Діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се — молода Україна.
Олена Пчілка, українська письменниця, меценатка, перекладачка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка

«Третій стан» Королівства Руського

Історична доля, повсякденне життя, вірування
10 листопада, 2017 - 10:22
РІДКІСНИЙ ЛІТОПИСНИЙ МАЛЮНОК КІНЦЯ ХІІІ СТ., МОЖЛИВО, ВИКОНАНИЙ НА ТЕРЕНАХ ВОЛИНІ. ВИСОКИЙ РОЗВИТОК РЕМЕСЕЛ КОРОЛІВСТВА РУСЬКОГО, ЗОКРЕМА, КОВАЛЬСЬКОГО Й ЛИВАРНОГО, ДАВ МОЖЛИВІСТЬ У МАЙБУТНЬОМУ СТВОРИТИ НА ЦИХ ЗЕМЛЯХ МЕТАЛУРГІЙНЕ ВИРОБНИЦТВО

Книга «Корона, або Спадщина Королівства Руського» з серії «Бібліотека газети «День», видана восени 2017 року, дуже швидко знайшла шлях до широкого читацького загалу й здобула заслужене визнання експертів. Справді, так про нашу українську державотворчу еліту, про еліту культурну ще не писали! Проте поза межами розгляду залишалася ще одна дуже важлива й цікава проблема: повсякденне життя й побут населення Королівства Руського: селян, міщан, духовенства, воїнства. З проханням прокоментувати саме цю тему ми звернулися до завідувача кафедри середніх віків та візантиністики Львівського національного університету імені І.Франка, доктора історичних наук, професора Леонтія ВОЙТОВИЧА.

Зіновій ПАРТИКО: — Шановний Леонтію Вікторовичу, які основні прошарки населення Королівства Русі ви можете назвати та яким було в той час їхнє кількісне співвідношення?

Леонтій ВОЙТОВИЧ: — Населення Королівства Руського, як і інших тогочасних європейських християнських держав, складалося з трьох станів (тоді їх називали латинськими термінами): oratores — ті, що моляться; bellatores — ті, що воюють; і laboratores — ті, що працюють. Таке визначення складу населення, дане єпископом Адальбертом Лаонським (помер 1031 р.), справедливе для всієї християнської Європи Х—ХV ст.

До першого стану в Королівстві Руському належало духовенство галицької, перемишльської, володимирської та холмської єпархій (від початку XIV ст. — на чолі з галицьким митрополитом), причому як світське так і чернече. До другого стану належали князі (королі), бояри й міністеріали (тобто службовці княжої адміністрації). Третій стан містив купецтво (гостів, як їх тоді ще називали), ремісників, решту міського населення, а також сільське населення. Середньовічне суспільство було дуже структурованим, тому кожен з цих трьох станів містив інші внутрішні прошарки, що різнилися за своїм правовим і майновим статусом.

Яким було кількісне співвідношення між станами? Джерела не наводять однозначної відповіді. Проте ці дані можна «вирахувати» опосередковано. Так, за оцінками істориків, військо Королівства Руського (без урахування міських ополчень та смердів, із яких формували допоміжні підрозділи та обозні команди) становило приблизно з 20 тис. осіб. Таким чином, разом із родинами, стан «воїнів» (bellatores) міг нараховувати до 100 тис. осіб. За аналогіями з тими європейськими країнами, де стан джерел дає змогу бачити ці співвідношення, духовенство (oratores) не перевищувало п’ятої частини «воїнів». Це означає, що духовенства було близько 20 тис. осіб.

Решта населення припадає на трудівників (laboratores). Вирахувати їхню кількість або вкрай важко, або неможливо. Якщо користуватися аналогією з іншими країнами, де такі приблизні підрахунки проведені, а також оцінкою відомого російського історика Георгія Вернадського (працював у еміграції в США; не плутати з В.І.Вернадським!), який оцінював усе населення домонгольської Русі в 7,5 млн, то, враховуючи низьку густоту населення на території Королівства Руського, можна припускати, що цей третій стан у ХІІІ—ХІV ст. становив трохи більше ніж 1 млн. Необхідно зважати також, що частина населення з Подніпров’я, втікаючи від ординців, мігрувала на захід. Що стосується кількості міського населення, то, за тим самим Г.Вернадським, з яким я погоджуюся, воно становило близько 13 відсотків.

Таким чином, за приблизними підрахунками кількість населення Королівства Русі в сумі становила близько 1,2 млн людей, із яких орієнтовно 20 тис. осіб — духовенство, 100 тис. — воїнство і 1080 тис. — простолюд: 140 тис. містяни й 940 тис. сільське населення. Наголошую, що ці цифри — результат приблизних оцінок. Жодних переписів не велося, а господарська документація не збереглася.

З. П.: — Оскільки головним прошарком було селянство, то яким був його побут? Як жили тогочасні селяни? Яким було їхне житло? Що було в тих житлах?

Л. В.: — Селянство було чи не найбільш структурованим. Серед селян виокремлювали, по-перше, смердів, тобто вільних сільських господарів, яких навіть призивали до війська і які формували загони лучників й обозні команди. По-друге, це сябри — вільні селяни-общинники, які володіли спільними наділами або угіддями. По-третє, це рядовичі — посаджені на землю бранці (колишні полонені) або переселенці, які укладали з князями чи боярами угоду, яка визначала обсяги їхньої повинності. По-четверте, це закупи (ролейні закупи) — ті, які працюють на землі, відробляючи позичку з процентами на землі господаря. По-п’яте, це половники — ті, хто працюють на чужій землі зі своїм чи чужим реманентом за половину врожаю. По-шосте, це вдачі — ті, які відробляли переважно в сусіда позичку (дачу) і протягом цього часу жили на його землі. По-сьоме, це прощеники (пущеники) і задушні люди — учорашні раби-холопи, відпущені на волю.

Кожен із цих прошарків мав особливості свого побуту, які визначалися матеріальним станом селян. Так, смерди, сябри й рядовичі мали, як правило, власний реманент і худобу (про це свідчить, зокрема, «Руська правда», де містяться окремі записи про коня смерда, якщо він втрачав його в поході).

До речі, худобу в ті часи утримували не в стійлах, а під навісами або в загонах. У холодні зими корів і коней нерідко брали додому. Зрештою така практика збереглася по галицьких селах ще й у XVIII ст.

Із ХІІ ст. сільське житло змінилося: замість напівземлянок селяни почали будувати наземні зрубні будівлі розміром від 3x3 до 4x4 м, значно рідше — до 6x5 м. Іноді такі житла мали й сіни, які, проте, при археологічних розкопках не завжди можна виявити. На подвір’ях садиб були господарські ями, які виконували роль погребів. Відстані між будинками в середньому становили 15 м.

Так само з ХІІ ст. кам’яні печі змінили на глинобитні. Димарів не було, а тому хати були курними. Щоправда, вікна влаштовували біля печей, щоб за потреби можна було швидко випустити дим. Вікна затягували бичачими міхурами або подібним матеріалом із інших тварин чи рослин, а іноді — промасленими тканинами. Посуд був керамічний та дерев’яний (останній археологи майже не виявляють через недовговічність деревини).

З. П.: — Як відбувалися розрахунки між селянином та власником землі — феодалом? Якими за розмірами були середні селянські наділи? Скільки та якої худоби мало селянське господарство?

Л. В.: — Ваше запитання подано з суто сучасних уявлень про середньовічне суспільство. Насправді в ті часи все було дуже по-різному.

У Королівстві Руському (в галицькій частині, а з середини ХІІІ ст. — і у волинській) боярські земельні володіння — бенефіції (так звані кормління) були трансформовані в феоди (отчини). При цьому і одне, і друге було лише умовним володінням: перше — на час несення служби, друге — пожиттєве з правом успадкування, яке надавав князь, а потім — король. Отчини давали власнику право на збір державних податків із певної території для утримання власного спису. Списом називали військовий загін із 3—20 осіб, куди входили озброєні коштом феодала зброєносці та пажі. За право збирати державні податки феодал брав на себе обов’язок захищати населення свого феоду, яке в разі нападу ховалося до його замку чи укріпленої садиби.

Смерди, сябри та рядовичі, які жили в межах феоду, платили феодалу податок (до моменту переходу в феод вони платили податок у князівську чи королівську скарбницю). Крім того, якщо феодал встановлював свій млин, бліх (споруду для відбілювання полотна) чи інші споруди або обладнання, то за користування ними селяни вносили окрему додаткову плату.

На вільні землі, які тимчасово з різних причин не обробляли, феодал міг посадити закупів, половників, пущеників чи навіть холопів (рабів). Відносини між ними визначалися статусом кожного прошарку, про який уже йшлося. Загалом, земель було більше ніж їх можна було обробити, тому всі феодали мали зацікавленість у зростанні кількості населення.

Нові поселенці осідали на землях на правах рядовичів. Але розміри селянських землеволодінь, як і розміри сіл, нам поки що невідомі, оскільки археологи цього майже не досліджували. Адже не вистачає коштів не тільки на це, а навіть і на дослідження великих міст і палаців...

З. П.: — Яку форму мали релігійні вірування селян? Чи багато й чи тривалий час поряд із християнством ще існувало язичництво? Чи багато церков існувало в сільських поселеннях?

Л. В.: — За Королівства Руського села були християнські, мали церкву, біля якої розташовувався цвинтар. Зрозуміло, що подібно до решти європейських земель, складна християнська філософія не була освоєна всіма верствами населення, тому особливо у селянському середовищі пережитки язичеських вірувань і чаклунств зберігалися ще до початку ХХ ст. Усе це сьогодні старанно збирається і досліджується етнологами.

З. П.: — Як одягалися селяни влітку та взимку? Якими були найтиповіші предмети побуту?

Л. В.: — Селянські могильники (кладовища) ніхто не досліджував, тому зображень й описів одягу немає. За пізнішою аналогією можна тільки припустити, що літній одяг був переважно полотняний, а зимою доповнювався шкірами-кожухами, здебільшого овечими.

Сучасна археологія дала змогу виявити реманент, інструменти (в т.ч. і овруцькі пряслиця з рожевого шиферу), керамічний кружальний посуд, вози, сани тощо. Звичайно, селяни використовували дерев’яні меблі та інші речі, але сіл практично ще ніхто суцільно не розкопував і не досліджував, а тому відомостей, про які ви запитуєте, немає.

Для проведення таких досліджень потрібні не тільки кошти, а й села, «не потривожені» пізнішою діяльністю людей: оранками, будівництвом жител тощо. Але насамперед кошти.

З. П.: — Шановний Леонтію Вікторовичу, звернімося до містян. Якими ремеслами вони займалися? Коли в Україні найперше було запроваджене Магдебурзьке право, яке давало містянам відносно більше прав і свобод стосовно сільського населення?

Л. В.: — Містичі, як вони себе тоді називали, складалися теж із численних прошарків: бюргери-купці (гості-гуртовики й крамарі, тобто по-сучасному гуртові й роздрібні торгівці), ремісники та різний люмпен-пролетаріат (гулящі люди тощо).

Міське населення об’єднувалося в корпорації, зокрема вже з другої половини ХІІІ ст. почали створюватися цехи, куди входили майстри зі своїми майстернями, підмайстрами й учнями-унотами. Археологія і джерела дають змогу виокремити 16 різних груп ремісників 103 професій. Якщо це цікаво читачам, то можу ці групи й професії перерахувати. Подаю назви цих професій так, як вони тоді називалися.

І група — майстри з обробки чорних металів: домники (майстри з виплавлення       сталі); ковалі по залізу (майстри з виготовлення штаб); ковалі по залізу широкого профілю; цвяхарі (майстри з виробництва цвяхів); замкарі (майстри з виробництва замків); ковалі-сковорідники.

Продовження

Інтерв’ю підготував Зіновій ПАРТИКО, Львів
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments