. Він визнав французьку владу, поминав Наполеона під час богослужіння. Після приходу російських військ був позбавлений сану і висланий як чернець у Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський монастир. Однак ця частина української шляхти не визначала її політичної позиції в цілому.

Певні розрахунки Наполеона, хоча й непослідовні, використати національні суперечності в Російській імперії у своїй політиці посилили у Франції інтерес до України, її історії, що стимулювало розвиток нових українознавчих студій.

Юрій ТЕРЕЩЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ